79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"09" грудня 2013 р. Справа № 914/2900/13
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Якімець Г.Г.,
суддів: Кравчук Н.М.,
Хабіб М.І.,
при секретарі Олійник І.О.,
за участю представників:
від прокуратури - не з'явився
від позивача - Гораль Т.З.
від відповідача - Товкало П.О.
розглянувши апеляційну скаргу Старшого прокурора Львівської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України, вих.№5/3338 вих-13 від 23.10.2013 року
на рішення господарського суду Львівської області від 07.10.2013 року (підписане 14.10.2013 року), суддя Крупник Р.В.
у справі № 914/2900/13
за позовом Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах Міністерства оборони України в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій", м.Львів
до відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Західні ворота", м.Львів
про стягнення 154783,08 грн.
24.09.2013 року прокурором подавалась суду першої інстанції заява про уточнення позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача на користь позивача 154783,08 грн. - заборгованості зі сплати земельного податку та орендної плати за землю (арк. справи 205 т.1).
Рішенням господарського суду Львівської області від 07.10.2013 року по справі №914/2900/13 відмовлено у задоволенні позову Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України, заявленого в інтересах Міністерства оборони України в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Західні ворота" про стягнення 154783,08 грн.
Суд у рішенні посилаючись на положення ст.1212 ЦК України, ст.ст.1,11 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», ст.ст.31, 42, 123, 124, 125, 126, 141, 120 Земельного кодексу України, п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України, ст.21 Закону України «Про оренду землі», вказує на безпідставність вимог позивача щодо компенсації йому орендної плати.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, старшим прокурором Львівської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України подано апеляційну скаргу, в якій останній просить рішення господарського суду Львівської області від 07.10.2013 року по справі №914/2900/13 скасувати, позов задоволити повністю, вказуючи на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник звертає увагу суду на те, що відсутність документального оформлення відповідачем права користування та права оренди земельних ділянок не звільняє його від обов'язку повернути позивачу кошти сплачені в якості орендної плати. Разом з тим, посилаючись на ч.2 ст.120, п. «е» ч.1 ст.141 Земельного кодексу України, ч.3 ст.7 Закону України «Про оренду землі», зазначає, що набуття новим власником нерухомого майна, права постійного користування та оренди земельної ділянки, на якій таке майно розташоване, відбувається в силу закону і не залежить від волевиявлення власника такої земельної ділянки. Крім того, вказує, що висновок суду першої інстанції про належність спору до категорії публічно-правових та необхідність вирішення спору в порядку адміністративного судочинства є неправомірним.
Прокурор (скаржник) в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Проте, був присутній в попередньому судовому засіданні - 25.11.2013 року, в якому вимоги апеляційної скарги підтримав.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скасувати рішення господарського суду Львівської області від 07.10.2013 року по даній справі, з підстав наведених в апеляційній скарзі, поясненні на апеляційну скаргу від 11.11.2013 року та додаткових поясненнях на апеляційну скаргу від 25.11.2013 року. Зокрема, вказував на те, що в даному випадку наявний спір про повернення позивачу коштів, за рахунок яких безпідставно збагатився фактичний користувач земельної ділянки - відповідач, а не про повернення сум, сплачених податків із бюджету, в даному випадку сторони не здійснювали жодних владних управлінських функцій, що виключає можливість розгляду зазначеного спору в порядку адміністративного судочинства.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, вказуючи на безпідставність доводів апелянта. Зокрема, вказував на те, що скаржник безпідставно посилається на норми ст.ст.92,93,120 ,141 Земельного кодексу України, ст.ст.7,31 Закону України «Про оренду землі», оскільки такі регулюють підстави припинення права користування (оренди) земельною ділянкою у зв'язку з набуттям права власності на жилий будинок іншою особою, проте, позивачем не враховано того, що ч.1 ст.377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Крім того, звертає увагу суду на те, що право власності на житловий комплекс до ОСББ «Західні ворота» не переходило, а передача майна з балансу на баланс не тягне за собою виникнення права власності на нього. На думку відповідача, підстави для застосування ст.1212 ЦК України відсутні, так як ОСББ «Західні ворота» не набуло жодного майна без належних правових підстав за рахунок ДП МО України «Львівський завод збірних конструкцій».
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 27.12.2004р. між ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» (в тексті договору - замовник) та ТзОВ "Будімекс" (в тексті договору - пайовик) укладено договір на пайову участь у будівництві житла (а.с.38-40 т.1), у п. 2.1 якого зазначено, що предметом договору є будівництво житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення загальною площею житла орієнтовно 20 000,00 кв.м. згідно з проектно-кошторисною документацією, що підлягає будівництву на земельній ділянці загальною площею 2,4 га. по вул. Шевченка, 134 у м. Львові (надалі - об'єкт).
Відповідно до положень п.4.1 договору позивач приймає на себе зобов'язання забезпечити оформлення за рахунок пайовика землевпорядну документацію, оформлення користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування об'єкту та передати генпідряднику в установленому законодавством порядку під будівництво земельну ділянку згідно із планом землекористування для будівництва об'єкту.
Сторони погодили і встановили, що для досягнення мети цього договору та розмежування повноважень між сторонами, замовник передає, а пайовик приймає повноваження на виконання функцій замовника по будівництву об'єкту, зокрема забезпечення в установленому порядку прийняття об'єкту в експлуатацію та бере участь у передачі замовником об'єкту експлуатаційним організаціям (п. 3.5 договору).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору на пайову участь у будівництві, позивач оформив право постійного користування земельною ділянкою площею 0,6492га., яка розташована у м. Львові по вул. Шевченка, 134, цільове призначення котрої - будівництво багатоквартирного житлового будинку, що підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ №179388 від 23.05.2006р. (арк. справи 37 т.1).
22.02.2005 року між Львівською міською радою (в тексті договору - орендодавець) та ДП МО «Львівський завод збірних конструкцій» (в тексті договору - орендар) укладено договір оренди землі (арк. справи 29-33 т.1, відповідно до умов якого позивач отримав в оренду на 10 років до 16.12.2014р. земельну ділянку, загальною площею 1,74 га., яка знаходиться у м. Львові по вул. Шевченка, 134 для будівництва житлового кварталу.
Судом встановлено, що на вказаній земельній ділянці ТзОВ "Будімекс" здійснило будівництва комплексного житлового мікрорайону (кварталу), першу чергу котрого було закінчено та здано в експлуатацію 21.12.2007р., а другу чергу - 18.12.2008р., що підтверджується актами державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту (арк. справи 41-44, т.1).
Поряд з цим, 18.08.2008р. власниками квартир комплексного житлового мікрорайону (кварталу) створено ОСББ "Західні ворота", що підтверджується витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (арк. справи 144). Згідно протоколу №2 від 15.10.2011р. (арк. справи 159-160, т.1) загальних зборів ОСББ "Західні ворота", членами об'єднання прийнято рішення взяти на баланс відповідача будинок №134А по вул. Шевченка у м. Львові. 09.12.2011р. ТОВ "Будімекс" передало на баланс об'єднання активи першої та другої черги житлового комплексу по вул. Шевченка, 134А у м. Львові, згідно акту приймання-передачі (арк. справи 45-46, т.1).
Як вбачається з матеріалів справи, після прийняття будинку на баланс, відповідач протягом 2012-2013 років тричі звертався до позивача та до Міністра оборони України з листами, в яких просив розірвати договір оренди земельної ділянки від 22.02.2005р. та відмовитися від права постійного користування земельною ділянкою для подальшої передачі земельних ділянок ОСББ "Західні ворота" під обслуговування будинку та прибудинкової території.
Слід також зазначити, що позивач упродовж 2012 - 2013 років звертався до Міністерства Оборони України та Львівської міської ради щодо надання згоди на вилучення земельної ділянки з користування позивача, розірвання договору оренди землі та припинення права постійного користування (арк. справи 116-117, 179-182, т.1).
Однак, Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради у листах від 01.02.2013 року та 08.02.2013 року (арк. справи 184, 185, т.1) вказало позивачу, що для розірвання договору оренди землі та припинення права постійного користування необхідно представити згоду Міністерства оборони України на вилучення земельної ділянки безпосередньо від вказаного Міністерства, а Міністерство Оборони України в листі від 26.07.2013 року (арк. справи 162, т. 1) повідомило позивача, що резолюціями Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. №4889/3/1-07 та від 03.11.2010р. №4889/93/1-07 визначено, що пропозиції по передачі земель оборони необхідно виносити на розгляд Уряду та, що з метою надання добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою Львівській міській раді пропонується замовити та оформити (за рахунок місцевого бюджету) документацію із землеустрою щодо визначення розміру та конфігурації земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру.
Як зазначає позивач, з огляду на відсутність згоди Міністерства оборони України на вилучення земельної ділянки та припинення права постійного користування і розірвання договору оренди землі, ним протягом періоду січня 2012 року - червня 2013 року сплачено 16834,14 грн. земельного податку та 137948,94 грн. - орендної плати, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (арк. справи 50-65, 104-109 т.1).
Прокурор в пред'явленому позові в інтересах держави в особі ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» просить стягнути вказані кошти з відповідача, з огляду на положення ст.ст.1212, 1213 ЦК України, як безпідставно набуте за рахунок позивача (зекономлене) майно, зазначаючи при цьому, що у відповідності до положень ч.2 ст.120 та п."е" ч.1 ст.141 ЗК України, право користування позивача земельними ділянками у м. Львові по вул. Шевченка, 134 припинилося 09.12.2011р., у зв'язку з переходом права власності на житловий комплекс, розташований на вказаних земельних ділянках до відповідача. З моменту набуття права власності на житловий комплекс до відповідача перейшло і право користування земельною ділянкою на котрій він знаходиться і разом з тим, перейшов також і обов'язок здійснювати плату за користування цією ділянкою.
Слід зазначити, що 24.09.2013 року прокурором подавалась суду першої інстанції заява про уточнення позовних вимог, в якій останній просить стягнути з відповідача на користь позивача 154783,08 грн. - заборгованості зі сплати земельного податку та орендної плати за землю. (арк. справи 205, т.1).
Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Як уже зазначено вище, 09.12.2011р. ТзОВ "Будімекс" передало на баланс ОСББ "Західні ворота" активи першої та другої черги житлового комплексу по вул. Шевченка, 134А у м. Львові, згідно акту приймання-передачі.
Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - це юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна, а згідно із ст.11 вказаного Закону - об'єднання після набуття статусу юридичної особи може прийняти на власний баланс весь житловий комплекс. Передача майна з балансу на баланс відбувається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому, житловий комплекс - це єдиний комплекс нерухомого майна, що утворений земельною ділянкою в установлених межах, розміщеним на ній жилим багатоквартирним будинком або його частиною разом із спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий комплекс (ст. 1 Закону).
Згідно положень ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.
Відповідно до положень ст.120 ЗК України (в редакції, що діяла станом на момент прийняття відповідачем будівлі на баланс) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно п."е" ч.1 ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.
З огляду на наведене, судом правомірно відзначено, що прийняття відповідачем на баланс житлового комплексу є тим юридичним фактом з яким земельне законодавство України пов'язує припинення права користування позивачем земельною ділянкою і перехід цього права до ОСББ "Західні ворота".
Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено рішення господарського суду Львівської області від 23.10.2013 року, яким визнано припиненим право оренди ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» земельної ділянки за договором оренди землі, укладеним 22.02.2005 року між ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» та Львівською міською радою. Слід зазначити, що вказане рішення прийнято судом після прийняття оскарженого (спірного ) рішення по справі №914/2900/13.
Слід також зазначити, що статтею 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі визначається як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Зі змісту статті 13 вказаного Закону вбачається, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Одночасно, судом відзначено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради (п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування», однак, доказів прийняття радою рішення про передачу земельної ділянки в оренду або користування іншій особі відсутні.
Судом першої інстанції обґрунтовано відзначено, що законодавством не передбачено автоматичний перехід до набувача майна права користування земельною ділянкою на умовах постійного користування чи на умовах оренди, так як виникнення такого права у набувача можливе лише за рішенням власника землі, що перебуває у державній або комунальній власності. Зокрема, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у постійне користування чи оренду встановлений статтями 123, 124 Земельного кодексу України, які не містять імперативного обов'язку органу місцевого самоврядування приймати рішення про укладення договору оренди землі з особою, яка набула права власності на об'єкт нерухомості, який на цій землі розташований.
Відповідно до приписів ст.ст.125, 126 ЗК України (в редакції, що діяли станом на момент прийняття відповідачем будівлі на баланс) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що прийняття відповідачем на баланс першої та другої черги житлового комплексу по вул. Шевченка, 134А у м. Львові одночасно є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права повинно здійснюватися у встановленому законом порядку.
Доказів укладення договору оренди спірної ділянки між відповідачем та Львівською міською радою відсутні, з огляду на що, у останнього відсутні правові підстави сплачувати орендну плату за користування нею, а сплата позивачем орендної плати здійснювалась на підставі договору оренди землі від 22.02.2005р., укладеного із Львівською міською радою.
Одночасно, судовою колегією відзначено, що прокурором та позивачем не доведено всіх умов, для застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України, так як не доведено набуття відповідачем за рахунок позивача певних нових цінностей, збільшення кількості та вартості належного йому майна або збереження майна, яке неминуче мало б вибути з його володіння.
За таких обставин, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.
Доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.
Судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду, в порядку ст.49 ГПК України покладається на скаржника.
Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст.101,103,105 ГПК України, суд,
постановив:
Рішення господарського суду Львівської області від 07.10.2013 року по справі №914/2900/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Старшого прокурора Львівської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.
Судді: Кравчук Н.М.
Хабіб М.І.