ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
в порядку письмового провадження
м. Київ
13 грудня 2013 року № 826/18520/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомДержавної акціонерної компанії "Хліб України"
доВідділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві
провизнання протиправними дій та скасування постанови
встановив:
Державна акціонерна компанія "Хліб України" (далі - позивач, ДАК "Хліб України") звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач), в якому з урахуванням уточнення в судовому засіданні позовних вимог просить:
- визнати протиправними дії щодо винесення в рамках виконавчого провадження № 18081106 постанови від 30.10.2013 р. про накладення штрафу на ДАК "Хліб України" у розмірі 1020,00 грн.,
- скасувати постанову від 30.10.2013 р. про накладення штрафу на ДАК "Хліб України" у розмірі 1020,00 грн.
У судове засідання 09 грудня 2013 року представник позивача прибув. Відповідач, належним чином повідомлений про судове засідання, явку свого представника не забезпечив, клопотав у письмових запереченнях проти позову розглядати справу у відсутність його представника.
Відповідно до частини шостої ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. ст. 41, 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Представник позивача позов підтримує в повному обсязі. Позовні вимоги вмотивовує тим, що відповідачем винесено постанову про накладення штрафу в порушення вимог чинного законодавства та без врахування поважності причин невиконання наказу господарського суду міста Києва від 18.06.2008 р. № 35/63, а саме дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою господарського суду м. Києва від 25.11.2010 р. по справі № 46/528-бс про порушення справи про банкрутство позивача.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, дату і місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Через канцелярію суду надав письмові заперечення проти адміністративного позову та копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 18081106.
Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив, що на виконання рішення господарського суду міста Києва № 35/63 від 05.02.2008 р., залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2008 р., господарським судом міста Києва видано наказ від 18.06.2008 р. № 35/63 про зобов'язання ДАК "Хліб України" повернути до державного резерву 114 510,076 тонн пшениці третього класу та 127 189 189,026 тонн пшениці четвертого класу.
18.03.2010 р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження ВП № 18081106 про примусове виконання наказу господарського суду міста Києва від 18.06.2008 р. № 35/63.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві від 10.06.2013 р. ВП № 18081106 за невиконання рішення суду на боржника ДАК "Хліб України" накладено штраф в розмірі 680,00 грн.
11.06.2013 р. державним виконавцем з метою перевірки виконання зобов'язання здійснено вихід за адресою місцезнаходження боржника ДАК "Хліб України": м. Київ, вул. Саксаганського, 1 та встановлено, що майна, яке боржник зобов'язаний повернути відповідно до наказу господарського суду міста Києва, не виявлено, про що складено акт державного виконавця.
11.06.2013 р. державним виконавцем вручено повторну вимогу про зобов'язання виконати рішення суду з наданням строку виконання до 5 днів.
Оскільки вимогу державного виконавця станом на 30.10.2013 р. боржником не було виконано, відповідачем складено акт державного виконавця від 29.10.2013 року.
30.10.2013 р. у зв'язку з невиконанням рішення суду та законних вимог державного виконавця відповідачем винесено постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі 1020,00 грн.
Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон 606-ХІV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Частинами 1, 2 ст. 2 Закону № 606-ХІV зазначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці).
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11 Закону № 606-ХІV).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 75 Закону № 606-ХІV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.
Статтею 89 Закону № 606-ХІV встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Аналізуючи вищевикладену статтю, суд приходить до висновку, що законодавець передбачив єдину підставу, за якої державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу - невиконання рішення без поважних причин (частина перша ст. 89 Закону № 606-ХІV).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до статей 3, 18, 24 Закону України «Про виконавче провадження» (в чинній редакції на час винесення постанови) державним виконавцем 18.03.2010 р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 18081106 по виконанню наказу господарського суду міста Києва, якою боржнику встановлено семиденний строк для добровільного виконання рішення з моменту отримання постанови.
Копію вказаної постанови направлено боржнику для виконання, стягувачу для відома.
26.01.2011 р. позивач подав начальнику відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві клопотання про зупинення виконавчого провадження, в якому повідомив, що господарським судом міста Києва винесено ухвалу від 25.11.2010 р. по справі № 46/528-б, якою порушено справу про банкрутство ДАК "Хліб України" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника на весь час провадження справи про банкрутство.
У зв'язку з невиконанням рішення суду в самостійному порядку, 10.06.2013 р. направлено вимогу державного виконавця повторно та зобов'язано ДАК "Хліб України" у п'ятиденний строк повідомити про наслідки виконання виконавчого документу. Боржника попереджено про відповідальність за невиконання рішення суду та законних вимог державного виконавця відповідно до статей 89, 90 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд звертає увагу, що в даному випадку предметом спору є не відмова боржника ДАК "Хліб України" від вчинення дій, підтверджених судовим рішенням, а наявність чи відсутність поважних причин, з яких таке судове рішення не може бути виконане саме у межах строку, встановленого державним виконавцем.
Як зазначалось вище, державним виконавцем може бути винесено постанову про накладення штрафу виключно у разі невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Перелік причин, які можуть визнаватися поважними Законом України «Про виконавче провадження» - не встановлено.
Таким чином, при накладенні штрафу державний виконавець повинен враховувати у кожному конкретному випадку причини невиконання боржником рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії.
В даному випадку станом на момент порушення справи про банкрутство та запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів ухвалою господарського суду м. Києва від 25.11.2010 р. дія мораторію не поширювалася на вимоги про зобов'язання повернути будь-які матеріальні цінності, крім грошових коштів. Так, згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції станом на 25.11.2010 р.) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Згідно ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції станом на 25.11.2010 р.) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:
забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;
не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до чинної редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію (ч. 1 ст. 19).
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:
забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;
забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;
не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;
зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;
не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо (ч. 3 ст. 19).
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення (ч. 5 ст. 19).
При цьому, грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань відносяться також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, в тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом (ст. 1).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає посилання позивача на поважність причин невиконання судового рішення у зв'язку з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів необґрунтованими, оскільки дія мораторію на задоволення вимог кредиторів поширюється лише на грошові зобов'язання, відповідно, заборона стягнення за виконавчими документами поширюється також лише на грошові зобов'язання і не поширюють її дію на будь-які інші зобов'язання, що мають майновий, проте не грошовий характер, саме до яких і відноситься зобов'язання повернути до державного резерву пшеницю.
Як зазначено в п. 15 Листі Вищого господарського суду України від 28.03.2013 р. № 01-06/606/2013 "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI)" статтею 19 Закону врегульовано правовідносини, пов'язані із застосуванням мораторію на задоволення вимог кредиторів, який має на меті зупинення виконання грошових зобов'язань конкурсних кредиторів та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення їх виконання.
Таким чином, у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду та законних вимог державного виконавця, державним виконавцем відділу правомірно та обґрунтовано винесено постанову від 30.10.2013 ВП №18081106, якою накладено на позивача штраф у розмірі 1020,00 грн.
Враховуючи, що наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується виконання судового рішення, а також відсутні докази з приводу відстрочення виконання, зміну чи встановлення способу та порядку виконання судового рішення, то державний виконавець має право вживати для забезпечення виконання виконавчого документа всі заходи, передбачені чинним законодавством, в тому числі застосовувати до боржника накладення штрафу.
Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69, 71, 94, 97, 112, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Відмовити у задоволенні адміністративного позову Державної акціонерної компанії "Хліб України" до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві про визнання протиправними дій щодо винесення в рамках виконавчого провадження № 18081106 постанови від 30.10.2013 р. про накладення штрафу на Державну акціонерну компанію "Хліб України" у розмірі 1020,00 грн., скасування постанови від 30.10.2013 р. про накладення штрафу на Державну акціонерну компанію "Хліб України" у розмірі 1020,00 грн. повністю.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л. О. Маруліна