03 грудня 2013 року м. Київ К/9991/49690/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Карася О.В.
Рибченка А.О.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Веселинівської міжрайонної державної податкової інспекції у Миколаївській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 року по справі № 13/30/08 за позовом Прокурора Веселинівського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Веселинівської міжрайонної державної податкової інспекції у Миколаївській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення боргу з єдиного податку, -
Прокурор Веселинівського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Веселинівської міжрайонної державної податкової інспекції у Миколаївській області звернувся до суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення боргу з єдиного податку в сумі 726,00 грн.
Постановою Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2008 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2006 року у даній справі позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь Державного бюджету України недоїмку зі сплати єдиного податку в сумі 110,00 грн. В задоволені інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю з мотивів необґрунтованості позовних вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що рішення судів були прийняті з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач 23 травня 2005 року зареєстрований Веселинівською районною державною адміністрацією Миколаївської області як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку у Веселинівській міжрайонній державній податковій інспекції у Миколаївській області з 25 травня 2005 року.
Видом діяльності відповідача є «пасажирські транспортні перевезення», код діяльності 60.22.0, «інші види підприємницької діляності», код діяльності 52.62.2, з урахуванням ч. 3 рішення Веселинівської районої ради від 01 серпня 2003 року № 2.
15 грудня 2006 року відповідач подав до позивача заяву про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності протягом 2007 року.
Позивач зазначає, що в період з травня по листопад 2007 року відповідачем не сплачений єдиний податок, розмір якого визначений рішенням Веселинівської районої ради від 01 серпня 2003 року за кодом діяльності 52.62.2 та 60.22.0, з урахуванням п. 3 цього рішення та положень ч. 3 п. 2 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (далі - Указ).
За розрахунком Веселинівської міжрайонної державної податкової інспекції у Миколаївській області заборгованість відповідача складає 726,00 грн. за період з травня по листопад 2007 року.
Відмовляючи в задоволенні позову повністю, апеляційний суд виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до п. 1 Указу спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Згідно п. 2 зазначеного Указу суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць. Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Абзацом 2 п. 5 Указу встановлено, що суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надав 15 грудня 2006 року до позивача заяву про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності протягом 2007 року, проте, позивач не надав до суду доказів видачі та отримання позивачем відповідного свідоцтва. Матеріали справи містять лише копію корінця отримання свідоцтва іншою особою.
Окрім іншого, позивач не надав до суду копій звіту, який подається у строк та за формою, визначеною до п. 9 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі» № 599 від 29 жовтня 1999 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за №752/4045, із змінами і доповненням, внесеними наказами Державної податкової адміністрації України від 28 грудня 2001 року № 521, від 16 лютого 2004 року № 92.
Підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 21.12.2000 року №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон №2181-III) встановлено, що у, разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
Відповідно до підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону №2181-III податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження із повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові повідомлення.
У разі, коли податковий орган або пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення або податкові вимоги у зв'язку з незнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення або податкову вимогу, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, податковий орган розміщує податкове повідомлення або податкові вимоги на дошці податкових оголошень, встановленій на вільному для огляду місці біля входу до приміщення податкового органу. При цьому день розміщення такої податкової вимоги вважається днем її вручення.
Невиконання податковим органом наведених вище положень Закону №2181-III виключає можливість задоволення позовних вимог податкового органу про стягнення податкового боргу в судовому порядку.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Веселинівської міжрайонної державної податкової інспекції у Миколаївській області відхилити.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 року по справі № 13/30/08 залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписКарась О.В.
підписРибченко А.О.