Справа № 2а-1104/11/0226
Головуючий у 1-й інстанції: Рибчинський В.П.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
06 грудня 2013 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючий суддя: Граб Л.С.
судді: Драчук Т. О. Смілянець Е. С.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Упраління пенсійного фонду у Тульчинському районні на постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду у Тульчинському районі Вінницької області про перерахунок пенсії,
В січні 2011 року ОСОБА_2 звернулась до Тульчинського районного суду Вінницької області з позовом до Управління пенсійного фонду у Тульчинському районі Вінницької області, в якому просила визнати дії УПФУ в Ізяславському районі неправомірними, зобов'язати УПФУ в Ізяславському районі визначити їй пенсію в розмірі, передбаченому ст. ст. 52, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та здійснити перерахунок пенсії.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачкою було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила здійснити перерахунок пенсії з 01.07.2010 року.
Постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2011 року даний позов задоволено повністю, а саме: визнано неправомірними дії Управління пенсійного фонду у Тульчинському районі Вінницької області щодо відмови в перерахунку пенсії по втраті годувальника; зобов'язано Управління пенсійного фонду у Тульчинському районі Вінницької області здійснити перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_2 основної пенсії, як вдові ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та інваліда 1 групи, який постраждав від наслідків аварії на ЧАЕС, в розмірі 50% від 10 мінімальних пенсій за віком відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених коштів за вказаний період з 01.07.2010 року.
Зобовязано управління Пенсійного фонду України в Ізяславському районі Хмельницької області здійснити ОСОБА_2 перерахунок та виплату компенсації по втраті годувальника, який являвся ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС в розмірі 50% від мінімальної пенсії, відповідно до ст. 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорн обильської катастрофи», з урахуванням виплачених коштів за вказаний період, з 01.07.2010 року,постанову допущено до негайного виконання.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Ізяславського районного суду Хмельницької області від 30.03.2011 року, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ст. ст. 197, 183-2 КАС України, проводить розгляд справи у порядку письмового провадження. За таких умов, згідно з ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, давши правову оцінку обставинам у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачка є вдовою померлого ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, та перебувала на його утриманні.
На день смерті ОСОБА_3 мав І групу інвалідності від захворювання, пов"язаного з роботами на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням ліквідатора ЧАЕС першої категорії.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, яка міститься в матеріалах справи.
Захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_3 визнано таким, що пов'язане з виконанням обов'язку по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується експертним висновком Вінницької регіональної міжвідомчої експертної комісії засідання №424 від 27 червня 2007 року.
ОСОБА_2 являється дружиною померлого громадянина із числа ліквідаторів 1-ї категорії, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою.
З довідки УПФУ в Тульчинському районі Вінницької області від 29.12.2010 року №3209 вбачається, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в УПФУ в Тульчинському районі Вінницької області та отримує пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Враховуючи вимоги ст. 81 Закону України "Про пенсійне забезпечення", позивачка звернулась до відповідача з заявою про перехід на пенсію по втраті годувальника, посилаючись при цьому на ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Проте, відповідач відмовив в задоволенні заяви, посилаючись на те, що відповідно до ч.4 ст.54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї годувальника, які були на його утриманні в розмірі на одного непрацездатного члена сім'ї - 50% пенсії по інвалідності померлого годувальника. Така ж норма зазначена в ч.1 ст.37 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-УІ від 28.12.2007 року було внесено зміни до ч.4 ст.54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивачки, виходив з їх обгрунтованості та підтвердженності матеріалами справи. Так, Тульчинський районний суд Вінницької області дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачці у задоволенні заяви про перерахунок пенсії по втраті годувальника діяв протиправно, адже таке право надано їй чинним законодавством України, що регулює спірні правовідносини.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про безпідставність апеляційної скарги та законність рішення суду першої інстанції, з огляду на таке.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольнив позов вірно та обгрунтовано застосував наступні норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції після 01.01.2008 року) пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, у розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50% пенсії по інвалідності померлого годувальника.
Відповідно до ч.3 ст.54 вказаного Закону у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
- для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: по I групі інвалідності - відповідно 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Однак, внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» вищевказані зміни до ст.ст.50, 54 та інших статей Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» стали предметом дослідження Конституційного Суду України.
Так, Конституційний Суд України рішенням № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. у справі № 1-28/2008 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до п.5 резолютивної частини вищевказаного рішення КСУ положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»визнані неконституційними, та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, станом на 22.05.2008 року (дата ухвалення КСУ рішення) зміни до ст.50 та ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», втратили чинність.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до вказаних правовідносин слід застосовувати норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» чинних станом на 01.01.2008 року. Вказані норми діють на час розгляду справи у суді.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно ч.4 ст.54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка визначає підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до І категорії та у зв'язку з втратою годувальника, в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів І групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 10 мінімальних пенсій за віком.
Статтею 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.
Так, розмір пенсії за втратою годувальника має визначатися із розрахунку 50 % від основної державної пенсії по інвалідності, яку б міг отримувати годувальник при житті, розмір якої не міг бути нижчим, ніж 10 мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій позивачці застосуванню підлягає ч.4 ст.54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З вимог статті 54 Закону випливає, що під час визначення розміру пенсії, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Таким чином, наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.54 Закону.
Відповідно до ч.3 ст.67 Закону, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст.54 цього Закону, а також розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Отже, виходячи з наведеного, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки позивачці слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачці повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком. Питання про нарахування, здійснення перерахунку пенсії відноситься до компетенції управління Пенсійного фонду.
Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим необхідно апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а постанову Ізяславського районного суду Хмельницької області від 05 травня 2011 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України , суд, -
Апеляційну скаргу Упраління пенсійного фонду у Тульчинському районні, -залишити без задоволення, а постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2011 року, -без змін.
Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Драчук Т. О.
Смілянець Е. С.