05.12.2013 р. Справа № 914/3880/13
Позивач: Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" (79000, вул. Гоголя, 1, м. Львів; ідентифікаційний код 01059900) від імені якого діє: Відокремлений підрозділ "Львівська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця" (79007, вул. Листопадового чину, 22, м. Львів; ідентифікаційний код 25256137)
Відповідач: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова (79016, вул.Шевченка, 3А, м. Львів; ідентифікаційний код 07638027)
про стягнення боргу та пені згідно договору
ціна позову: 7062,52грн.
суддя Фартушок Т.Б.
секретар Полюхович Х.М.
Представники:
Позивача: Клос О.В. - представник, довіреність в матеріалах справи;
Відповідача: Куцак В.Л. - представник, довіреність в матеріалах справи.
Суть спору:
Державним територіально-галузевим об'єднанням "Львівська залізниця" від імені якого діє: Відокремлений підрозділ "Львівська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця" заявлено позов до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова з вимогою стягнення заборгованості у сумі 7062,52грн., що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за надані послуги), передбачених умовами Договору №1 від 17.06.2011р.
15.10.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 09год. 35хв. 29.10.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 18.11.2013р. В судовому засіданні 29.10.2013р., відповідно до вимог ст.77 ГПК України оголошено перерву.
Протягом розгляду справи представникам Сторін по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України.
Заяв про відвід судді не надходило.
Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала, надала пояснення по суті спору з обґрунтуванням наявності підстав для стягнення з Відповідача заборгованості.
Представник Відповідача в судове засідання з'явилась, надала пояснення по суті спору. 05.12.2013р. подала через канцелярію суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи (копія платіжного доручення №1814 від 27.11.2013р. на підтвердження факту оплати 2000,00грн. основного боргу).
Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Крім того суд зазначає, що в силу вимог ч.ч.1. 3 ст.69 ГПК України, в суда відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Сторін, суд встановив наступне.
Щодо стягнення 6676,48грн. боргу.
17.06.2013 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Львівська залізниця" Відокремлений підрозділ "Львівська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця" (Балансоутримувач) та Квартирно-експлуатаційним відділом м.Львова (Орендар) укладено Договір про компенсацію витрат на утримання державного нерухомого майна, переданого в оренду та надання комунальних послуг (теплопостачання) орендарю №1 (надалі Договір), відповідно до якого (п. 1.1) Балансоутримувач здійснює утримання окремого індивідуально-визначеного нерухомого державного майна - вбудовані нежитлові приміщення (№№2-7), загальною площею 104,4кв.м., які розміщені на шостому поверсі восьмиповерхової будівлі, за адресою: м.Львів, вул. Листопадового Чину, 22 (надалі - Майно), що передане в оренду Орендареві з метою розміщення бюджетної установи, згідно договору оренди державного нерухомого майна №85 від 17.06.2011р., укладеного регіональним відділення Фонду державного майна України у Львівській області та Орендарем, який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 3А та знаходиться на балансі ВП «Львівська дирекція залізничних перевезень», а Орендар відшкодовує витрати Балансоутримувачу пропорційно до займаної площі по сплаті податку на землю та комунальних послуг, згідно виставлених рахунків.
Згідно з п.2.2.2 Договору, Орендар зобов'язується утримувати орендоване майно та прилеглу територію в стані, передбаченому санітарними протипожежними правилами, нести відповідальність за їх порушення згідно чинного законодавства.
Відповідно до п.2.2.4 Договору, Орендар зобов'язується не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним, вносити плату на рахунок Балансоутримувача за комунальні послуги згідно з виставленими рахунками.
У п.4 Договору зазначено, що спірні питання між Сторонами вирішується шляхом переговорів. У випадку недосягнення згоди, спори вирішуються в господарському суді, з дотриманням претензійного порядку.
Пунктом 6.1 встановлено, що Договір набуває чинності з моменту підписання Сторонами і діє протягом терміну договору оренди державного нерухомого майна №85 від 17.06.2011р. укладеного між регіональним відділенням Фонду державного майна України у Львівській області та Орендарем - Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова.
Згідно доводів Позивача та представлених ним розрахунків, Позивачем надано послуг Відповідачу згідно Договору на загальну суму 11372грн.
Наведене, окрім положень Договору, підтверджується наступними, наявними в матеріалах справи документами: актами виконаних робіт по Договору; розрахунками вартості послуг теплопостачання надані Квартирно-експлуатаційному відділу м. Львова для утримання приміщень адмінбудинку №2 в санітарно-гігієнічних нормах; розрахунками послуг водопостачання та водоспоживання холодної води надані Квартирно-експлуатаційному відділу м.Львова та виставленими Квартирно-експлуатаційному відділу м. Львова рахунками.
Позивач направив Відповідачу претензію з вимогою сплатити наявну заборгованість, проте, відповідь на претензію в матеріалах справи відсутня.
Відповідач заборгованість погасив лише частково, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками про поступлення коштів на банківський рахунок Позивача.
Отже, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем становить 6676,48грн.
Проте, відповідно до Платіжного доручення №1814 від 27.11.2013р. долученого до матеріалів справи заявою Відповідача №5663 від 04.12.2013р. (надійшла до суду 05.12.2013р., вх.№51893/13), Відповідачем оплачено 2000,00грн. основного боргу.
При цьому суд зазначає, що відповідно до відбитку поштового штемпеля на конверті, в якому було надіслано позовну заяву з додатками, згідно відбитку поштового штемпеля на описі вкладення у конверт, позовну заяву надіслано Позивачем 09.10.2013р., а отже, до здійснення Відповідачем часткової оплати 27.11.2013р.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 68 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
У ч.2 ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що житлово-комунальними є послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).
Згідно ст. 15 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" з метою забезпечення санітарного санітарно-гігієнічних вимог проживання людей та їх перебування в приміщеннях, забезпечення технічних вимог до експлуатації будинку, підтримання несучої спроможності конструкцій та експлуатаційних характеристик внутрішньо будинкових мереж і систем встановлюються норми житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання га пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.
Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що Споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Приписами ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 906 Цивільного кодексу України встановлено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі якщо відсутній предмет спору.
Як зазначено у п.3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011р. №8 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами та доповненнями), під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.п.4.2, 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011р. №8 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами та доповненнями), що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи; господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань; припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи доведено існування станом на час подання позову та порушення провадження у справі боргу у Відповідача перед Позивачем за Договором в розмірі 6676,48грн., а відтак, порушення зобов'язання Відповідачем, беручи до уваги те що протягом розгляду справи Відповідачем даний борг у розмірі 2000,00грн. Відповідачем погашено, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору в частині стягнення 2000,00грн. основного боргу та, відповідно, необхідність припинення провадження у справі в цій частині.
З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що борг Відповідача перед Позивачем (з урахуванням часткової оплати у сумі 2000,00грн.), який підлягає до стягнення становить 4676,48грн.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи доведено існування станом на час подання позову та порушення провадження у справі боргу у Відповідача перед Позивачем за Договором в розмірі 6676,48грн., а відтак, порушення зобов'язання Відповідачем, беручи до уваги те що протягом розгляду справи Відповідачем даний борг у розмірі 2000,00грн. Відповідачем погашено, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору в частині стягнення 2000,00грн. основного боргу та, відповідно, необхідність припинення провадження у справі в цій частині.
З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що борг Відповідача перед Позивачем (з урахуванням часткової оплати у сумі 2000,00грн.), який підлягає до стягнення становить 4676,48грн.
Щодо стягнення 386,04грн. пені.
Позивач просить також стягнути 386,04грн. пені, розрахунок якої додано до позовної заяви.
У п. 3.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату згідно п.2.2.4, Орендар сплачує Балансоутримувачу пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Згідно з ст.ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши правильність проведення розрахунку пені суд зазначає, що такий проведено невірно, оскільки розраховано в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, що не відповідає вимогам ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.02.2012р. №01-06/224/2012, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (постанови Верховного Суду України від 24.10.2011 № 25/187, від 07.11.2011 № 5002-2/5109-2010).
Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що розмір пені, розрахований Позивачем вірно, не перевищує подвійного розміру облікової ставки НБУ.
У відзиві Відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій.
З даного приводу суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Проте, суд зазначає, що відповідно ч.2 ст.233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази того, що порушення Відповідачем зобов'язання завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.
Крім того, відповідно до п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи рішення, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Винятковість в даному випадку обґрунтовується тим, що Відповідач належить до державного сектору, відтак вина, за яку настає відповідальність у вигляді стягнення пені, Відповідача є неповною, оскільки проведення ним розрахунків за Договором залежить, в тому числі, від державного фінансування.
Також, суд бере до уваги відзив Відповідача, в якому останній просить зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій та довідку про заборгованість по енергоносіях Відповідача.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі ступінь вини Відповідача, винятковість випадку та те, що матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази того, що порушення Відповідачем зобов'язання завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд приходить до висновку про можливість зменшення розміру пені на 50%, а відтак, до стягнення підлягає 193,02грн. пені.
Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
05.12.2013р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний з урахуванням вихідних 10.12.2013р.
На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.
Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (79016, вул. Шевченка, 3А, м. Львів; ідентифікаційний код 07638027) на користь Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (79000, вул. Гоголя, 1, м. Львів; ідентифікаційний код 01059900) від імені якого діє: Відокремлений підрозділ "Львівська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця" (79007, вул. Листопадового чину, 22, м. Львів; ідентифікаційний код 25256137) 4676,48грн. основного боргу, 193,02грн. пені та 1720,50грн. судового збору.
3. В частині стягнення 2000,00грн. основного боргу провадження у справі припинити.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя Фартушок Т.Б.
Суддя Фартушок Т. Б.