03 грудня 2013 року м. Київ К/9991/44008/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Карася О.В.
Рибченка А.О.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівне на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2011 року та постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 06.04.2011 року по справі № 2а-6288/10/1770 за позовом Малого приватного підприємства фірма «Промсервіс» до Державної податкової інспекції у місті Рівне про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Мале приватне підприємство фірма «Промсервіс» 29.12.2010 року звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання протиправними дій щодо розподілу та спрямування на погашення податкового боргу та пені сум, сплачених позивачем починаючи з лютого 2009 року в рахунок погашення самостійно визначених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість та земельного податку, та зобов'язання врахувати суми, сплачені позивачем в рахунок погашення самостійно визначених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість починаючи з лютого 2009 року у відповідності з призначенням, вказаним у платіжних дорученнях, а також зобов'язання внести відповідні зміни до карти особового рахунку.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 06.04.2011 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2011 року у даній справі позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Рівне щодо розподілу та спрямування на погашення податкового боргу та пені сум, сплачених позивачем з лютого 2009 року до листопада 2010 року в рахунок погашення самостійно визначених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість та земельного податку.
Зобов'язано Державну податкову інспекцію у м. Рівне врахувати суми, сплачені позивачем в рахунок погашення самостійно визначених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість платіжними дорученнями №326 від 30.03.2009 року, №478 від 30.04.2009 року, №644 від 29.05.2009 року, №807 від 30.06.2009 року, №360 від 30.07.2009 року, №518 від 31.08.2009 року, №696 від 30.09.2009 року, №884 від 30.10.2009 року, №1046 від 30.11.2009 року, №1231 від 29.12.2009 року, №114 від 29.01.2010 року, №273 від 26.02.2010 року,№442 від 30.03.2010 року, №591 від 23.04.2010 року, №807 від 31.05.2010 року, №1007 від 30.06.2010 року, №1197 від 30.07.2010 року, №1360 від 30.08.2010 року, №350 від 30.09.2010 року, №1684 від 29.10.2010 року, №1844 від 29.11.2010 року та суми, сплачені позивачем в рахунок погашення самостійно визначених сум податкових зобов'язань по земельному податку платіжними дорученнями №105 від 10.02.2009 року, №333 від 30.03.2009 року, №485 від 30.04.2009 року, №642 від 29.05.2009 року, №811 від 30.06.2009 року, №361 від 30.07.2009 року, №530 від 31.08.2009 року, №703 від 30.09.2009 року, №883 від 30.10.2009 року, №1045 від 30.11.2009 року, №1239 від 29.12.2009 року, №122 від 29.01.2010 року, №291 від 02.03.2010 року, №450 від 30.03.2010 року, №632 від 30.04.2010 року, №800 від 28.05.2010 року, №1015 від 30.06.2010 року, №1190 від 30.07.2010 року, №1358 від 30.08.2010 року, №1523 від 30.09.2010 року, №1679 від 27.10.2010 року, №1851 від 29.11.2010 року у відповідності з призначенням платежів, що вказані в таких платіжних дорученнях.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом за даними облікової картки здійснений перерозподіл сум ПДВ, що самостійно сплачені позивачем за платіжними дорученнями, без врахування «Призначення платежу».
Задовольняючи позов частково, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно пункту 1.2 статті 1 Закону України від 21.12.2000 року №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон №2181-III) податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Відповідно до пункту 1.3 статті 1 цього Закону податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 9 Закону №2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання з податків. Джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань платника податків, згідно пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону №2181-III, визнаються будь-які власні кошти та інші активи. Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування»). Податок, збір (обов'язковий платіж) вважається зарахованим в дохід державного бюджету лише з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету (ч.5 ст.50 Бюджетного кодексу України).
З врахуванням зазначеного, є підстави для висновку, що з поданням позивачем до установи банку платіжних доручень на перерахування вищевказаних сум ПДВ його обов'язок щодо сплати податку в цих сумах припинився.
Як на підставу здійснення відповідачем самостійного перерозподілу (зарахування) сплачених позивачем сум у погашення податкового боргу за інші податкові періоди ніж ті, що визначив платник у платіжних документах, податковий орган, посилається на п.п.7.7 ст.7 Закону №2181-III.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зазначена норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. У будь-якому випадку ця норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків самостійно у відповідності до вищенаведених вимог Законів України спрямував власні кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону №2181-III, або іншими законами з питань оподаткування.
Натомість, до визначеної законом компетенції податкового органу відноситься здійснення самостійних заходів з погашення податкового боргу платника податків шляхом вчинення безпосередньо податковим органом як органом стягнення дій, передбачених пп.7.2.1 ст.7, п.10.1 ст.10, пп. 16.3.3 ст.16 Закону №2181-III.
З огляду на зазначене, суди правомірно дійшли висновку, що у податкового органу відсутні повноваження змінювати призначення платежу, яке було визначено самостійно платником податків у платіжних дорученнях під час виконання ним свого конституційного обов'язку по своєчасній сплаті сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, та направляти такі суми при веденні оперативного обліку платежів на погашення податкового боргу за інший податковий період.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівне відхилити.
Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2011 року та постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 06.04.2011 року по справі №2а-6288/10/1770 залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписКарась О.В.
підписРибченко А.О.