Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
16 грудня 2013 р. № 820/11531/13-а
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Заічко О.В.,
при секретарі судового засідання Демченко В.В.,
представників сторін - не прибули,
розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Управління Державної міграційної служби України в Київській області Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_2, діючої в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області, Управління Державної міграційної служби України в Київській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд: зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області поновити посвідку на постійне проживання в Україні громадянці Вєтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області направити інформацію до Головних управлінь (управлінь) Державної міграційної служби України в областях, АР Крим та м.Київі і до Держкомкордону про поновлення дозволу на імміграцію громадянці В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області поновити у паспортних документах (національному паспорті) громадянці В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 відмітку (штамп) про наявність дозволу на імміграцію в Україну; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області поновити реєстрацію місця проживання громадянці В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 із внесенням відповідних змін в облікові документи.
Ухвалою суду від 04.12.2013 року до участі у справі в порядку ч.1 ст.53 КАС України в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору залучений ОСОБА_2, діючий в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, позовними вимогами якого, з урахуванням уточнень, є скасування рішення, оформленого у вигляді висновку, Відділу громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 11 грудня 2008 року про скасування дозволу на імміграцію громадянці В'єтнаму ОСОБА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивачки ОСОБА_1 і третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_2, діючого в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 зазначено, що рішення (висновок) ВГІРФО ГУМВС України в Київській області від 11.12.2008р. щодо скасування дозволу на імміграцію громадянці В'єтнаму ОСОБА_1 має бути скасований як такий, що порушує право на невтручання у сімейне життя, право на постійне і безперервне спільне проживання разом з чоловіком та дітьми, громадянами України, право на безперервне спілкування і виховання своїх неповнолітніх дітей, порушує права неповнолітньої дитини, суперечить приписам законодавства України щодо охорони прав дитини, нормам міжнародних договорів щодо охорони прав дитини та рішенням Європейського суду з прав людини щодо неприпустимості свавільного і необґрунтованого втручання в сімейне життя у демократичному суспільстві. Зазначене втручання у сімейне життя не може бути визнаним необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Cторони про розгляд справи повідомлені належним чином, у судове засідання своїх представників не направили.
Представник позивача і третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ст. 35 КАС України суд вважає, що позивач і третя особа є належно повідомленим про розгляд справи.
Враховуючи положення ч.4 ст.122 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін, за наявними в ній доказами, в порядку письмового провадження.
Згідно вимог ч.1 статті 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки матеріали справи містять докази, які в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, а завданням адміністративного судочинства України згідно з ч.1 ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і неухильне дотримання судом вимог даної норми процесуального закону є обов'язковим в кожній адміністративній справі, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі документів.
Суд, вивчивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Матеріалами справи підтверджено, що громадянка Вєтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 прибула в Україну в 2002 році разом з чоловіком. Має чоловіка ОСОБА_2, від спільного проживання з яким має двох дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 Одна з дитин - ОСОБА_4 є громадянином України.
У встановленому законодавством порядку ВГІРФО ГУМВС України в Київській області було прийнято рішення від 18.08.2006р., яким позивачці громадянці В'єтнаму була дозволена імміграція на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» та позивачка документована посвідкою на постійне проживання НОМЕР_2 терміном дії безстроково. Згідно з цим рішенням визнано факт прибуття позивача в Україну з В'єтнаму в 2002р., що на протязі 10 років забезпечувало позивачу законне залишення в Україні на постійне проживання. Під час видачі посвідки на постійне проживання будь-яких порушень законодавства та відсутності необхідних документів уповноваженим державним органом не було виявлено. Таким чином, уповноважений державний орган України з питань імміграційної політики визнав правомірність прибуття ОСОБА_1 в Україну, правомірність подальшого проживання та правомірність набуття дозволу на імміграцію у відповідності до положень закону.
За матеріалами справи з'ясовано, що з 2003 року позивачка займається підприємницькою діяльністю, що надає законне джерело існування.
Судовим розглядом встановлено, що 11 грудня 2008 року ВГІРФО ГУМВС України в Київській області на підставі протесту прокурора без здійснення самостійно будь-яких перевірочних дій і діючи фактично тільки на підставі відомостей, що містяться в протесті прокурора - виніс оскаржуване рішення (у формі висновку) про скасування дозволу на імміграцію громадянці В'єтнаму ОСОБА_1, згідно якого скасовано дозвіл на імміграцію громадянці В'єтнаму ОСОБА_1 та відповідну інформацію направлено до підрозділів ГІРФО у всіх областях, АР Крим і Держкомкордону. При винесенні рішення (висновку) від 11.12.2008 року ВГІРФО ГУМВС України в Київській області керувався п.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію", про що безпосередньо зазначено у відповідному висновку (рішенні).
Перевіряючи оскаржувані дії та рішення відповідачів на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 № 2491-ІІІ, із змінами та доповненнями.
Згідно з абз. 5 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Статтею 12 Закону України "Про імміграцію" (в редакції що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України.
У відповідності до ст. 6 Закону №2491- ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про імміграцію» особа, відносно якої прийнято рішення щодо скасування дозволу на імміграцію - зобов'язана протягом місяця виїхати з України. Отже у даний час матір дітей в силу прямої вказівки закону внаслідок скасування дозволу на імміграцію зобов'язана виїхати з України.
Матеріалами справи підтверджено, що громадянка В'єтнаму ОСОБА_1 одружилась з громадянином В'єтнаму ОСОБА_2 та від шлюбу має двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 Одна з дитин - ОСОБА_4 є громадянином України.
Вирішуючи спір по суті суд зазначає, що відповідно до ст.ст.9, 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Так, міжнародними договорами, ратифікованими Україною встановлено, що дитина не має розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (Конвенція про права дитини, затверджена ООН від 20 листопада 1989, Конвенція (Конвенцію ратифіковано постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 (ст.9 ); дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним, такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини (Конвенція про контакт з дітьми (ETS N 192) (укр/рос) № ETSN192, 15.05.2003, Конвенція, Рада Європи ( Конвенцію ратифіковано із заявою Законом № 166-V від 20.09.2006 (ст. 4 )
Статтею 11, 12,14 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Отже, нормами національного законодавства та міжнародного законодавства передбачено, що батьки мають мешкати разом з дітьми. Розлучення батька/матері з дитиною може мати місце лише в інтересах дитини.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд вважає за необхідне застосувати положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно судової практики: "для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання" (постанова по справі "МакМайкл проти Сполученого Королевства" (McMichael v. United Kingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86).
Таким чином, втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неправомірним, не враховувалось неповнолітній вік двох дітей, законні права дітей на проживання разом з батьками, економічне благополуччя держави матір'ю дитини не порушується (навіть навпаки), вплив на трудову зайнятість місцевого населення не здійснюється - оскільки матір є приватним підприємцем (самозайнята особа), доказів вчинення будь-яких злочинів позивачкою, матір'ю двох дітей, до суду не надано - отже не може бути підставою оскаржуваного рішення бажання захистити громадян від можливих протиправних дій матері.
При цьому, суд відзначає, що влаштування сімейного життя в країні громадянства матері і батька істотно суперечить інтересам та можливостям дітей, в тому числі і праву їх наймолодшої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 на постійне проживання в Україні в силу наявності статусу громадянина України.
На необхідність врахування зазначених обставин звернув увагу Євпропейський суд з прав людини, визнав наявність порушення ст.8 Конвенції у зіставленні з нормами національного міграційного законодавства у справі СЕН (SEN) проти Нідерландів, скарга № 31465/96 Постанова суду від 21 грудня 2001 року.
Відповідно до пп. 21-24 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМ України № 1983 від 26.12.2002 р., дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію".
Доказів належного виконання вище наведених положень законодавства відповідачем не надано.
На порушення зазначених приписів внутрішнього законодавства оскаржуване рішення (висновок) не містить позначення, що вивчались обставини наявності у матері другої дитини, яка є громадянином України, тривалість терміну перебування дітей в Україні, їх соціальні зв'язки, можливі негативні наслідки якщо діти мають переїжджати разом з матір'ю до її країни походження.
Суд відмічає, що ВГІРФО ГУМВС України в Київській області в якості обґрунтування оскаржуваного рішення зазначає, що згідно протесту прокурора договір оренди житлового приміщення громадянкою ОСОБА_1 не укладався.
Отже, на думку суду, орган владних повноважень порушив порядок прийняття оскаржуваного рішення, оскільки положенням ст. 21 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991р. передбачено, що протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Водночас, нормами вказаного Закону «Про прокуратуру» не передбачено обов'язкового скасування рішення на підставі лише внесеного протесту прокурора, в той час як самостійну перевірку викладених прокурором у протесті фактів Відповідачем 1 проведено не було (саме на зазначені обставини правового статусу протесту прокурора звернув увагу Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 06 вересня 2012 р., номер касаційного провадження К/9991/87200/11, номер рішення в ЄДРСР 25960699).
Факт неукладення позивачкою договору оренди житла (визнання його недійсним або нікчемним) може встановлюватись або рішенням суду, в якому позивачка (громадянка В'єтнаму) має бути залучена як сторона (відповідач) або вироком суду, винесеним відносно дій позивачки (громадянки В'єтнаму), в якому має бути зазначено про те, що позивачка не укладала відповідний договір оренди, і що саме вона подала свідомо недостовірні відомості або підроблений документ (ч.4 ст.72 КАС України). Будь-якого рішення суду про визнання недійсним (нікчемним) договіру оренди сторонами не надано та не надано також і вироку суду відносно протиправних дій позивачки про те, що саме нею поданий договір оренди який є підробленим або надані нею недостовірні відомості.
Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що прийнявши оскаржуване рішення щодо скасування дозволу на імміграцію громадянці В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, матері двох неповнолітніх дітей та встановивши їй в силу ст.13 Закону України «Про імміграцію» обов'язок у місячний термін виїхати з України відповідач порушив право дітей, в тому числі і право дитини-громадянина України на проживання разом з батьками, постійний контакт з матір'ю, пріоритету сімейного виховання, фактично здійснив розлучення матері і дітей, що не відповідає інтересам дітей, не має достатнього балансу інтересів між можливими інтересами держави в сфері міграційної політики та несприятливими наслідками для інтересів приватного і сімейного життя сім'ї і неповнолітніх дітей.
Разом з адміністративним позовом подане клопотання про визнання поважними причин пропуску звернення до суду в порядку ст.ст.100,102 КАС України
У судовому засіданні представник позивача заявлене клопотання підтримав.
Вирішуючи заявлене клопотання суд зазначає, що згідно п.5 постанови №1 Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» зазначається що позивачами у відповідних спорах можуть бути й інші особи, права яких порушуються рішеннями, діями чи бездіяльністю вищезазначених суб'єктів владних повноважень. Так, наприклад, позивачами у справах щодо оскарження рішень про примусове повернення може бути чоловік (дружина) особи, щодо якої прийнято рішення про повернення.
Щодо причин пропущення строку звернення із позовною заявою, судом зазначається наступне.
Відповідно до ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду встановлюється строк шість місяців, який обчислюється з дня коли особа дізналась про порушення її права. Будь-яким іншим законом менший строк не встановлений.
Відповідно до ст.68 Конституції України незнання законів не звільняє від відповідальності. Заявник не є обізнаним спеціалістом у сфері національного права України, про порушення його сімейних прав та прав дитини в розрізі недотримання положень Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедент них рішень Європейського суду з прав людини дізнався у лютому поточного року.
Відповідно до ст.68 Конституції України лише в питаннях відповідальності за порушення чиїх-то прав презумується обізнаність з нормами національного законодавства. У той же час, в питаннях порушення власних прав та прав дитини обізнаність про порушення прав виникає з дня винесення рішення, а з дня, коли особа дізналась про порушення цих прав.
Суд відмічає, що відповідачами у справі не надано будь-яких доказів надіслання (вручення) Позивачці запрошення про надання пояснень у зв'язку із започаткуванням розгляду питання щодо скасування їй дозволу на імміграцію, і не надано доказів вручення (надсилання) позивачці оскаржуваного рішення (висновку) ВГІРФО ГУМВС України в Київській області від 11.12.2008р. Відповідно строк на оскарження рішення суб'єкта владних повноважень позивачкою і третьою особою пропущений з поважних причин.
Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірними рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача та третьої особи у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 60- 163, 186, 254 КАС України, суд, -
Адміністративний позов громадянки В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 до Управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (Ідентифікаційний код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) поновити посвідку на постійне проживання в Україні громадянці В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (Місце проживання: АДРЕСА_1; Ідент.номер НОМЕР_1).
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (Ідентифікаційний код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) направити інформацію до Головних управлінь (управлінь) Державної міграційної служби України в областях, АР Крим та м.Київі і до Держкомкордону про поновлення дозволу на імміграцію громадянці В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (Ідентифікаційний код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) поновити у паспортних документах (національному паспорті) громадянці В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (Місце проживання: АДРЕСА_1; Ідент.номер НОМЕР_1) відмітку (штамп) про наявність дозволу на імміграцію в Україну.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Ідентифікаційний код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24 поновити реєстрацію місця проживання громадянці В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (Місце проживання: АДРЕСА_1; Ідент.номер НОМЕР_1) із внесенням відповідних змін в облікові документи.
Адміністративний позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет позову-ОСОБА_2 - у справі за позовом ОСОБА_1, діючого в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення задовольнити.
Скасувати рішення (оформлене у вигляді висновку) Відділу громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 11 грудня 2008 року про скасування дозволу на імміграцію громадянці В'єтнаму ОСОБА_1.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Заічко О.В.