"17" грудня 2013 р.Справа № 916/2110/13
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :
головуючого: Мирошниченко М. А. ,
суддів: Головей В.М. та Шевченко В. В.,
при секретарі судового засідання - Ляшенко М.І.
за участю представників:
ТОВ „АСВ -ТРЕЙД"- Салагорник А.В.( на підставі договору про надання правової допомоги),
ДП „Одеський морський торговельний порт" - Клочкова І.С.( на підставі довіреності),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Державного підприємства „ Одеський морський торговельний порт" на рішення господарського суду Одеської області від 18.11.2013 року по справі № 916/2110/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „АСВ -ТРЕЙД" до Державного підприємства „ Одеський морський торговельний порт" про стягнення 71 303,40 грн.
07.08.2013 р. Товариством з обмеженою відповідальністю „АСВ -ТРЕЙД" (далі по тексту : позивач або ТОВ) у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт" (далі по тексту: відповідач або Порт ) про стягнення 71 225,28 грн., з яких : 64517,67 грн. основного боргу; 4772,53 грн. - пені; 258,06 грн. інфляційних втрат;1677, 02 грн. - 3% річних. Позивач також просив стягнути з відповідача 1720,50 грн. понесених витрат по сплаті судового збору та 7 100,00 грн. витрат по сплаті послуг адвоката (а.с. 2-11).
Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідач у порушення умов укладеного між сторонами цього спору договору підряду № КД-17262 від 11.06.2012р. не розрахувався у встановлені строки за виконані позивачем підрядні роботи і має заборгованість в розмірі 64517,67 грн. і на цю заборгованість позивач нарахував втрати від інфляції , 3% річних та передбачену умовами договору пеню.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.08.2013р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №916/2110/13 (а.с.1).
02.09.2013 р. не погоджуючись з позовними вимогами відповідач надав місцевому суду відзив на позов, в якому просив відмовити в його задоволенні з посиланням на те, що він не міг своєчасно здійснити оплату робіт за вказаним позивачем договором з вини позивача, оскільки, по-перше позивач звертався до нього з пропозиціями оплатити ці роботи на р/рахунок іншого підприємства, що суперечить умовам договору і тому він (відповідач) не здійснив цих дій, а, по-друге, він перерахував цю заборгованість на р/рахунок позивача зазначений у договорі, однак грошові кошти повернулись з позначкою банку що такий рахунок закритий(а.с. 106 -115).
11.09.2013р. позивач надав суду письмові пояснення в який мотивував свою позицію щодо стягнення зазначених у позові грошових сум (а.с. 169-178).
11.09.2013р. позивач надав суду заяву про збільшення позовних вимог у який просив стягнути з відповідача на його користь 71 303,40 грн. (з яких : 64517,67 грн. основного боргу; 4772,53 грн. - пені; 193,55 грн. інфляційних втрат;1819, 65 грн. - 3% річних ) , а також 1720, 50 грн. відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору та 7 100,00 грн. витрат по сплаті послуг адвоката (а.с. 179 -183).
04.10.2013р. відповідач надав суду відзив на письмові пояснення позивача в який мотивував свою позицію щодо необґрунтованості позовних вимог позивача (а.с.199 -203).
Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.10.2013р. справу №916/2110/13 прийнято до колегіального розгляду (а.с.207).
Рішенням господарського суду Одеської області від 18.11.2013 р. ( повний текст якого складено та підписано складом колегії суддів Оборотова О.Ю, Демешин О.А. і Никифорчук М.І. 18.112013р) позов, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача зазначену у позові основну заборгованість в розмірі 64517,67 грн. 4179,45 грн. - пені; 63,94 грн. інфляційних втрат; 835,89 грн. - 3% річних а також 1720, 50 грн. відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору та 7 100,00 грн. витрат по сплаті послуг адвоката.
Рішення місцевого суду в частини задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу вмотивовано тим, що відповідач дійсно порушив умови договору, не розрахувався у встановлені договором строки і має зазначену заборгованість яка відлягає стягненню.
Частково задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення пені, 3% річних та втрат від інфляції суд зазначив що вказані стягнення передбачені умовами договору і чинним законодавством у разі порушення строків здійснення розрахунків. Однак суд дійшов висновку, що позивач невірно визначив період стягнення (визначив більший період) і в зв'язку з цим зменшив суми цих стягнень.
Водночас місцевий суд дійшов висновку, щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення понесених ним витрат по сплаті судового збору та на послуги адвоката.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просив це рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову у повному обсягу.
Скарга мотивована тим, що місцевий суд надав невірну оцінку фактичним обставинам і не врахував, що несвоєчасно здійснення ним розрахунків з позивачем виникло з вини позивача, а тому правові підстави для стягнення 3% річних, пені та втрат від інфляції відсутні. Скаржник також зазначив , що суд безпідставно стягнув з нього на користь позивача 7100, 00 грн., оскільки на його думку позивач не довів належними доказами що він сплатив адвокату вказану грошову суму.
В обґрунтування своєї позиції він послався на такі ж самі доводи що були викладені ним у відзиві на позов та відзиві на письмові пояснення позивача до позову.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 р. зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.12.2013р. о 15:00 год., про що усі учасники згідно приписів ст. 98 ГПК України були своєчасно та належним чином повідомлені .
06.12.2013р. представник позивач надав суду клопотання про залучення до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги, копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю, копію судових рішень по справі №19/2085/13 .
У письмовому відзиві на скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.
Колегія суддів відхилила клопотання позивача про залучення до справи направлених ним до суду документів оскільки ці документи вже є в матеріалах справи.
Представник скаржника в усних поясненнях наданих суду просив суд задовольнити апеляційну скаргу в повному обсягу .
Представник позивача в усних поясненнях наданих суду просив суд залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Згідно ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.
Заслухавши усні пояснення учасників процесу, обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи і ці обставини дослідив місцевий суд 11.06.2012 р. між відповідачем - ДП „Одеський морський торговельний порт" (Замовник) та позивачем - ТОВ „АСВ-ТРЕЙД ЛТД" (Підрядник) укладено договір підряду № КД-17262 (Договір), згідно умов п.1.1. якого Підрядник взяв на себе зобов'язання своїми силами і засобами за рахунок Замовника виконати роботи з ремонту покриття під'їзних майданчиків ваг автомобільних електромеханічних ДВА ПС № 120 (інв. № 068848) відповідно до отриманого від Замовника технічного завдання на загальну (тверду) суму 94 039,82 грн. (у т.ч. ПДВ), а Замовник зобов'язувався прийняти результат таких робіт і сплатити Підрядникові вартість виконаних робіт
Згідно із п.2.2 Договору Замовник в термін не більш 10 днів, з моменту підписання Договору повинен перерахувати підряднику аванс в розмірі 30% вартості робіт за договором, а саме 28211,95 грн. ( у тч. ПДВ ).
Відповідно до п. 2.5. Договору Замовник здійснює платіж Підряднику за виконані роботи протягом 10 робочих днів з моменту підписання «Довідки про вартість виконаних робіт» (за формою Ф-КБ- 3) і «Акту приймання виконаних підрядних робіт» (за формою Ф-КБ- 2в), банківським переводом на розрахунковий рахунок підрядника.
Згідно п.5.5 Договору за затримку оплати зданої роботи Замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період за який сплачується пеня від простроченої суми , за кожний прострочений день
Згідно п.8.1 Договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії Договору. (а.с. 33 - 53)
Матеріали справи свідчать, що 18.06.2012 р. сторонами оформлено додаткову угоду № 1 до Договору, якою викладено в новій редакції банківські реквізити Підрядника ( а.с. 55)
Аналіз умов Договору і відповідно правових відносин сторін які виникли на підставі і в процесі виконання цього договору надає можливість зробити висновок, що цей договір за своєю правовою природою є договором підряду на виконання робіт, а відтак при вирішенні цього спору поряд з умовами договору слід враховувати приписи загальних нормам зобов'язального права у цивільних та господарських відносинах, а також приписи правові норми які регулюють відносини підряду на виконання робіт.
Матеріали справи свідчать, що на виконання п.2.2 Договору Замовник (відповідач) перерахував Підряднику (позивачу) аванс у сумі 28211,95 грн., і цей факт визнається та не оспорюється обома сторонами цього спору.
З матеріалів справи також вбачається, і ці обставини також дослідив місцевий суд, що позивач (Підрядник) належним чином виконав свої зобов'язання за договором, що підтверджується підписані сторонами договору передбачені його умовами документи, а саме Довідка про вартість виконаних робіт (за формою Ф-КБ-3) на загальну суму 92 729, 62 грн. від 06.08.2012р.; акт приймання виконаних робіт (за формою Ф-КБ-2в) на загальну суму 92 729, 62 грн. від 06.08.2012р.
Слід зазначити, що цей факт (належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором) не оспорюється відповідачем.
Приймаючи до уваги умови 2.5. Договору відповідач (Замовник) повинен був остаточно розрахуватись в сумі 64517,67 грн. за виконані за договором роботи 17.08.2012р. ( протягом 10 робочих днів з дня підписання вищевказаних довідки та акту).
Позивач наполягає на тому, що відповідач ні у зазначений термін ні до звернення його суду з цим позовом свої зобов'язання за договором по оплаті вказаної суми не виконав.
Відповідач у порушення приписів ст.33 ГПК України не довів факт виконання своїх зобов'язань по оплаті робіт за договором у вказаний термін.
Оцінюючи доводи скаржника , що невиконання ним зобов'язання по оплаті виконаних робіт у встановлений договором термін виникло не з його вини, а за вини підрядника (позивача), а тому він ( відповідач/скаржник) не повинен нести відповідальність за це прострочення колегія суддів встановила наступне.
Так скаржник зазначає, що ним було вжито всіх заходів для своєчасної оплати виконаних робіт.
Проте у порушення приписів ст.33 ГПК України доказів які б підтверджували вжиття ним будь яких заходів для своєчасної оплати виконаних робіт він, ані суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав.
Навпаки матеріали справи свідчать, що свій обов'язок по здійсненню розрахунків намагався здійснити лише 23.01.2013 р. тобто через п'ять місяців п'ять днів після настання строку для виконання цього зобов'язання.
Той факт, що позивач двічі пропонував відповідачу здійснити цей платіж (сплатити вказану заборгованість) на користь третіх осіб, ніяких наслідків для розгляду даного спору не має, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції по-перше, докази здійснення оплати основного боргу на користь визначених позивачем осіб у матеріалах справи відсутні і відповідач визнає що не здійснював такої оплати, а по-друге, таке перерахування суперечило б змісту існуючих правовідносин, тому що будь-яких дійсних угод по заміні кредитора укладено не було.
Слід зазначити, що відповідач також не довів, що він, не зважаючи на вищевказані звернення позивача, намагався належним чином виконати умови договору, а саме перерахувати позивачу заборгованість починаючи з дати виникнення його обов'язку по оплаті робіт, тобто з 17.08.2012 р. до 23.01.2013р. і не здійснив цих дій з вини позивача.
Враховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку, що відповідач намагався виконати свій обов'язок лише 23.01.2013 р., тобто з простроченням строку виконання і саме з цієї дати, враховуючи повернення банком платіжного документу, слід визнати , що вказана несплата виникла з вини позивача, однак до цієї дати вина у нездійсненні оплати лежить саме на відповідачі.
Згідно із приписами ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк...
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України.
Згідно ч.ч.1,2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
В ч.1 ст.854 ЦК України закріплено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Враховуючи викладене, тобто підтвердження матеріалами справи факту прострочення відповідачем строків оплати за виконані позивачем роботи за Договором і не здійснення її на час розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу у сумі 64 517, 67 грн.
За змістом п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У п.5.5 Договору сторони визначили, що за затримку оплати зданої роботи відповідно до актів виконаних робіт за кожний прострочений день Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня від простроченої до сплати суми.
Частина 2 ст. 625 ЦК України закріплює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням наведеного та враховуючи, що матеріалами справи доведено прострочення Замовником зобов'язань за Договором колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав правові підстави для пред'явлення вимог про стягнення з відповідача пені, втрат від інфляції та 3% річних.
Водночас колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду що позивач невірно визначив період нарахування вказаних стягнень, не врахувавши при цьому, що як зазначалось вище, починаючі що 23.01.2013 р. відповідач не міг виконати свої зобов'язання по оплаті не з своєї вини, а з вини позивача, а відтак починаючи з 23.01.2013 р. правові підстави для визнання відповідача таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором, не можна.
Перевіривши зроблений самостійно судом першої інстанції перерахунок пені, втрат від інфляції та 3% річних, з урахуванням вище визначеної дати, до якої можливо було здійснювати ці нарахування (а саме за період з 17.08.2012 р. по 23.01.2013 р.), колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що його зроблено вірно.
З таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 4179, 45 грн., 3% річних в розмірі 835,89 грн. та втрати від інфляції в розмірі 63, 94 грн., вмотивовано відмовивши в стягненні решті суми цих стягнень зазначених позивачем у позові.
Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого суду, що посилання відповідача на те, що до моменту подачі позовної заяви не сплинув строк відповіді на претензію, передбачений ст.7 ГПК України та ст.222 ГК України, а тому строк оплати не на настав, не можуть прийматись до уваги, оскільки право Підрядника на досудове врегулювання спору ніяким чином не перешкоджає реалізації іншого його права на судовий захист.
При цьому слід також враховувати, що строк оплати робіт чітко визначено умовами Договору, а відтак пред'явлення претензії з пропозицією сплатити заборгованість у визначений у ній строк не є зміною умов договору в частині строку оплати, а тому початок строку виникнення у відповідача зобов'язання по оплаті робіт і відповідно право позивача нараховувати на заборгованість інших платежів слід рахувати у відповідності до умов договору, а не строків визначених у претензії.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу, а також пені, 3% річних та втрат від інфляції у визначеному цим судом розмірі та за вказаний ним період часу є обґрунтованим і доводи скаржника не спростовують висновків цього суду
Оцінюючи доводи скаржника щодо безпідставності стягнення з нього витрат позивача по оплаті послуг адвоката (розрахунок здійснено за допомогою векселя, сплачено не позивачем а іншою особою, відсутність доказів сплати саме за ці адвокатські послуги) колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 44 ГПК передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.
У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.
Стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Таким чином, судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Матеріали справи свідчать, що позивачем для захисту своїх інтересів по цьому спору було укладено з Салагорником А.В. договір про надання правової допомоги №1 від 19.07.2013 р. і що статус цієї особи як адвоката підтверджується наявним у справі свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю.
З матеріалів справи також вбачається, що зазначений адвокат виконав роботи передбачені договором про надання правової допомоги що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт.
За виконання цих робіт позивач в якості оплати передав адвокату простий вексель на суму 7 100 грн., що підтверджується змістом векселя та актом приймання-передачі простого векселя,
Згідно ст. 14 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок" вексель це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Зі змісту переданого позивачем (векселедержателем) адвокату векселя вбачається, що зазначена в ньому особа (векселедавець) - ПП Сервісна компанія „Гідробуд" зобов'язується виплати векселедержателю 8000, 00 грн., що свідчить про безумовне грошове зобов'язання цього векселедавця перед векселедержателем, тобто позивачем .
Матеріали справи свідчать, що векселедавець прийняв цей вексель у вказаного адвоката і розрахувався з адвокатом за вказаним векселем.
Аналіз вищезазначених обставин та наявних у справі доказів надає можливість зробити висновок, що позивач шляхом передачі адвокату цього векселя та з урахуванням оплати його вартості третьою особою фактично розрахувався з адвокатом за виконані роботи передбачені договором про надання правової допомоги.
За таких обставин доводи скаржника що оплату послуг адвоката здійснив не позивач не можуть прийматись до уваги та бути підставою для відмови в задоволенні вимог позивача про відшкодування йому цих судових витрат.
Згідно ст. 30 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У статті 33 Правил адвокатської етики, затверджених Протоколом Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України, від 01.10.1999, № 6, визначено наступне.
(1) Гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту.
(2) Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.
(3) Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе:
1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;
2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;
3) необхідність виїзду у відрядження;
4) важливість доручення для клієнта;
5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;
6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;
7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;
8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;
9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
(4) Жодний з факторів, вказаних у частині третій цієї статті, не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку.
Спір, що розглядається в межах цієї справи, на переконання колегії суддів, є складним з правової (юридичної) точки і з точки зору обґрунтування і доказування заявлених вимог (збирання доказів, складання інших документів) необхідних для захисту прав та інтересів клієнта по даній справі, а відтак потребував від адвоката великого обсягу часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення та потребував необхідності досвіду для його успішного завершення.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні питання щодо розміру відшкодування витрат на оплату послуг адвоката виходив з розумної необхідності таких витрат для вирішення даної справи, тобто обґрунтовано стягнув на відшкодування цих витрат 7100,00 грн.
Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 22.03.2012р. Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що бе руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість .
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого суду відповідно до вимог статті 43 ГПК України ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду, а відтак підстав передбачених ст. 104 України для його скасування або зміни не вбачає.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99,101-105 ГПК України, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду -
Рішення господарського суду Одеської області від 18.11.2013 р. по справі № 916/2110/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства „ Одеський морський торговельний порт" - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена, у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено та підписано 17.12.2013 р.
Головуючий: Мирошниченко М. А.
Судді: Головей В. М.
Шевченко В. В.