"17" грудня 2013 р.Справа № 915/1153/13
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Лисенко В.А.
Суддів: Мацюри П.Ф., Ліпчанської Н.В.
(Склад колегії суддів змінено згідно з розпорядженням голови суду № 1104 від 12.12.2013р.)
При секретарі судового засідання: Стеблиненко В.С.
За участю представників сторін:
від ПП «Мета» (директор) - Ткачук О.В., паспорт серія КМ № 100082 від 05.07.2002р.
Представник КП «Південсервіс» в судове засідання не з'явився. Про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Південсервіс»
на рішення господарського суду Миколаївської області від 27.08.2013р.
у справі № 915/1153/13
за позовом Комунального підприємства «Південсервіс»
до Приватного підприємства «Мета»
про визнання договору недійсним
Відповідно до ст.ст.44, 811 ГПК України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.
Встановила:
У липні 2013 року Комунальне підприємство «Південсервіс» звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного підприємства «Мета» про визнання недійсним договору на виконання робіт 01.09.2011р., укладеного між сторонами. А також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати на суму 1 147 грн.
Позовні вимоги з посилкою на ст. ст. 215, 651 Цивільного кодексу та ст. 180 Господарського кодексу обґрунтовані тим, що зазначеним договором не передбачено строків закінчення виконання робіт, відсутній графік виконання робіт, що унеможливлює встановлення дати їх закінчення та два істотних пункти договору, суперечать один одному.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 27.08.2013р. (суддя Олейняш Е.М.) відмовлено в позові Комунального підприємства «Південсервіс» до відповідача Приватного підприємства «Мета» про визнання недійсним договору від 01.09.2011 року, укладеного між Комунальним підприємством «Південсервіс» та Приватним підприємством «Мета» на виконання робіт по ямковому ремонту та облаштуванню заїздів (підготовчі роботи та асфальтування) території комунального ринку з продажу сільськогосподарської продукції, що розташований в м. Южноукраїнську по вул. Дружби народів в районі першого гуртожитку. Судовий збір в розмірі 1 147 грн. покладено на позивача.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі наявності правових підстав, передбачених ст. 203, 215 ЦК України для визнання договору підряду недійсним.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Комунальне підприємство „Південсервіс" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в повному обсязі та прийняти нове рішення. Стягнути з відповідача на користь позивача суму судового збору у розмірі 1 720,50 грн.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено в задоволені клопотання про призначення судової експертизи.
Крім того, апелянт стверджує про те, що судом першої інстанції порушені вимоги ст. 203 ЦК України та ст. 90 ГПК України.
Більш детальніше доводи вказані у скарзі.
Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду не надходив.
Представник позивача повторно у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю зазначеної сторони, оскільки його неявка не перешкоджає вирішенню спору.
Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступників висновків.
Відповідно до приписів ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2011р. між Комунальним підприємством „Південсервіс" (замовник) та Приватним підприємством „Мета" (підрядник) був укладений договір підряду на виконання робіт (б/н), за умовами якого позивач, як підрядник, прийняв на себе зобов'язання виконати на свій ризик та своїми силами і засобами, якісно та у встановлений строк роботи по ямковому ремонту та облаштування заїздів (підготовчі роботи та асфальтування) території комунального ринку з продажу сільськогосподарської продукції, що розташований в місті Южноукраїнську по вул. Дружби народів в районі першого гуртожитку і здати замовнику, а відповідач, як замовник, в свою чергу, зобов'язався забезпечити своєчасне їх фінансування, прийняти закінчені роботи і повністю сплатити вартість виконаних робіт.
Відповідно до п. 2.1 Договору, не пізніше 2-х днів після підписання договору підрядник приступає до виконання робіт.
Пунктом 3 Договору визначено, що вартість виконання робіт визначається згідно кошторисної документації, яка розроблена згідно з положеннями ДБН Д1.-1-2000 (але не більше 120 грн. за один квадратний метр заасфальтованої території); замовник проводить оплату підряднику виконаних робіт по їх завершенні за прийнятими актами Ф КБ-2, але не пізніше шести місяців після прийому обсягу виконаних робіт; остаточний розрахунок за повний обсяг виконаних робіт замовником проводиться не пізніше шести місяців після прийому; замовник має право за письмовою згодою сторін, проводити розрахунки-аванси та платежі за виконані роботи, безпосередньо з субпідрядником, із зменшенням своєї заборгованості підряднику.
Згідно із п. 4.1, цей договір вступає в дію в день його підписання сторонами і є чинним до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Відповідно до умов п. 5.3 Договору замовник зобов'язався: не пізніше 15 днів після повідомлення підрядника про виконання певного обсягу робіт забезпечити їх приймання і здійснити оплату в передбаченому договором обсягу.
Зазначений договір за своєю правовою природою є договором будівельного підряду, який повинен відповідати нормам глави 61 ЦК України та глави 33 ГК України.
Статтею 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним договору підряду від 01.09.2011 року, укладеного між Комунальним підприємством "Південсервіс" та Приватним підприємством "Мета" на виконання робіт.
Підставою позову позивачем зазначено наступні обставини:
а) відсутність в договорі таких умов як: строків закінчення виконання робіт, графіку виконання робіт, вимог стосовно розроблення та затвердження проектної документації, гарантійних строків виконаних робіт;
б) суперечність двох пунктів договору, які є істотними, один одному;
в) невиконання сторонами обов'язку щодо страхування об'єкту;
г) укладення договору на облаштування заїздів за межами земельної ділянки позивача, тобто виконання підрядних робіт за межами земельної ділянки, що належить позивачу
д) виконання робіт до укладення договору.
Згідно з положеннями ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Приписами ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Приписами пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009р. передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним. (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р.,"Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними")
Відповідно до п. 2.6 вищевказаної Постанови не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).
У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).
Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.
Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Проаналізувавши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі наявності правових підстав, передбачених ст. 203, 215 ЦК України для визнання договору підряду недійсним.
Стосовно доводу скаржника про суперечність один одному двох пунктів договору, як на одну з підстав для визнання договору недійсним, апеляційна інстанція не приймає до уваги, оскільки умовами п. 5.1 Договору передбачено, що підрядник зобов'язаний виконати роботи якісно і в узгоджений строк до 15 жовтня 2011 року, а пунктом 2.4 Договору передбачено, що прийомка виконаних робіт за формою КБ-2 здійснюється до кінця поточного місяця.
Твердження позивача на відсутність в оспорюваному договорі підряду умови щодо строку закінчення виконання робіт, графіку виконання робіт, спростовується пунктом 2.1. Договору підряду, в якому сторони передбачили дату початку виконання робіт та пунктом 5.1. Договору, в якому сторони погодили дату закінчення виконання робіт.
В апеляційній скарзі позивач стверджує, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено в задоволені клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи та на думку позивача це призвело до ухвалення неправомірного за своєю суттю судового рішення.
Відносно доводів апелянта щодо неправомірної відмови у задоволені клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, судова колегія звертає увагу на приписи пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р., "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", в якої зазначено, що відповідно до статті 1 Закону «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи, оскільки позивачем в даному клопотанні поставлені питання, які фактично стосуються виконання (неналежного виконання) умов договору, які не входять до предмета доказування у даній справі.
Апеляційна інстанція не приймає і доводи скаржника стосовно порушення місцевим судом вимог ст. 90 ГПК України, оскільки позивачем не було доведено належним чином наявності правочину, який суперечить вимогам закону, або вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Крім того, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.11.2012р. по справі № 5016/1787/2012 (12/52) встановлено факт виконання робіт позивачем за договором підряду 01.09.2011р. укладеного між цими ж сторонами на загальну суму 124 711,12 грн. та наявності у відповідача зазначеного перед позивачем боргу за виконані роботи за актом приймання виконаних робіт за жовтень 2012 року форми КБ-2в. Вказана постанова апеляційної інстанції не скасована та чинна.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 30.05.2013р. по справі № 915/671/13 задоволено позов Приватного підприємства «Мета» про стягнення з Комунального підприємства «Південсервіс» 124 711,12 грн. боргу за договором підряду на виконання робіт 01.09.2011р., укладеного між КП «Південсервіс» та ПП «Мета». Дане судове рішення залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 року.
Відповідно до частини другої статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, а отже оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишається без змін.
Керуючись ст.99, 101, 103 п.1, 105 ГПК України, судова колегія -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Південсервіс» - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 27.08.2013р. у справі № 915/1153/13 - залишити без змін.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текст постанови підписано 18.12.2013 року
Головуючий суддя В.А. Лисенко
Суддя П.Ф. Мацюра
Суддя Н.В. Ліпчанська