"11" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/50514/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Бутенка В.І., Весельської Т.Ф., Малиніна В.В. (доповідач),
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 03 серпня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області про визнання неправомірними дії, -
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 03 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2011 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідача та стягнуто з УПСЗН на користь позивача, як інваліду ІІ групи, недоотриману суму щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить їх рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити позивачу у задоволені позову.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 222 КАС України.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.223 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судами попередніх інстанціями, заявник скарги вказує на порушення норм матеріального права, вважає, що розрахунок допомоги на оздоровлення повинен здійснюватись у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ передбачена щорічна допомога на оздоровлення особам, віднесеним до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: інвалідам 2 групи - п'ять мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Колегія суддів погоджується з висновками судів, що виплата грошової допомоги на оздоровлення повинна була здійснюватися в порядку, встановленому статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Відповідно до ст.67 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», конкретні розміри всіх видів доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Встановлений постановою Кабінету Міністрів України №562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розміри щорічних грошових виплат на оздоровлення значно нижчі за відповідні, передбачені ст.48 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», кратні розміри мінімальної заробітної плати, і тому виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, до спірних правовідносин суд застосував нормативний акт вищою юридичної сили - Закон України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХП.
Таким чином, суди попередніх інстанцій вірно дійшли до висновку, що виплата щорічної грошової допомоги на оздоровлення здійснена відповідачем з порушенням норм спеціального закону.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, підстави для передачі справи на розгляд складу колегії суддів Вищого адміністративного суду України в судовому засіданні відсутні.
Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують.
За правилами ч.1 ст.224 КАС України, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, - залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 03 серпня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2011 року , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
Судді: В.В.Малинін
В.І.Бутенко
Т.Ф.Весельська