"03" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/13868/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області на постанову Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 7 травня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості та зобов'язання вчинити певні дії,
У лютому 2009 року позивачка звернулась до суду із зазначеним позовом до відповідача. Просила стягнути з відповідача грошову допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за 2008-2009 роки в сумі 2616 грн. 65 коп. відповідно до ст. 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".
Постановою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 7 травня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року, позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з серпня 2008 року по березень 2009 року.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачка має на утриманні дитину, ІНФОРМАЦІЯ_1, та має право на отримання щомісячної грошової допомоги відповідно до ст.15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", яка за період з серпня 2008 року по березень 2009 року включно проводилася в меншому розмірі, ніж передбачено законом.
Задовольняючи позовні вимоги за період з серпня 2008 року по березень 2009 року суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відмова відповідача виплачувати позивачці у зазначений період допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є неправомірною.
Такі висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Відповідно до вимог частини першої ст. 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
До 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 107-VI) - відносини щодо виплати допомоги регулювалися Законом України від 21 листопада 1992 року № 2811-ХII "Про державну допомогу сім'ям з дітьми " (далі - Закон № 2811-XII), дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13), та Законом № 2240-III, який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими законами. Зокрема, статтею 43 Закону № 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону № 2811-ХІІ та Закону № 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону № 2811-ХІІ його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону № 2240-III було виключено статті 40- 44.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, в тому числі й пункт 25 розділу II Закону № 107-VI щодо виключення статей 40- 44 Закону № 2240-III.
Пунктом 2 розділу ІІІ Закону № 107-VI було передбачено, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.
Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 відновили свою дію вищезазначені положення Закону № 2240-III.
Нові акти уряду на виконання статті 46 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VI "Про державний бюджет України на 2009 рік" не приймались. Тобто, розміри і порядок виплати допомоги відповідно до Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" Кабінетом Міністрів України не визначалися.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позовні вимоги ОСОБА_4 за період з серпня 2008 року по березень 2009 року.
Доводи касаційної скарги про незаконність судового рішення в частині задоволення позовних вимог не ґрунтуються на законі та матеріалах справи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області залишити без задоволення, а постанову Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 7 травня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк