ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 2-6283/12
провадження № 2/753/735/13
"12" грудня 2013 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі :
головуючого судді: Набудович І.О.
при секретарі: Козін В.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві про визнання частково недійсним договору довічного утримання, встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на майно та зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном,
встановив :
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві про визнання недійсним договору довічного утримання, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є спадкоємицею ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, з яким вони проживали як подружжя з 1999 року в квартирі померлого, вели спільний бюджет, спільне господарство, проте оформити офіційно сосунки не встигли. Померлий ОСОБА_4 був інвалідом першої групи, не міг самостійно пересуватися, хворів на міопатію та потребував сторонньої допомоги. Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. Наступного дня після смерті її чоловіка до квартири з'явилась відповідач ОСОБА_3 та повідомила, що вона є опікуном померлого та власницею квартири на підставі договору довічного утримання від 28.05.1998 року, укладеного між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 Вважає, що зазначений договір є недійсним, оскільки померлий ОСОБА_4 в момент підписання цього договору не був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в зв'язку з наявними у нього психопатологічними розладами, а його підпис на спірному договорі викликає у позивача істотні сумніви. Також зазначила, що відповідач з моменту підписання договору ніякої допомоги померлому не надавала, в квартирі не з'являлася та померлим не опікувалася. Позивач на протязі 13 років особисто опікувалася померлим, займалася придбанням необхідних ліків, спеціального ліжка, інвалідного візка для померлого та оплачувала путівки в санаторій за рахунок своїх власних коштів та пенсії ОСОБА_4 Просила суд визнати недійсним договір довічного утримання від 28.05.1998 року, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3
Під час розгляду справи позивач уточнила позовні вимоги та просила визнати частково недійсним договір довічного утримання від 28.05.1998 року, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, встановити факт проживання позивача та померлого ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 05.04.1999 року по ІНФОРМАЦІЯ_3, визнати за нею в порядку спадкування право власності на майно, що знаходиться в квартирі АДРЕСА_1 та зобов'язати усунути перешкоди у користуванні майном.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням усіх уточнень.
Відповідач та її представник проти позову заперечували, просили відмовити у його задоволенні та пояснили, що на підставі договору дарування від 28.05.1998 року, укладеного між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована в Київському БТІ на ім'я відповідача та належить їй на праві приватної власності. Відповідач належним чином виконувала всі умови договору дарування, ніяких претензій відчужувачі до неї не пред'являли. За домовленістю з ОСОБА_4 всі витрати на його утримання та утримання квартири щомісячно передавалися йому особисто. Крім того, відповідач протягом 14 років сплачувала комунальні платежі, вносила оплату за послуги консьєржа, соціальних працівників, а також витрачала кошти на ремонтні роботи. ОСОБА_2 без згоди власника квартири ОСОБА_3 періодично користувалася житловим приміщенням, уникаючи зустрічей з відповідачем. Також зазначили, що ОСОБА_2 не може бути спадкоємцем померлого ОСОБА_4 щодо спірної квартири, оскільки ця квартира з 1998 року належить відповідачу ОСОБА_3 на праві приватної власності.
Третя особа Головне управління юстиції у м. Києві в судове засідання свого представника не направили, надали заяву про розгляд справи у їх відсутність, в якій зазначили, що державним нотаріусом Іваненко Р.С. при посвідченні оспорюваного договору довічного утримання було перевірено дієздатність ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про що зазначено в ньому, а також роз'яснено сторонам цього договору зміст договору та його правові наслідки. Просили ухвалити рішення згідно вимог чинного законодавства.
Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, вважає встановленими наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
28 травня 1998 року державним нотаріусом 7-ої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р.С. посвідчено договір довічного утримання між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, який зареєстровано в реєстрі за № 3с2625 (а.с. 8-9).
Згідно з цим договором відповідач ОСОБА_3 отримала у власність квартиру АДРЕСА_1, належну ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві особистої власності в рівних долях та зобов'язувалася довічно повністю їх утримувати, забезпечуючи їх харчуванням, одежею, наглядом, ліками, необхідною допомогою з зберіганням в їх безкоштовному довічному користуванні вказану квартиру. При посвідченні договору державним нотаріусом було перевірено дієздатність ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про що зазначено в ньому. Також державним нотаріусом роз'яснено сторонам цього договору зміст договору та його правові наслідки.
Квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору довічного утримання, про що зроблено запис в реєстрову книгу № д.1429-30 за реєстровим № 1386 (а.с. 91).
Згідно ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням або доглядом довічно.
Стаття 745 ЦК України передбачає, що договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
За правилами ст. 749 ЦК України сторони, укладаючи договір довічного утримання, повинні визначити всі види матеріального забезпечення, обсяг, способи та форми. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.
Спірний договір укладений в передбаченій законом на момент його підписання формі, містить всі істотні умови.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, прийнятих на себе за договором.
В судовому засіданні встановлено, що за життя ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_5 вказаний договір в судовому порядку не оскаржували та не звертались з вимогою про його розірвання у зв'язку з невиконанням його умов.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 15.09.2003 року (а.с. 17). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Договір довічного утримання був укладений 28.05.1998 року, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України, який набрав чинності 01.01.2004 року.
Згідно п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції 16.01.2003 року до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Таким чином, правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Тобто, для встановлення наявності підстав для визнання недійсним договору довічного утримання, в тому числі за позовом іншої особи, чиї цивільні права або інтереси порушені, необхідно встановити, що особа в момент підписання оспорюваного договору довічного утримання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Відтак, предметом доказування у даному спорі є психічний стан померлого ОСОБА_4 на момент укладення ним оспорюваного договору та можливість чи неможливість усвідомлення ним своїх дій при цьому.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим у разі виявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.
Як роз'яснено в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними» для визначення наявності психічного стану особи на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
У зв'язку з тим, що визначення психічного стану ОСОБА_4 в момент підписання договору довічного утримання 28.05.19988 року потребує спеціальних знань, ухвалою суду від 13.06.2013 року призначено відповідну посмертну судово-психіатричну експертизу.
Проте, справа була повернута до суду без виконання призначеної експертизи в зв'язку з її неоплатою.
Норми ст.ст. 57, 59 ЦПК України передбачають, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. При цьому обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи відсутність належних доказів про нездатність ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій в момент підписання спірного договору, що є необхідним для встановлення визначених ст. 215 ЦК України підстав для визнання відповідного договору недійсним, суд приходить до висновку, що твердження позивача ґрунтуються на припущеннях.
Крім того, не знайшли свого підтвердження доводи позивача про порушення її прав у зв'язку із укладанням ОСОБА_4 договору довічного утримання із відповідачем ОСОБА_3, оскільки з матеріалів справи убачається, що спірний договір з відповідачем укладений 28 травня 1998 року, а з пояснень позивача убачається, що однією сім'єю з померлим вона почала проживати з 1999 року, коли спірна квартира вже була передана у власність ОСОБА_3
За таких обставин, враховуючи, що померлі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за життя вказаний договір в судовому порядку не оскаржували та не звертались з вимогою про його розірвання, а позивачем не доведено тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання договору довічного утримання недійсним.
Що стосується вимоги про встановлення факту проживання позивача однією сім'єю з померлим ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, суд вважає, що така вимога задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Статтею 256 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
В своїй позовній заяві ОСОБА_2 вказує на те, що вона з 1999 року по березень 2012 року постійно проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_4, доглядала за ним, вирішувала всі соціально-побутові питання, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство та планували офіційно оформити стосунки.
Допитані в судовому засіданні за клопотанням позивача свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (сусіди померлого ОСОБА_4) показали, що знають ОСОБА_2 з 1999 року, коли остання почала доглядати померлого та проживати з ним в його квартирі.
Допитаний в судовому засіданні за клопотанням позивача свідок ОСОБА_11 показав, що з 2004 по 2012 роки він допомагав ОСОБА_4, як соціальний працівник Червоного Хреста, де і познайомився з ОСОБА_2, яку померлий представив як помічника та близьку людину. За весь цей період ОСОБА_2 опікувалася померлим, готуючи їжу, прибираючи приміщення, тощо.
Допитана в судовому засіданні за клопотанням представника відповідача свідок ОСОБА_12, яка винаймала кімнату у квартирні померлого ОСОБА_4 показала, що знайома з ОСОБА_2 з 18.07.2010 року, як з доглядальницею померлого, подружніх стосунків між ними не було, ОСОБА_4 сплачував ОСОБА_2 кошти за те, що вона його доглядала.
Допитані в судовому засіданні за клопотанням представника відповідача свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 показали, що на момент укладення договору довічного утримання ОСОБА_4 проживав у квартирі АДРЕСА_1 зі своїм батьком. ОСОБА_2 вселилася туди пізніше, зі слів ОСОБА_4, як нянечка.
Разом з тим, в матеріалах справи, крім пояснень свідків, відсутні будь-які інші докази (саме які і повинні бути в даному випадку належними), що підтверджують спільне проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_2, як подружжя, що були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки без шлюбу.
Таким чином, оцінюючи всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю з померлим ОСОБА_4 належними доказами не підтверджена.
Позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею в порядку спадкування права власності на майно та зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від позовних вимог про визнання частково недійсним договору довічного утримання та встановлення факту проживання позивача та померлого ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Таким чином, проаналізувавши та дослідивши наявні у матеріалах справи докази, надані сторонами пояснення та покази свідків, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 57, 59, 60, 61, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, на підставі ст. ст. 215, 225, 744, 745, 749, 755 ЦК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві про визнання частково недійсним договору довічного утримання, встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на майно та зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя І.О. Набудович