04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"12" грудня 2013 р. Справа№ 910/14199/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
при секретарі: Вершути О.П.
за участю представників:
від позивача - Величко Д.В.
від відповідача - Семеняк В.В.
від третьої особи - не з'явився
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфафарм» на рішення Господарського суду м. Києва від 16.09.2013 року (суддя Самсін Р.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфафарм»
до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль»
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Укрфарм»
про визнання договору недійсним, -
Позивач ТОВ «Альфафарм» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про визнання недійсним договору поруки.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.09.2013 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Альфафарм» до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» було відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення суду прийняте при неповному з'ясуванні всіх обставин справи, а тому просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
Представником відповідача надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представники позивача та відповідача в судове засідання з'явилися та надали усні пояснення стосовно заявленого позову.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, доказів на поважність причин неявки суду не надав. Про місце та час слухання справи повідомлення належним чином.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:
19.11.2007 року між ТОВ «Виробниче об'єднання «Укрфарм» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» був укладений кредитний договір № 010/14/218 відновлювальна кредитна лінія для корпоративних клієнтів» до генеральної угоди № 010/14/209 від 16.11.2007 року.
За даним кредитним договором боржник зобов'язаний повернути кредит в розмірі 2100000 грн. (п. 1.1.1 договору);
- сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 20% річних або в будь-якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов кредитного договору, у т. ч. на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим договором (п. 1.1.2 договору);
- сплатити комісію за видачу кредитних коштів у розмірі 0,99% від суми кожного виданого траншу, загальна сума сплаченої комісії не повинна перевищувати 0,99% від встановленого ліміту кредитування (п. 1.1.3 договору);
- сплатити пені, штрафи, передбачені кредитним договором, а також відшкодувати витрати та збитки кредитора, пов'язані з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору (п. 1.1.4 договору).
19.10.2010 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Альфафарм» був укладений договір поруки № 12/14/1017.
Згідно з п. 1.1 договору, поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором солідарно з боржником за виконання кредитних зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов кредитного договору № 010/14/218.
Позивач, звертаючись з позовом до суду, зазначає, що вказаний пункт договору не відповідає нормам чинного законодавства, а тому просив визнати договір поруки недійсним.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції проте, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивач, в обґрунтування своїх вимог, зазначає, що положення договору суперечать вимогам ст. 548, ч. 1 ст. 553 ЦК України в частині того, що забезпечення виконання зобов'язань, які виникнуть у майбутньому, як це встановлено оскаржуваним п. 1.1 договору поруки, не відповідає зазначеним приписам.
Проте, колегія суддів не погоджується з таким твердженням, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Положеннями п. 3.5 кредитного договору № 010/14/218 від 19.11.2007 року передбачено, що у відповідності з діючим законодавством України забезпеченням договору є забезпечення надане за Генеральною кредитною угодою.
Обов'язок забезпечення зобов'язань позичальника за Генеральною кредитною угодою № 010/14/209 від 16.11.2007 року згідно з укладеними договорами застави, поруки, гарантії тощо, передбачено розділом 2 вказаної угоди.
Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою, порукою.
У ст. 553 ЦК України поруку визначено як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, і в даному випадку, порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання - своєчасного виконання кредитного договору.
За змістом ст. 638 ЦК України, відсутність домовленості сторін щодо істотних умов договору є підставою для твердження про відсутність факту укладення відповідного договору, натомість, якщо сторонами щодо його умов досягнуто згоди і договір є дійсним, він підлягає виконанню у відповідності з погодженими умовами, його не можна вважати неукладеним.
Як вбачається з тексту спірного договору, а саме у п. 3.1.8, поручитель, яким є позивач у справі, засвідчив і гарантував, що він належним чином і в повному обсязі ознайомлений з положеннями кредитного договору та договорів, що забезпечують його виконання, цілком розуміє їх зміст і будь-яке посилання в тексті цього договору на кредитний договір чи окремі його положення є достатньою підставою вважати, що ці положення застосовується рівною мірою до виконання прав і обов'язків сторін за цим договором.
Статтею 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Закон не забороняє укладання договору поруки на забезпечення виконання зобов'язання, яке може виникнути в майбутньому. Вимогу до поручителя, пов'язану з порушенням боржником свого зобов'язання, може бути пред'явлено виключно при настанні обставини, передбаченої абзацом 2 частини першої статті 553 ЦК України.
Частиною 2 ст. 548 ЦК України визначено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Разом з тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2012 року у справі № 5011-33/6567-2012, яке частково змінено постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2013 року, стягнуто з ТОВ «ВО Укрфарм», а також поручителів, включаючи ТОВ «Альфафарм», кредитну заборгованість.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем по справі не надано належних та обґрунтованих доказів недійсності, або ж нікчемності кредитного договору № 010/14/218 «Відновлювальна кредитна лінія для корпоративних клієнтів» від 19.11.2007 року в забезпечення зобов'язань за яким укладено спірний договір поруки, а відтак посилання позивача ст. 548 ЦК України є безпідставними.
В силу положень ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Госопдарським судом міста Києва вірно зазначено у рішенні суду, що позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із погодженням відповідних умов по предмету договору поруки.
Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вищенаведене, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, оцінивши всі надані сторонами докази, документи та пояснення в їх сукупності, Господарський суд м. Києві дійшов вірного висновку про необгрунтованість вимог ТОВ «Альфафарм» про визнання договору поруки № 12/14/1017 від 19.10.2010 року недійсним.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з'ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфафарм», а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфафарм» не підлягає задоволенню.
Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфафарм» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфафарм» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2013 року у справі № 910/14199 - без змін.
2. Матеріали справи № 910/14199/13 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко