ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
09 грудня 2013 року Справа № 813/5520/13-а
15 год. 33 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий - суддя Кравців О.Р.,
секретар судового засідання Саїв М.В.,
від позивача Штангрет У.Я.,
від відповідача Коцаба Г.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова до Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області про визнання протиправними дій, скасування акту та припису, -
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова (далі - позивач, Управління) з адміністративним позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області (далі - відповідач ТДІ з питань праці) в якому просить:
- визнати дії головного державного інспектора праці щодо проведення позапланової перевірки протиправними;
- скасувати акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 13010150873 від 27.06.2013 року;
- скасувати припис Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області № 13-01-015/0873-0588 від 27.06.2013 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Територіальна державна інспекція з питань праці у Львівській області провела позапланову перевірку незаконно, без достатніх на те підстав. Вважає, що оскільки Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади і під час здійснення своїх повноважень діє як суб'єкт владних повноважень, дія Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на позивача не поширюється. Відтак, слід скасувати акт перевірки, та припис, складений на основі акту.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив повністю з підстав викладених у письмовому запереченні /а.с.39-40/.
Вважає, що перевірка проведена законно, а висновки викладені в акті перевірки та припис прийнятий на основі цих висновків законні і обґрунтовані, а позивач неправильно тлумачить низку законодавчих актів. Тому, просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд, заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -
Територіальною державною інспекцією з питань праці у Львівській області, згідно з направленням № 0917 на проведення перевірки суб'єкта господарювання /а.с.13/, проведено позапланову перевірку Управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова з питань додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, про що складено акт № 13010150873 від 27.06.2013 року /а.с.6-11/.
Перевіркою встановлено та викладено в акті, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2012 рік становить 63 особи; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність за рік - 0 осіб. Таким чином, Управлінням не виконано норматив робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів, що свідчить про порушення вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» /а.с.10/.
За результатами перевірки та на підставі акта ТДІ з питань праці винесено припис, яким зобов'язано Управління привести у відповідність до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік /а.с.12/.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, актом перевірки та приписом, позивач звернувся до суду.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ); Законом України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 р. № 877-V (далі - Закон № 877-V); Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики № 390 від 02.07.2012 року, та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.07.2012 року за № 1291/21603; Положенням про територіальну державну інспекцію з питань праці у Львівській області, затвердженим наказом Державної інспекції України з питань праці № 11 від 15.11.2011 року.
Щодо оскарження позивачем дій відповідача з проведення перевірки, суд керується наступним.
Відповідно до Положення про територіальну державну інспекцію з питань праці у Львівській області, затвердженого наказом Державної інспекції України з питань праці № 11 від 15.11.2011 року (далі - Положення), ТДІ з питань праці у Львівській області є територіальним органом Державної інспекції України з питань праці (п.1.1).
Згідно з п. 1.4 Положення ТДІ з питань праці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, Положенням про державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 06.01.2011 року №386, наказами та дорученнями Голови Державної інспекції України з питань праці, а також цим Положенням.
Судом з матеріалів справи встановлено, що 17.06.2013 року вих. № 32-04/01-22/01-1126 Державна інспекція України з питань праці дала доручення ТДІ з питань праці у Львівській області, з метою посилення контролю за додержанням роботодавцями вимог законодавства про зайнятість та працевлаштування інвалідів, на підставі листа Фонду соціального захисту інвалідів від 24.05.2013 року № 1/6-170/02-01, у термін до 15.07.2013 року в межах повноважень провести перевірки додержання вимог законодавства про зайнятість та працевлаштування інвалідів в органах виконавчої влади, на підприємствах установах та організаціях, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, згідно з додатком 1 /а.с.45/.
У додатку 1 за № 82 до об'єктів, які належить перевірити включено Управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова /а.с.45/. Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача, Фондом соціального захисту інвалідів надано інформацію щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2010-2012 роки центральними органами виконавчої влади, згідно з якою УПФ України у Личаківському районі м. Львова значиться як таке, яким даний норматив не дотримано.
Дійсно, зі звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік судом встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 63 особи; з них осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 0 осіб /а.с.102/
Крім того, наказом Міністерства соціальної політики № 390 від 02.07.2012 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.07.2012 року за № 1291/21603, затверджено Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів.
Згідно з п. 3 цього Порядку позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнобов'язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів.
Таким чином, підстави проведення позапланової перевірки згідно з приписами п. 3 Порядку відсилають до норм Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 р. № 877-V (далі - Закон № 877-V), відповідно до ч. 1 ст. 6 якого одною з підстав проведення позапланової перевірки є звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення.
У даному ж випадку підставою для проведення перевірки був лист Фонду соціального захисту інвалідів від 24.05.2013 року № 1/6-170/02-01, що спонукало Державну інспекцію України з питань праці самій звернутися до своїх територіальних органів з дорученням про проведення перевірки, яке є обов'язковим до виконання для її територіальних органів.
Тому, покликання позивача на безпідставність проведення перевірки та про незастосування до позивача норм Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" суд до уваги не бере.
Крім того, як встановлено у ст. 10 Закону № 877-V суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: вимагати від посадових осіб органу державного нагляду (контролю) додержання вимог законодавства; перевіряти наявність у посадових осіб органу державного нагляду (контролю) службового посвідчення і одержувати копії посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу; не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо: - він здійснюється з порушенням вимог щодо періодичності проведення заходів державного нагляду (контролю), передбачених законом; - посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону; бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду (контролю); вимагати нерозголошення інформації, що є комерційною таємницею суб'єкта господарювання; одержувати та знайомитися з актами державного нагляду (контролю); надавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до акта органу державного нагляду (контролю); оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб.
Таким чином, законний інтерес суб'єкта господарювання у питанні проведення ТДІ з питань праці перевірки його діяльності з дотриманням умов, встановлених законом, захищений наділенням його права не допустити посадових осіб відповідача до перевірки. Оскільки ж суб'єкт господарювання цим правом не скористався, він має право оскаржити рішення відповідача прийняте за результатами перевірки з підстав невідповідності його закону, компетенції відповідача чи шляхом спростувань належними доказами виявлених та зафіксованих у акті перевірки порушень.
Щодо оскарження позивачем акта перевірки, суд враховує наступне.
Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів затверджено наказом Міністерства соціальної політики № 390 від 02.07.2012 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.07.2012 року за № 1291/21603.
Згідно з п. 7 цього Порядку за результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнобов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.
Відповідно, акт документальної перевірки за своєю суттю - це службовий документ, який підтверджує факт проведення перевірки вимог законодавства про працю та загальнобов'язкове державне соціальне страхування суб'єктом, що перевіряється і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на відповідні державні органи.
В акті перевірки, зокрема в оскаржуваному акті, не допускається визначення виду і розміру штрафних (фінансових) санкцій за встановлені порушення, а також не зазначаються обов'язкові до виконання вимоги.
Таким чином, на переконання суду, акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта (в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки) може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта, або у випадку можливого використання такого акта, як доказу вчинення правопорушення при розгляді відповідного спору.
Такий висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду України викладеним в постановах прийнятих за результатами розгляду адміністративних справ № 21-237а13 від 10.09.2013 року та № 21-255а13 від 24.09.2013 року.
Щодо оскарження припису, яким зобов'язано Управління привести у відповідність до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, суд керується наступним.
Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 цієї ж статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Предметом доказування згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку звернення до адміністративного суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За правилами ч.ч. 1-3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Згідно зі ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
В результаті системного аналізу норм відповідного Закону суд дійшов висновку, що на органи Пенсійного фонду України, як на установи, що повністю утримуються за рахунок коштів державного бюджету, поширюються вимоги Закону № 875-ХІІ щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, зокрема в частині дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, за виключенням зобов'язання сплати адміністративно-господарських санкцій за недотримання такого нормативу.
Таким чином, суд не бере до уваги покликання позивача на те, що відповідний припис ТДІ з питань праці не стосується органів Пенсійного фонду.
Покликання позивача на те, що інваліди не можуть працювати на державній службі суд також до уваги не бере, оскільки представники третьої групи інвалідності належать до працездатної категорії населення, а також представники сторін не заперечили, що у низці інших районних управлінь Пенсійного фонду України працюють інваліди.
Заперечуючи проти припису та вважаючи, що УПФ України у Личаківському районі м. Львова виконало свій обов'язок з працевлаштування інвалідів, позивач надав суду:
- довідку вих. № 14513/01-13 від 11.11.2013 року про те, що за період роботи з 2007 року по червень 2013 року до конкурсної комісії управління заяв на участь у конкурсі від претендентів, яким була встановлена інвалідність не надходило /а.с.53/;
- довідку Львівського міського центру зайнятості вих. № 10/7116 від 18.11.2013 року про те, що 27.09.2012 року на вакансію спеціаліст державної служби був скерований ОСОБА_3; результат скерування - конкурс не оголошено /а.с.55/;
- корінець направлення на працевлаштування ОСОБА_3, в якому зазначено, що причиною відмови у прийнятті на роботу було не оголошення конкурсу /а.с.56/;
- звіт УПФ України у Личаківському районі м. Львова про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік, в якому зазначено, що у штаті позивача немає інвалідів, та що позивач не сплачує за це фінансово-господарських санкцій /а.с.102/.
Суд зважає на такі покликання позивача, однак зауважує, що приписом зобов'язано, відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ, привести у відповідність норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тобто створити умови для роботи інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, але аж ніяк не зобов'язано працевлаштувати інвалідів, за умови неучасті їх у конкурсі на заміщення вакантних посад.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для проведення перевірки УПФ України у Личаківському районі м. Львова, дії з її проведення правомірні, а припис ТДІ з питань праці у Львівській області винесений за результатами перевірки - законний та обґрунтований, права та інтереси позивача ніяким чином не порушені, а відтак, у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Згідно з ч. 5 ст. 94 КАС України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
2. Судові витрати зі сторін не стягувати.
Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку передбаченому ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складено та підписано о 16.25 год. 13.12.2013 року.
Суддя Кравців О.Р.