Справа № 2-1389/08
м. Ковель 22 жовтня 2008 року
Ковельський міськрайонний суд під головуванням
судді Панасюка С.Л.
за участю секретаря Віндюк Н.І.
позивача Хилюка Ю.М.
представника
позивача ОСОБА_5
відповідачів ОСОБА_3
ОСОБА_4
представника
відповідачів ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ковелі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, договорів дарування житлового будинку, визнання права власності на частку у праві власності на житловий будинок
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, договорів дарування житлового будинку, визнання права власності на частку у праві власності на житловий будинок.
Вимоги обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер батько позивача ОСОБА_7. ОСОБА_7 та його дружині ОСОБА_2 належав на праві спільної сумісної власності житловий будинок АДРЕСА_1. Отже, спадщина відкрилася на частку розміром одна друга у праві власності на будинок. Заповіт ОСОБА_7 не залишив. Спадкоємцями першої черги за законом є ОСОБА_2 (дружина), позивач (син), ОСОБА_3 (дочка). Позивач та ОСОБА_2 прийняли спадщину після ОСОБА_7, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном. ОСОБА_3 спадщину не прийняла. Отже, позивачу належить право власності на частку розміром одна четверта у праві власності на вказаний будинок. Однак, у 2008 році позивач довідався, що у 1985 році його мати ОСОБА_2 оформила на себе право власності на цілий будинок, отримавши у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом (на частку розміром одна друга у праві власності на будинок у порядку спадкування після чоловіка) та свідоцтво про право власності (на частку розміром одна друга у праві власності на будинок як співвласник будинку). Далі, 09 січня 2003 року ОСОБА_2 подарувала цілий будинок своїй дочці ОСОБА_3, а та, в свою чергу, подарувала цілий будинок своєму сину ОСОБА_4 Позивач вважає, що вказаними діями порушене його право власності на частку у праві власності на будинок і, уточнивши позовні вимоги, просить визнати свідоцтво про право на спадщину за законом недійсним в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на частку розміром ј (одна четверта) у праві власності на будинок, визнати договір дарування житлового будинку, укладений 09 січня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, недійсним в частині дарування ОСОБА_8 частки розміром ј (одна четверта) у праві власності на будинок, визнати договір дарування житлового будинку, укладений 13 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, недійсним в частині дарування ОСОБА_4 частки розміром ј (одна четверта) у праві власності на будинок, визнати, що йому належить право власності на частку розміром ј (одна четверта) у праві власності на будинок.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позов не визнали повністю і заперечили його тим, що позивач, так само як і ОСОБА_3, не прийняв спадщину після ОСОБА_7, спадщину після нього прийняла лише ОСОБА_2, а отже, стала власником цілого спірного будинку. Як власник ОСОБА_2 у 2003 році розпорядилась будинком, подарувавши його ОСОБА_3 Остання ж також розпорядилась будинком, подарувавши його ОСОБА_4 Позивачу давно було відомо, що ОСОБА_2 оформила на себе право власності на цілий будинок, а отже, він пропустив строк позовної давності. Просять у позові відмовити повністю.
Позов обгрунтований і його слід задовольнити повністю.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер батько позивача ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
ОСОБА_7 та його дружині ОСОБА_2 належав на праві спільної сумісної власності житловий будинок АДРЕСА_1, що визнають обидві сторони.
Отже, спадщина відкрилася на частку розміром одна друга у праві власності на будинок.
Заповіт ОСОБА_7 не залишив.
Спадкоємцями першої черги за законом є ОСОБА_2 (дружина), позивач (син), ОСОБА_3 (дочка).
Згідно п.1 ч.1 ст.549 ЦК України (1963 р.) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.
Позивач та ОСОБА_2 прийняли спадщину після ОСОБА_7, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном. ОСОБА_3 спадщину не прийняла.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заперечили ту обставину, що позивач прийняв спадщину після ОСОБА_7, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном.
Однак, як видно з будинкової книги, позивач постійно проживав разом із ОСОБА_7 на час відкриття спадщини, продовжував проживати у будинку, частка якого спадкується, протягом шести місяців після смерті останнього і далі, аж до цього часу, що дозволяє зробити висновок, що він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.
Твердження відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що позивач не бажав приймати спадщину після батька, вступати в управління та володіння спадковим майном, а бажав лише проживати у будинку, бездоказове.
Позивач заяву про відмову від спадщини не подавав, жодного доказу того, що він не мав наміру приймати спадщину після ОСОБА_7 і не прийняв її, вказані відповідачі не подали.
Таким чином, позивач подав суду достатньо доказів того, що він прийняв спадщину після ОСОБА_7, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, а відповідачі його доводи не спростували.
Щодо відповідача ОСОБА_3, то як видно з будинкової книги, вона також постійно проживала разом із ОСОБА_7 на час відкриття спадщини, продовжувала проживати у будинку, частка якого спадкується, протягом шести місяців після смерті останнього, однак, заперечуючи позов вона ствердила, що вона із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталась, фактично не вступала в управління або володіння спадковим майном, усе спадкове майно успадкувала лише ОСОБА_2 Такому твердженню відповідають і її дії: достовірно знаючи, що ОСОБА_2 оформила спадщину лише на себе, вона ніяким чином не виявила свого заперечення, незадовго після смерті батька залишила спадковий будинок і стала проживати з сім'єю в іншому помешканні.
Викладене дозволяє зробити висновок, що ОСОБА_3 спадщину після ОСОБА_7 не прийняла, а отже, спадщину після нього прийняли лише ОСОБА_2 та позивач.
Згідно ч.2 ст.553 ЦК України (1963 р.) вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
Згідно ч.2 ст.548 ЦК України (1963 р.) прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Отже, позивачу належить право власності на частку розміром одна четверта у праві власності на вказаний будинок (Ѕ : 2).
Однак, це його право порушене отриманням відповідачем ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 15 жовтня 1985 року державним нотаріусом Ковельської державної нотаріальної контори і зареєстрованим в реєстрі за № 3084, яким посвідчено, що останній належить право власності на частку розміром Ѕ у праві власності на будинок в порядку спадкування після ОСОБА_7, а тому вказане свідоцтво слід визнати недійсним в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на частку розміром ј (одна четверта) у праві власності на будинок.
Вказане право позивача порушує також договір дарування житлового будинку, укладений 09 січня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_9 09 січня 2003 року і зареєстрований в реєстрі № 69, а тому цей договір слід визнати недійсним в частині дарування ОСОБА_3 частки розміром ј (одна четверта) у праві власності на будинок.
Вказане право позивача порушує також договір дарування житлового будинку, укладений 13 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_14, посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_10 13 листопада 2007 року і зареєстрований в реєстрі № 3670, а тому цей договір слід визнати недійсним в частині дарування ОСОБА_14 частки розміром ј (одна четверта) у праві власності на будинок.
Згідно ч.1 ст.48 ЦК України (1963 р.) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.145 ЦК України (1963 р.) якщо майно набуто безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках.
Згідно ч.3 ст.388 ЦК України якщо майно набуто безвідплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Згідно ст.76 ЦК України (1963 р.) право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідачі не довели, що позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на частку у спадковому майні.
Позивач пояснив, що про порушення свого права він дізнався у 2008 році, коли між ним та відповідачами стали виникати конфлікти, зумовлені серед іншого і тим, що останні перестали пускати його у спірний будинок.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнали, що вони у 2008 році перестали пускати позивача у будинок і не пускають до цього часу.
Відповідачі не подали жодного переконливого доказу того, що позивач дізнався про порушення свого права чи повинен був дізнатися раніше 2008 року.
Позивач з дня смерті спадкодавця проживав у спірному будинку, використовував на свій розсуд підсобні приміщення, мав і має від них ключі, тоді як ніхто інший їх не має, що, зокрема, стало однією з причин конфлікту між ним і відповідачами, тобто поводив себе як співвласник будинку. Жодна обставина не вказує на зворотнє.
Позивач мав усі підстави вважати, що право власності на будинок досі оформлене на ОСОБА_7 Відповідачі не довели, що усі документи на будинок лежали у доступному для позивача місці і він мав можливість з ними ознайомитися.
Та обставина, що в руки позивача потрапляла будинкова книга, на останній сторінці якої стояла відмітка про оформлення ОСОБА_2 спадщини, ніяким чином не може привести до висновку, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права на частку у спадковому майні. На першій сторінці вказаної книги домовласником значиться ОСОБА_7, як пояснив позивач, книга його цікавила як цілісний документ, який необхідно кудись подати, а не як джерело інформації. До того ж, будинкова книга як документ має іншу мету, аніж посвідчення права власності.
Щодо того, що позивач сплачував платежі на ім'я ОСОБА_2, то ця обставина також ніяким чином не може привести до вказаного вище висновку. Остання проживала в будинку разом з ним, мала більшу частку, є старшою людиною, до того ж матір'ю.
Викладене дозволяє зробити висновок, що перебіг позовної давності для позивача розпочався у 2008 році, саме тоді він дізнався про порушення свого права і відповідачі цього не спростували. А тому, строк позовної давності позивачем не пропущений.
Керуючись ст. ст. 10, 60, 61, 79, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 223 ЦПК України, на підставі ч.1 ст.48, ст.76, ч.3 ст.145, ч.2 ст.548, п.1 ч.1 ст.549, ч.2 ст.553 ЦК України (1963р.), ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.261, ч.3 ст.388 ЦК України, суд
Позов ОСОБА_1а задовольнити повністю.
Визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 15 жовтня 1985 року державним нотаріусом Ковельської державної нотаріальної контори і зареєстроване в реєстрі за № 3084, недійсним в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на частку розміром ј (одна четверта) у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1.
Визнати договір дарування житлового будинку, укладений 09 січня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_9 09 січня 2003 року і зареєстрований в реєстрі № 69, недійсним в частині дарування ОСОБА_3 частки розміром ј (одна четверта) у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1.
Визнати договір дарування житлового будинку, укладений 13 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_14, посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_10 13 листопада 2007 року і зареєстрований в реєстрі № 3670, недійсним в частині дарування ОСОБА_14 частки розміром ј (одна четверта) у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1.
Визнати, що ОСОБА_1 належить право власності на частку розміром ј (одна четверта) у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1а понесені ним судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, у сумі 137 (сто тридцять сім) грн. 51 коп., в рівних долях з кожного.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд в такому порядку:
заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення;
апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку . У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
ГОЛОВУЮЧИЙ ПАНАСЮК С.Л.