18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua
16 грудня 2013 року Справа № 925/1677/13
Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства "Авіс" до фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про стягнення 7 241,65 грн.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 7 241,65 грн. заборгованості за відпущений товар, з яких 6 888,00 гон. основного боргу, 291,86 грн. пені та 61,79 грн. як 3% річних на підставі укладеного між сторонами договору дистрибуції.
Заявою від 23.10.2013 року № 1304 (а.с. 29) позивач свої вимоги зменшив та просить суд стягнути з відповідача лише 7 140,90 грн., з яких 6 887,75 грн. основного боргу, 191,36 грн. пені та 61,79 грн. як 3 % річних, яку суд приймає до розгляду як подану в порядку ст. 22 ГПК України.
В останні судові засідання представники сторін не з'явилися. Заявою від 16.12.2013 року по електронній пошті позивач просить розгляд справи провести без своєї участі за наявними доказами. Запереченнями від 16.12.2013 року відповідач просить суд відкласти розгляд справи для підписання між сторонами акту звірки, уточнення суми заборгованості та підписання між сторонами мирової угоди.
Суд відхиляє клопотання про відкладення розгляду справи з мотивів, що двомісячний строк її розгляду закінчився 15 грудня 2013 року і жодна із сторін не подала клопотання про продовження строку вирішення спору. Крім того, відповідач мав достатньо часу для вирішення із позивачем всіх питань з приводу звірки розрахунків та укладення мирової угоди.
Суд вважає за можливе розгляд справи провести за відсутності представників сторін за наявними документами у справі в порядку ст. 75 ГПК України.
Дослідивши наявні в справі матеріали, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного:
У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
З матеріалів справи вбачається наступне:
28 лютого 2013 року між сторонами по справі було укладено договір № ДМП-95 (дистрибуції в регіоні), у відповідності до умов якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу товар, найменування, кількість та ціна якого зазначаються у накладних, які є невід'ємною частиною цього договору. Відповідач приймає на себе зобов'язання отримати товар, оплатити його вартість позивачу та забезпечити його реалізацію третім особам від свого імені, за свій рахунок на умовах цього договору. Представництво відповідачем позивача здійснюється на території м. Черкаси та Черкаської області.
Укладений сторонами договір містить елементи відносин поставки, що відповідає положенням чинного законодавства, зокрема ст. 712 ЦК України, у відповідності до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2013 року, а в частині невиконаних зобов'язань - до повного їх завершення (п. 11.1, 11.3).
Доказів припинення дії договору сторонами не надано.
За умовами розділу 2 договору ціна за одиницю товару, його кількість та асортимент вказуються у видаткових накладних. Відповідач повинен провести розрахунок за кожну партію товару протягом 21 календарного дня з дати, зазначеній у видатковій накладній.
Згідно п. 4.3. договору право власності на товар переходить від позивача до відповідача з моменту його передачі відповідачу згідно накладних.
За доводами позивача, на виконання договору він відпустив відповідачу печиво на загальну суму 11 980,90 грн. згідно накладних :
- № AV000025164 від 26.05.2013 року на суму 4 528,40 грн. ( а.с. 17) та
- № AV000029005 від 16.06.2013 року на суму 7 452,50 грн. ( а.с. 19);
Заперечень проти неотримання товару відповідач суду не надав. На обох накладних мається посилання на укладений між сторонами договір № ДМП-95 від 28.02.2013 року.
Зобов'язання у відповідності з ст. 526 Цивільного Кодексу України та ст. 193 Господарського Кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Частину товару було повернуто відповідачем позивачу за актом приймання, повернення товару від 17.06.2013 року ( а.с. 20) на загальну суму 594,50 грн. грн., виходячи з такого розрахунку:
- за накладною від 26.05.2013 року печиво Вівсяне повернуто 22 ящики по 2,5 кг. х 9,90 грн./кг = 544,50 грн.
- за накладною від 26.05.2013 року печиво Лимонне повернуто 1 ящик вагою 2,5 кг. х 20,00 грн. = 50,00 грн.
В розрахунку вартості повернутого печива позивач допустив математичну помилку, вважаючи, що вартість повернутого товару складає 594,75 грн., в той час як його вартість складає лише 594,50 грн.
Строк розрахунку за обома накладними на час розгляду справи вже є таким, що настав, залишок заборгованості за товар для відповідача складав 11 386,40 грн. ( 4 528,40 грн. + 7 452,50 - 594,50).
За доводами позивача, до часу звернення із позовом до суду відповідач сплатив позивачу 4 528,40 грн. 12.08.2013 року, а тому залишок заборгованості за товар становить лише 6 858,00 грн. (11 386,40 - 4528,40).
Оскільки відповідач не надав доказів проведення із позивачем повного розрахунку за основним боргом, то до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить лише 6 858,00 грн., а не 6 887,75 грн. як просить позивач у заяві про зменшення позовних вимог.
Суд не погоджується із доводами позивача про те, що з відповідача додатково слід стягнути 30,00 грн. вартості неповернутої тари за накладною від 26.05.2013 року ( а.с. 17) з підстав, що якщо тара не повернута протягом 3х місяців з дати отримання товару на підставі п. 4.6. договору між сторонами, то вона переходить у власність відповідача та підлягає оплаті. Такої умови укладений між сторонами договір не містить.
Позивач також не вказав, якою нормою чинного законодавства передбачено, що неповернута тара підлягає оплаті відповідачем як набуте ним у власність майно.
На підставі викладеного, до стягнення з відповідача на користь позивача належить лише 6 858,00 грн. залишку основного боргу за товар без врахування вартості поворотної тари, що підлягає поверненню в натурі.
За уточненими вимогами позивач також просить стягнути з відповідача 191,36 грн. пені та 61,79 грн. як 3% річних. Дані вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного:
У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до положень ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до п. 8.2. договору між сторонами, у випадку несвоєчасної оплати за отриману продукцію, відповідач сплачує позивачу суму боргу з урахуванням індексу інфляції та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.
З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 29) позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 191,36 грн.
Оскільки суд відмовляє позивачу у стягненні 30,00 грн. вартості неповернутої тари як основного боргу, то на цю суму пеня нарахована бути не може.
За належним розрахунком розмір пені за прострочення розрахунків у визначені позивачем періоди нарахування становить:
- по накладній від 26.05.2013 року на суму 4 528,40 грн. (4 528,40 х 14% : 365 х 55 = 95,53 грн.) за період з 18.06.2013 року по 11.08.2013 року.
- по накладній від 16.06.2013 року на суму 7 452,50 грн. (залишок боргу 6 858,00 грн. з 17.06.2013 року, однак розрахунок позивач зробив із суми боргу 6 857,75 грн. і розрахунки в цій частині не змінив, що приймається судом ) -- 6 857,75 х 14% : 365 х 35 = 92,06 грн. за період з 09.07.2013 року по 12.08.2013 року.
6 857,75 х 13% : 365 х 39 днів = 95,26 грн. ( у позивача 95,16 грн.) за період з 13.08.2013 року по 20.09.2013 року.
Загальний розмір пені до стягнення становить 95,53 + 92,06 + 95,16 = 282,75 грн., однак позивач заявою від 23.10.2013 року ( а.с. 29) зменшив пеню до стягнення в сумі лише 191,36 грн., що приймається судом.
Доказів сплати пені у справі немає, а тому до примусового стягнення з відповідача а користь позивача належить 191,36 грн. пені за прострочення розрахунків за товар.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних із простроченої суми боргу до сплати.
У відповідності до ст. 625 ЦК України, у випадку прострочення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора повинен сплатити інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних із простроченої суми, якщо більший розмір процентів не встановлено договором.
Оскільки така відповідальність за невиконання грошового зобов'язання встановлена законом, то не має значення, чи передбачена вона умовами договору між сторонами.
Як вказано вище, суд не приймає доводів позивача про зарахування вартості тари в сумі 30,00 грн. до основного боргу, а тому на цю суму не може бути проведено нарахування 3% річних.
За належним розрахунком розмір 3% річних на суму боргу 4 528,40 грн. становить 20,71 грн. (4 528,40 х 30% : 365 х 55), а на суму боргу 6 857,75 грн.(як визначив позивач) становить 41,71 грн. (6 857,75 х 3% : 365 х 74), що в загальній сумі складає 62,42 грн. Однак позивач просить стягнути з відповідача лише 61,79 грн. як 3% річних, що приймається судом (а.с. 31).
Доказів проведення відповідачем розрахунків за відсотками річних у справі немає, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 61,79 грн. як 3 % річних.
На підставі викладеного, до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 6 858,00 грн. залишку основного боргу, 191,36 грн. пені та 61,79 грн. як 3% річних за порушення строків розрахунків, а всього - 7 111,15 грн.
В решті вимог у задоволенні позову слід відмовити повністю.
На підставі статті 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в повній сумі сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1720,50 грн., оскільки спір виник з вини відповідача по справі.
Керуючись статтями 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) на користь Товариства із обмеженою відповідальністю-підприємства "АВІС", (ідентифікаційний код 13304871, м. Вінниця вул. Пирогова, 150) -- 6 858,00 грн. залишку основного боргу за товар, 191,36 грн. пені та 61,79 грн. як 3% річних на підставі договору № ДМП-95 (дистрибуції в регіоні) від 28.02.2013 року та 1720,50 грн. на відшкодування судового збору.
Наказ видати.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.
Повне рішення складено 17 грудня 2013 року
Суддя Н.М. Спаських