Справа № 539/2221/13-ц
06 грудня 2013 року Лубенський міськрайонний суд
Полтавської області
В складі: головуючого судді - Яценко В. В.
при секретарі - Білик Т.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лубни цивільну справу за позовом : ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на проживання, вселення в будинок , та відшкодування моральної шкоди,-
Позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права на проживання, вселення в будинок , та відшкодування моральної шкоди.
В позові зазначила , що 25 грудня 1998 року я уклала свій шлюб з відповідачем ОСОБА_2 у Відділі РАГС Лубенського міськвиконкому Полтавської області. Актова запис № 429. А до цього з 1995 року ми жили однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 4 червня 2013 р. позов ОСОБА_2 задоволено - шлюб, зареєстрований 25 грудня 1998 р. у Відділі РАГС Лубенського міськвиконкому, актова запис № 429, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано. Після розірвання шлюбу їй залишено прізвище ОСОБА_2.
Спочатку вони проживали у її з сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, однокімнатній квартирі за адресою : АДРЕСА_1.
11 серпня 1997 року ОСОБА_2 отримав в дарунок 7/25 частин житлового будинку за адресою : м. Лубни, вул. Гомона, 25. З того часу вони почали разом за спільні кошти проводити там капітальний ремонт. В цей час вони майже цілими днями перебували в будинку № 25 по вул. Гомона, а ночувати ходили на квартиру по вул. Плеханова , а після завершення ремонту з 2007 року почали постійно проживати в будинку по вул. Гомона.
Між ними існувала домовленість, що квартира по вул. Плеханова залишиться моєму синові, а у відремонтованій частині будинку вони будуть жити разом.
За час спільного проживання вони придбали багато рухомого майна, яке перебуває в частині будинку відповідача, до якого вона не має доступу. Це, зокрема, плазмовий телевізор Samsung", меблі, холодильник, газову плиту, пральну машину автомат тощо. Ці обставини підтверджуються актом вуличного комітету від 05.06.2013 р.
28.04.2013 року відповідач змінив замок у вхідні двері частини житлового будинку за адресою: м. Лубни, вул. Гомона, 25, де ми прожили разом багато років. Вона була позбавлена можливості мешкати там, вимушена проживати в однокімнатній квартирі разом зі своїм дорослим сином за адресою : АДРЕСА_1. Що підтверджується актом обстеження житлових умов складеним 30.04.2013 р. вуличним комітетом вул. Гомона.
Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Відповідно до ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Виходячи з цих положень закону, вона як дружина, член сім'ї відповідача ОСОБА_2 власника частини жилого будинку, набула право на проживання в ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідач порушив її право проживання, вчинивши перешкоди для її проживання.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Протиправними діями відносно неї, які грубо порушили її житлові права, відповідач завдав їй значної моральної шкоди. Вона позбавлена звичайного ритму життя, не може користуватися меблями, побутовою технікою тощо. Відчуває певний дискомфорт. Моральну шкоду визначає у розмірі 5000 грн.
Прохає суд , постановити рішення , яким визнати за нею право на проживання у ІНФОРМАЦІЯ_3.
Вселити її у АДРЕСА_2 .
Стягнути з відповідача ОСОБА_4 на її користь моральну шкоду у розмірі 5000 грн.
Стягнути з відповідача на її користь усі понесені нею судові витрати.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_5 та її представник позов підтримали, прохали його задовольнити повністю.
Відповідач ОСОБА_4 позов ОСОБА_5 не визнав повністю, суду пояснив, що він у 1995 році познайомився із позивачкою, з часом вони стали співмешкати, та спільно проживали у ІНФОРМАЦІЯ_4, яка належить їй та її синові на праві власності.
11.08.1997 року його рідними йому було подаровано 7/25 частин домоволодіння № 25 по вулиці Гомона у місті Лубнах Полтавської області, він за свої кошти став проводити у цьому майні ремонт, у якому проживав сам більшу частину часу.
25.12.1998 року він одружився із позивачкою, оселився у її квартирі на вулиці Плєханова в місті Лубнах і продовжував робити ремонт у своїй квартирі у домоволодінні №25 по вулиці Гомона у місті Лубнах. Гроші для продовження цього ремонту своєї квартири він заробляв самостійно, своєю підприємницькою діяльністю. Позивачка лише іноді йому допомагала у здійсненні підприємницької діяльності, навіть іноді вела його бухгалтерію та подавала за нього звіту у податкову та інші фонди. Зароблені позивачкою на її роботі кошти вона використовувала виключно для себе, свого сина та на свою квартиру. Під час шлюбу, частина зароблених ним коштів також була вкладена і на проведення ремонту та покращення квартири позивачки. Під час проведення ремонтних робіт у його квартирі позивачка іноді надавала посильну допомогу. У його відремонтовану квартиру він та позивачка поселились тільки у 2007 році.
Після переселення згодом позивачка побажала зареєструватись у його квартирі, але він категорично їй у цьому відмовив . Він свою підприємницьку діяльність проводить як в Україні, так і у Росії, відлучається з міста Лубни на кілька місяців. У період його відсутності позивачка переважно проживала у своїй квартирі, доглядала за своїм сином-інвалідом, а за його квартирою здійснювала тільки догляд, сплачувала комунальні послуги коштами, які він їй залишав при виїзді на заробітки.
Поступово у їх сім'ї намітився розлад, він у Росії зустрів іншу жінку, з якою став співмешкати у періоди проживання у Росії. Цього факту він від позивачки не приховував, і вона сама також зрозуміла, що їх сім'я фактично перестала існувати, про що свідчить той факт, що вони під час його відсутності з вересня 2012 року по квітень 2013 року жодного разу навіть не телефонували один одному по телефону. За кілька тижнів до свого приїзду він через свого дядька по І передав позивачці прохання звільнити його квартиру та забрати з неї всі свої особисті речі бо він вирішив по поверненню в Україну з нею розлучатись. Коли він 25.04.2013 року приїхав з Росії у Лубни, то позивачки у квартирі не знайшов, також у квартирі він не знайшов ніяких її особистих речей, вона навіть забрала і його постільну білизну. У день повернення його в Україну він позивачку не бачив, не спілкувався з нею кілька днів, вона до нього не дзвонила, у квартиру потрапити не намагалась. У зв'язку із тим, що, як він зрозумів, позивачка добровільно сама звільнила його квартиру, та те, що у квартирі залишились тільки його речі, які вона може викрасти під час його відсутності, він 28.04.2013 року змінив замки у вхідних дверях своєї квартири.
Через кілька днів позивачка прийшла до нього, але не з питанням про вселення, а про вирішення поділу їх спільного сумісного майна у вигляді рухомих речей. Він, щоб уникнути судової тяганини, запропонував варіант при якому він їй сплатить 10000 доларів США, а вона не буде мати до нього більше ніяких претензій. Втім, позивачці ця сума виявилась замалою, вона відмовилась. В подальшому за його позовом їх шлюб було розірвано по рішенню суду. Вважає, що він нічого незаконного не вчинив, ніяких житлових прав позивачки не порушив, бо вона добровільно звільнила його квартиру, і стала проживати у своїй квартирі АДРЕСА_3 де і зареєстрована.
Свідок ОСОБА_7 суду повідомила, що вона є подругою позивачки, працює з нею у одній зміні у ТРЦ «Депот». Вони після завершення робочих змін іноді разом їздили до дому на таксі, при цьому позивачка виходила на маршруті раніше, на вулиці Гомона. Наприкінці квітня 2013 року позивачка з нею на таксі після зміни перестала їздити, а з часом дану обставину пояснила, що вона більше не бажає їздити у квартиру на вулицю Гомона бо у неї з чоловіком відбувається розлучення і розділ майна.
Свідок ОСОБА_8 суду повідомив, що він є кумом позивачки, він фактично був свідком їх знайомства. Близько семи років сторони робили ремонт у квартирі відповідача, а у цей час проживали у квартирі позивачки. Позивачка робила багато роботи по проведенню ремонту у квартирі відповідача. У них була добра сім'я, скандалів не було, він часто і на тривалі періоди виїздив на заробітки у Росію. З часом відповідач став хвалитись і перед ним, і перед позивачкою, що у нього у Росії є інша сім'я. Позивачка постійно доглядала за своїм дорослим сином, який є інвалідом, який проживає у їх спільній квартирі, вона весь час готує йому їжу, прибирає за ним, постійно його провідувала. Позивачка проживала у квартирі відповідача до останнього, а потім, з незрозумілої причини відповідач змінив замки у своїй квартирі.
Свідок ОСОБА_9 є головою вуличного комітету, проживає неподалік спірної квартири відповідача. Вона суду показала, що вона бачила як позивачка робила багато ремонтних робіт при ремонті квартири відповідача, що вона доглядає за цією квартирою, постійно у ній проживала більше 17 років, навіть тоді, коли сторони у ній проводили ремонт. У зв'язку із чим позивачка стала проживати у квартирі відповідача їй невідомо. У квітні 2013 року позивачка звернулась до неї з проханням скласти акт вуличного комітету, повідомила,що її чоловік змінив замки, її у квартиру не пускає. Вона склала такого акту, при цьому із відповідачем вона не спілкувалась. У червні 2013 року вона на прохання позивачки також склала акт опису спільного сумісного майна сторін та виконаних сторонами робіт по ремонту квартири відповідача. Відповідач, ОСОБА_2 вуличний комітет допустив у свою квартиру, але ніяких пояснень не давав. Обидва акти складались із слів самої позивачки.
Свідок ОСОБА_10, яка є матір'ю відповідача, суду повідомила, що її син до одруження деякий час співмешкав з позивачкою, вони проживали у її квартирі. У 1997 році йому рідні подарували частину домоволодіння №25 по вулиці Гомона в місті Лубнах, він став проводити там ремонт. Її син працював приватним підприємцем, заробляв кошти, на ці кошти він проводив ремонт своєї квартири, допомагав позивачці здійснювати ремонт і у її квартирі. Чому вони розлічились їй невідомо, але позивачка забрала із квартири її сина всі свої особисті речі ще тоді, коли він знаходився у Росії, забрала навіть частину консервації. Вивезення речей позивачка проводила на скутері, здійснивши багато рейсів. Коли приїхав її син з Росії, то він їй повідомив, що позивачка сама пішла з його квартири, що вона забрала навіть його постільну білизну і подушки, що йому немає на чому спати. Після цього він змінив замки у своїй квартирі.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає , з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України , кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає справи на підставі наданих сторонами доказів, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 11.08.1997 року отримав у дарунок 7/25 частин домоволодіння № 25 по вулиці Гомона у місті Лубнах Полтавської області, що підтверджується нотаріально посвідченим договором дарування серії НБ №0897223 (а.с.7), який зареєстрований в реєстрі вчинення нотаріальних дій за №1-1823 та у органах технічної інвентаризації у книзі №10 під реєстровим номером 2619 від 20.08.1997 року. 25.12.1998 року. Сторони зареєстрували шлюб 25.12.1998 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-КЕ №104885 . Шлюб розірвано на підставі рішення Лубенського міськрайонного суду від 04.06.2013 року, яке набрало законної сили 04.07.2013 року (а.с._37).
Позивачка ОСОБА_5 має у приватній власності спільно із її сином ОСОБА_6 житло у вигляді однокімнатної квартири АДРЕСА_4 житловою площею 17,3 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло №3172 від 15.01.1995 року (а.с. 75). Позивачка у дану квартиру вселилась на підставі ордеру №161 від 08.07.1988 року (а.с.67). Син позивачки ОСОБА_5 ОСОБА_6, є інвалідом другої групи безтерміново, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10ААА №195075 від 14.09.2013 року .
Позивачка у своїй квартирі зареєстрована та проживає одноособово з 18.09.1988 року, що підтверджується довідкою Лубенського житлово-комунального управління №1-8734 від 03.10.2013 року (а.с. 66).
Відповідач ОСОБА_4 з 20.09.2012 року по 23.04.2013 року знаходився за межами України та перебував у селищі Погорелуша Новгородської області, що підтверджується довідкою №223 від 23.04.2013 року адміністрації Велильського сільського поселення (а.с.36). Сторонами не заперечується той факт, що відповідач з Росії у місто Лубни на своє місце проживання повернувся 25.04.2013 року.
Відповідно до акту вуличного комітету від 30.04.2013 року (а.с.15), сторони під час знаходження у шлюбі вели спільне господарство, мають спільне майно, відповідач змінив замки на вхідних дверях своєї квартири 28.04.2013 року і це не оспорюється сторонами, тобто через 3 дні після свого повернення у Лубни з Росії.
Відповідно до акту вуличного комітету від 05.06.2013 року (а.с.15), сторони під час спільного проживання та знаходження у шлюбі здійснили певні ремонтні роботи у квартирі відповідача, придбали певне майно у вигляді меблів та побутової техніки.
В даний час між сторонами існує кілька судових процесів, які знаходяться на розгляді Лубенського міськрайонного суду з приводу визнання певного майна спільним сумісним майном подружжя та його поділу .
Оцінюючі докази у їх сукупності, суд вважає, що позивачка добровільно залишила квартиру, яка належить відповідачеві , що підтверджується тим, що у квартирі відповідача на момент складання актів вуличного комітету не було виявлено її особистих речей, а тільки майно яке ними було придбане під час подружнього проживання .
Позивачка також не змогла суду пояснити, чому в актах обстеження житла , не зазначено наявності її особистих речей в будинку відповідача .
По даному факту суд критично ставиться до показів самої позивачки щодо вимушеного залишення квартири відповідача бо вона, залишаючи квартиру при уході на роботу, не мала б забирати із собою всі свої особисті речі. А той факт, що вона без цих особистих речей (одяг на різні сезони, взуття на різні сезони, косметика, білизна тощо) спокійно проживає тривалий час з 25.04.2013 року і не зверталась ні до відповідача, ні до правоохоронних органів, ні до органів місцевого самоврядування з питання їх повернення, на думку суду свідчить саме про те, що всі свої особисті речі вона дійсно, заздалегідь вивезла із квартири відповідача напередодні його приїзду з Росії, тобто звільнила квартиру відповідача добровільно.
Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Аналогічні положення містяться і у ст.ст. 319, 321 ЦК України. Відповідно до ч.7 ст.319 ЦК України, власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і у порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 3, 6, 10 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», кожен громадянин має право мати одне або кілька місць проживання чи перебування, але ВСІ ВОНИ мають бути зареєстровані шляхом внесення відповідної інформації органами Міграційної служби України до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. Ці дані цим органом офіційно вносяться і до паспорту громадянина України. У паспорті позивачки будинок, у якому знаходиться житло відповідача, не зареєстрований ні як місце проживання, ні як місце перебування. У її паспорті зазначено офіційне її місце проживання у її власній квартирі АДРЕСА_5. Відмову відповідача у проведенні перереєстрації місця проживання позивачки на адресу знаходження майна відповідача позивачка нікуди не оскаржувала, на проведенні такої перереєстрації не наполягала.
Позивачка не надала суду жодних доказів на підтвердження будь-яких правових підстав для свого проживання неодмінно саме у квартирі відповідача, а не у її власній квартирі. Факт колишнього перебування позивачки із відповідачем у шлюбі, на думку суду, не дає позивачці автоматичного та безперечного права на проживання у квартирі відповідача, тим більше, що проти цього категорично заперечує власник спірного житла.
Суд вважає, що житлові права позивачки не порушені бо вона має у своїй приватній власності інше житло із всіма зручностями у вигляді однокімнатної квартирі АДРЕСА_4, у якому і зареєстроване її місце проживання. А надані нею суду документи не свідчать про те, що у цій квартирі разом із нею зареєстрований та проживає ще хтось інший.
Отже, суд не вбачає жодних підстав для визнання за позивачкою права на проживання у квартирі відповідача, на її вселення у його квартиру, а також і для стягнення з відповідача на її користь відшкодування будь-якої моральної шкоди.
Керуючись ст.ст. ст.ст.10, 15, 60, 88, 212-214, 229 ЦПК України, ст. ст. 64,65, 71, 72, 156 ЖК України, ст. 23,29,1167 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України п.10, п.9 від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання що виникають в практиці застосування судами Житлового Кодексу України" , суд, -
В задоволені позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити .
На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з моменту проголошення чи отримання копії до Апеляційного суду Полтавської області.
Суддя Лубенського
міськрайонного суду ОСОБА_11