04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"16" грудня 2013 р. Справа№ 911/3525/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Агрикової О.В.
Скрипки І.М.
при секретарі судового засідання: Гаркуші В.В.,
розглядаючи апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Калитянський експериментальний завод комбікормів та преміксів»
на рішення господарського суду Київської області
від 05.11.2013 року
у справі №911/3525/13 (суддя - Саванчук С.О.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Агро Лан», м. Київ
до публічного акціонерного товариства «Калитянський експериментальний завод комбікормів та преміксів», смт. Калита, Київська обл.,
про стягнення 94 086,66 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Куприянський Б.О. - представник (довіреність б/н від 13.09.13)
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР АГРО ЛАН" (надалі - ТОВ "ІНТЕР АГРО ЛАН", позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Калитянський експериментальний завод комбікормів і преміксів" (надалі - ПАТ "Калитянський експериментальний завод комбікормів і преміксів" про стягнення 98 510,82 грн., з яких: 89 890,00 грн. - основного боргу, 7 139,36 грн. - пені та 1 481,46 грн. - 3% річних.
Заявлені вимоги позивач обґрунтував неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати товару за договором поставки № 13/03/15-3 від 15.03.2013 року.
В ході розгляду місцевим господарським судом справи №911/3525/13 позивачем в порядку статті 22 ГПК України була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій останній повідомив про помилкове неврахування при розрахунку позовних вимог часткової сплати відповідачем основного боргу, у зв'язку з чим просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 94 086,66 грн., у тому числі: 84 890,00 грн. основного боргу, 7 574,34 грн. пені та 1 622,32 грн. - 3% річних.
Рішенням господарського суду Київської області від 05.11.2013 року у справі №911/3525/13 позовні вимоги задоволено повністю.
ПАТ "Калитянський експериментальний завод комбікормів і преміксів" з даним рішенням не погодилось та, звернувшись до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить його скасувати і постановити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування апеляційних доводів скаржник послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи та надання доказам невірної оцінки.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 року апеляційну скаргу ПАТ "Калитянський експериментальний завод комбікормів і преміксів" прийнято до апеляційного провадження та призначено в судове засідання на 16.12.2013 року.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, а судове рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач свого уповноваженого представника в судове засідання не направив, про дату, місце та час розгляду апеляційної скарги був належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення позивачеві 09.12.2013 року поштового відправлення.
Вислухавши думку представника скаржника щодо можливості розгляду апеляційної скарги без участі представника позивача, колегія суддів, порадившись, ухвалила здійснити перегляд справи у відсутність останнього, за наявними в ній доказами, зважаючи на належне повідомлення сторони про дату, місце та час розгляду скарги та відсутність від нього клопотань про відкладення розгляду справи та відомостей про поважність причин неявки до суду.
16.12.2013 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом 15.03.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР АГРО ЛАН" (в тексті договору - постачальник) та публічним акціонерним товариством "Калитянський експериментальний завод комбікормів і преміксів" (в тексті договору - покупець) було укладено договір поставки № 13/03/15-3, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язався в обумовлений цим договором термін поставити предмет поставки (товар) у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти предмет поставки та сплатити за нього грошову суму, передбачену умовами цього договору (а.с.75-77).
Згідно п. 2.2 договору асортимент, кількість, вимоги до якості та пакування товарів, ціна, умови оплати та термін поставки вказуються у Специфікації, яка узгоджується та підписується сторонами перед поставкою товару і є невід'ємною частиною цього договору.
Оплата товару здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок продавця протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару, якщо сторони не домовляться про інше, що вказується в Специфікації (п.2.3 договору).
За умовами п.п. 2.4, 2.5 договору місцем поставки товару є склад покупця, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Калита, вул. Перемоги, 2, якщо інше не передбачено в Специфікації. Разом з товаром постачальник зобов'язується передати покупцю наступні документи: видаткову накладну, податкову накладну, рахунок-фактуру, свідоцтво про якість та товарно-транспортну накладну.
Відповідно до п. 2.6 договору приймання-передача товару по кількості та якості здійснюється за правилами Інструкцій № П-6, № П-7 в частинах, що не суперечать законодавству України та умовам даного договору.
Моментом набуття покупцем права власності на товар є момент передачі товару у місці, вказаному в пункті 2.4 договору та підписання видаткових накладних (п. 3.7 договору).
Згідно п. 8.1 договору його положення діють протягом року з моменту підписання.
Як вірно встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання договору поставки №13/03/15-3 від 15.03.2013 року сторони того ж дня підписали та засвідчили своїми печатками Специфікацію №1, в якій передбачили термін поставки товару (висівок) - до 28.03.2013 року, а порядок оплати - протягом 10 календарних днів з моменту поставки (а.с.17).
Аналогічною Специфікацією №2 від 18.03.2013 року останні погодили термін поставки товару (вівса) - до 05.04.2013 року, а порядок оплати - протягом 14 календарних днів з моменту поставки (а.с.19).
Як зазначено в пунктах 5 Специфікації №1 та Специфікації №2, названі документи є невід'ємною частиною договору поставки № 13/03/15-3 Визначаючи правову природу відносин, що склалися між сторонами в ході виконання даного договору, суд вірно зазначив, що такі мають ознаки договору поставки товару, за яким, у відповідності до положень статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вищевказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Отже, укладення ТОВ "ІНТЕР АГРО ЛАН" та ПАТ "Калитянський експериментальний завод комбікормів і преміксів" договору поставки № 13/03/15-3 від 15.03.2013 року було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.
За змістом статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Місцевим господарським судом встановлено, що поставка позивачем товару, зазначеного у специфікаціях №1 та №2 була здійснена згідно видаткових накладних: № 1903/1 від 19.03.2013 року на суму 34 986,00 грн., № 2103/1 від 21.03.2013 року на суму 30 540,00 грн., № 2703/1 від 27.03.2013 року на суму 37 140,00 грн., № 2803/1 від 28.03.2013 року на суму 36 690,00 грн. та № 2803/2 від 28.03.2013 року на суму 36 060,00 грн.
Одночасно позивач виставив відповідачеві рахунки-фактури на оплату поставленого товару від 19.03.2013 року № 1903/1, від 21.03.2013 року № 2103/1, від 27.03.2013 року № 2703/1, від 28.03.2013 року № 2803/1, від 28.03.2013 року № 2803/2, на загальну суму 175 416,00 грн.
Матеріали справи свідчать, що з метою отримання товару за договором № 13/03/15-3 від 15.03.2013 року відповідач 19.03.2013 року оформив довіреність ААД № 734183/212, якою уповноважив Деревинського М.В. отримати від ТОВ "ІНТЕР АГРО ЛАН" матеріальні цінності, а саме, висівки в кількості 25 тонн, овес в кількості 95 тонн (а.с.51).
Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом уповноваженої особи - Деревинського М.В. у видаткових накладних, а також копіями товарно-транспортних накладних на перевезення даного товару (а.с. 20-27, 61-65).
Судом встановлено, що зобов'язання по оплаті отриманого за договором поставки товару відповідач виконав частково, здійснивши оплату вартості товару лише в сумі 90 526,00 грн.
Дана обставина об'єктивно підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних на поставку, виписаних позивачем на господарські операції за спірними видатковими накладними, а також банківською випискою з особового рахунку ТОВ «ІНТЕР АГРО ЛАН» за період з 15.03.2013 року по 25.10.2013 року та довідкою, наданою ПАТ «Універсал Банк» від 25.10.2013 року за № 083/796 щодо зарахування на поточний рахунок позивача платежів від ПАТ "Калитянський експериментальний завод комбікормів і преміксів" у розмірі 90 526,00 грн. з вказівкою на договір та рахунки, на підставі яких платником здійснювалась оплата (а.с.59,60, 66-70).
У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Виходячи з приписів даної норми, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що подані у справі докази свідчать про неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, а відтак, дають позивачеві правові підстави для стягнення боргу в сумі 84 890,00 грн.
Твердження апелянта про недоведеність позивачем позовних вимог з огляду на відсутність посилань у видаткових накладних на Специфікації, за якими здійснювалась поставка товару, а також доводи про те, що оплата відповідачем проводилась поза межами існуючого договору, про що свідчить розбіжність в обсягах поставок погоджених у Специфікаціях та обсягах товару, фактично поставленого за видатковими накладними, судова колегія відхиляє як безпідставні.
Так, згідно п.2.2 договору поставки Специфікація є невід'ємною частиною договору, а тому посилання на даний документ у видаткових накладних не є обов'язковим.
Водночас, належних та допустимих доказів на підтвердження існування з позивачем інших правовідносин відповідач в розумінні статей 33, 34 ГПК України не надав.
Крім цього, апелянт у скарзі наголосив на помилковості висновку суду щодо настання у відповідача обов'язку по оплаті товару, враховуючи обставини ненадання позивачем обумовленого в договорі повного пакету документів на товар, зокрема, ветеринарного свідоцтва, яке є, за твердженням апелянта, обов'язковим супровідним документом на товар.
Спростовуючи дані твердження, варто зазначити, що п.2.5 договору поставки передбачає обов'язок продавця передати покупцеві разом з товаром перелік документів, визначених даним пунктом, проте, умовами договору (розділом 2 «Умови поставки») не встановлено, що ненадання документів на товар є відкладальною умовою щодо його оплати.
Місцевий суд у своєму рішенні правильно зазначив, що п.2.5 договору поставки взагалі не передбачає обов'язку продавця по наданню покупцеві ветеринарного свідоцтва, а тому договір не пов'язує передачу вказаного документу зі строком оплати товару.
Разом з тим, суд послався на приписи статті 666 Цивільного кодексу України, якою встановлені правові наслідки невиконання продавцем обов'язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару.
Згідно положень наведеної норми, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.
Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Під час апеляційного провадження представник скаржника пояснив, що дані про вчинення відповідачем дій щодо повернення позивачеві товару в порядку ч.3 статті 666 Цивільного кодексу України, відсутні, а тому спірний товар ПАТ "Калитянський експериментальний завод комбікормів і преміксів" був отриманий без зауважень та є частково оплаченим.
Апеляційний господарський суд цілком погоджується з позицією місцевого суду щодо відсутності в матеріалах справи будь-якої вимоги до позивача щодо витребування документів, ненадання яких стало підставою для затримання оплати товару. Водночас, відсутні докази відмови відповідача від партії товару або повернення його з цих підстав.
На переконання скаржника, суд першої інстанції безпідставно визнав встановленим факт надання йому позивачем рахунків-фактур на оплату товару, оскільки посилань на будь-які докази, які б підтверджували ці обставини, суд в оскаржуваному рішенні не навів.
З такими твердженнями відповідача колегія суддів не погоджується, зважаючи на те, що умовами договору сторони не визначили чіткого порядку їх передачі, вручення.
Натомість, факт виставлення відповідачеві рахунків-фактур підтверджується довідкою з банку та банківською випискою за період з 15.03.2013 року по 25.10.2013 року, з яких вбачається, що відповідач, проводячи сплату коштів та вказуючи призначення платежу, посилався на договір №13/03/15-3 від 15.03.2013 року, а крім того, зазначав номер і дату виставленого рахунку, згідно якого проводилась оплата товару.
Таким чином, посилання відповідача на ту обставину, що рахунки-фактури йому не виставлялись, а тому строк виконання грошового зобов'язання з оплати спірного товару не настав, спростовуються матеріалами справи.
Крім основної суми заборгованості, позивач просив стягнути з відповідача пеню 7 574,34 грн., посилаючись на умови п. 6.3. договору, згідно якого дана санкція обчислюється в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення, а також три проценти річних у розмірі 1 622,32 грн.
Згідно частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина 4 статті 231 ГК України).
Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Водночас, статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Приписами статті 3 цього Закону визначено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правильність розрахунку позивачем розміру пені та трьох процентів річних, апеляційний господарський суд находить його арифметично вірним, а відтак, погоджується з висновком місцевого суду про доведеність та задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 7 574,34 грн. та трьох процентів річних - в розмірі 1 622,32 грн.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов'язок доказування покладається на сторони.
Згідно зі статтею 43 цього ж Кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Київської області від 05.11.2013 року у справі №911/3525/13 є таким, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ПАТ "Калитянський експериментальний завод комбікормів і преміксів" має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.
Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Калитянський експериментальний завод комбікормів і преміксів" на рішення господарського суду Київської області від 05.11.2013 року у справі №911/3525/13 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 05.11.2013 року у справі №911/3525/13 залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/3525/13 повернути до господарського суду міста Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді О.В. Агрикова
І.М. Скрипка