05 грудня 2013 р.Справа № 816/5489/13-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Перцової Т.С.
Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2013р. по справі № 816/5489/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Спецсталь ГКР"
до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Спецсталь ГКР" (далі по тексту -позивач, ТОВ "Завод Спецсталь ГКР") звернулося до суду з адміністративним позовом до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Мирогородська ОДПІ), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000632201 від 19.08.2013 року.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2013р. по справі № 816/5489/13-а адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Спецсталь ГКР" до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено.
Податкове повідомлення-рішення Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області № 0000632201 від 19 серпня 2013 року визнано протиправним та скасовано.
Стягнуто з Державного бюджету України в особі Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Спецсталь ГКР" витрати у вигляді судового збору у розмірі 401 гривня 89 копійок, сплачені відповідно до квитанції № ПН1136 від 12 вересня 2013 року.
Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин у справі, порушення норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2013р. по справі № 816/5489/13-а, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ "Завод Спецсталь ГКР" відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, ст.159 КАС України. З посиланням на висновки акту перевірки ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська від 29.12.2012 року № 7283/229/32835699 наполягає на нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ЗАТ «Елста», з огляду на неможливість здійснення господарської діяльності останнім через відсутність виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, необхідних умов в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу постачання за період січень-квітень, листопад, грудень 2010 року, що було проігноровано судом першої інстанції. На підтвердження своїх доводів вказує на ненадання позивачем під час перевірки актів приймання-передачі сировини, доказів направлення сировини ЗАТ «Елста», що підтверджує нереальність даної операції, не знаходження ЗАТ «Елста» за юридичною адресою.
З урахуванням викладеного, вважає, що ТОВ "Завод Спецсталь ГКР" безпідставно завищено суму податкового кредиту суму в розмірі 32150, 42 грн., в тому числі за листопад 2010 року на 20892,22 грн. та грудень 2010 року на 11258,20 грн. та відповідно занизило суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету по господарським операціям, які фактично не відбулися та по яким не виникло об'єкту оподаткування ПДВ, а відтак, не вбачає підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення, якими позивачеві донараховано податкове зобов'язання по податку на додану вартість.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав, просив суд апеляційної інстанції їх задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні та в надісланих до суду письмових запереченнях просив суд апеляційної інстанції залишити вимоги апеляційної скарги без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін. Зазначив, що позивачем цілком правомірно було віднесено до складу податкового кредиту суму в розмірі 32150, 42 грн. по реальним господарським операціям із ЗАТ «Елста», які повністю підтверджені відповідними первинними документами (договорами, актами виконаних робіт, накладними на перевірку, товарно-транспортними накладними та податковими накладними, банківськими виписками), що містяться в матеріалах справи. Наполягає на тому, що викладені в акті перевірки висновки про нікчемність укладених позивачем угод із вказаним контрагентом не підкріплені жодними доказами, зроблені відповідачем без посилання на відповідні первинні документи та носять характер суб'єктивних припущень. Таким чином, на думку позивача, у ході судового розгляду справи у Полтавському окружному адміністративному суді було у повному обсязі доведено реальність спірних господарських операцій, наявність і на час проведення перевірки можливості надання вказаних послуг ЗАТ «Елста», а також той факт, що при проведенні перевірки Миргородська ОДПІ взагалі не вивчала наявність можливостей та сутність здійснення господарських відносин TOB «Завод Спецсталь ГКР» та ЗАТ «Елста», а висновки щодо нереальності угод було зроблено лише на підставі Акту № 7283/229/32835699 від 29.12.2012 року «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ЗАТ «ЕЛСТА», який взагалі не може бути належним доказом у справі.
За таких обставин, стверджує про те, що податкове повідомлення-рішення Мирогородської ОДПІ № 0000632201 від 19.08.2013 року винесене всупереч законодавчо встановленої презумпції правомірності правочину, на підставі хибних висновків про нікчемність та безтоварність правочину та є таким, що підлягає скасуванню.
В судове засідання, призначене на 05.12.2013 року представники сторін не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 та 25 липня 2013 року Миргородською ОДПІ на підставі наказу № 43 від 23.07.2013р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Завод Спецсталь ГКР" з питань своєчасності та повноти відображення у податковому обліку взаємовідносин з ЗАТ "Елста" за листопад, грудень 2010 року.
За результатами перевірки складено акт № 125/22.1-11/30131789/78 від 26.07.2013р., в якому зафіксовано порушення ТОВ "Завод Спецсталь ГКР" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 32150,42 грн.
На підставі акту перевірки Миргородською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0000632201 від 19.08.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 40188,03 грн., у тому числі 32150,42 грн. - за основним платежем, 8037,61 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки в ході розгляду справи відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення № 0000632201 від 19.08.2013 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фактичною підставою для відображення в акті порушення вимог ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, пп. 198.1 ст.198 ПК України та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, слугував висновок відповідача про безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту суму в розмірі 32150,42 грн. по господарській операції, яка фактично не відбулася та по якій не виникло об'єкту оподаткування ПДВ, а також викладений в акті висновок відповідача про нікчемність угоди, укладеної позивачем із ЗАТ «Елста».
Даний висновок зроблений відповідачем виходячи з того, що у ЗАТ «Елста» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, не знаходження вказаної юридичної особи, у зв'язку з чим відповідач вважає, що вчинені правочини між позивачем та ЗАТ «Елста» не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає вказані твердження відповідача помилковими, безпідставними та такими, що не можуть бути підставою для висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту, з огляду на таке.
Як вбачається зі змісту акту перевірки та спірного податкового повідомлення-рішення правовою підставою для його винесення визначено п.1 ст.198 Податкового кодексу України, який набув чинності з 01.01.2011 року, в той час як спірні відносини тривали в листопаді та грудні 2010 року.
Таким чином, відповідачем при прийнятті рішення застосована ще недіюча норма Закону, що доводить юридичну неспроможність прийняття такого рішення.
При цьому, колегія суддів виходить з позиції Конституційного Суду України, наведеній у пункті 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-7/99, викладеної стосовно дії загально - правового принципу норми права у часі. Так, за позицією Конституційного Суду України дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Колегія суддів зазначає, що оскільки спірні правовідносини щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту виникли в листопаді, грудні 2010 року, тобто до 01.01.2011 року (набрання чинності Податковим кодексом України), застосуванню при наданні оцінки правомірності формування таких показників податкового обліку як податковий кредит підлягають положення Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому, колегія суддів відмічає, що порядок та підстави проведення перевірки, враховуючи її період, регламентовано Податковим кодексом України.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №168/97-ВР) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача (пп. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР).
Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що між позивачем та ЗАТ "Елста" укладено договір давальницького підряду на виготовлення продукції № 1512-09/1 від 01.01.2010, договір підряду на термообробку № 1708-10/2 від 17.08.2010, відповідно до якого ЗАТ "Елста" зобов'язувався виконати роботи, а ТОВ "Завод Спецсталь ГКР" - прийняти та здійснити оплату (а.с. 33-36, 219 -222 т.1).
На виконання досягнутої домовленості позивачем отримано від ЗАТ "Елста" послуги з перекову злитків, термічної обробки поковок і проведено їх оплату, про що свідчать копії специфікацій (а.с.7-8 т.2), податкових накладних (а.с. 46-53 т.1), накладних на переробку (а.с. 223-224 т.1, а.с. 9-10 т.2), актів виконаних робіт (а.с.37-40 т.1), платіжних доручень (а.с. 54-61 т.1), сертифікатів якості (а.с.62-66 т.1 ).
Перевезення злитків сталі для перекову та термообробки поковок здійснювалися перевізниками ПП ОСОБА_1, ПП ОСОБА_2, ЗАТ "Промартура", ПП ОСОБА_3, що також підтверджується долученими до матеріалів справи копіями договорів перевезення, актів виконаних робіт, товарно-транспортних накладних (а.с.214-218, 227-238, 246-250 т.1, а.с. 1-2, 13-18 т.2).
Отримані після виконання термообробки поковки TOB "Завод Спецсталь ГКР" реалізував на ВАТ "Сумський завод "Насосернергомаш", TOB "Атом-Індустрія" (а.с.239-245 т.1, 19-30 т.2).
В ході дослідження змісту долучених до матеріалів справи товарно-транспортних накладних судом виявлені недоліки в їх оформленні (відсутність печатки ЗАТ "Елста"), однак такі помилки не є підставою для висновку про невиконання господарської операції, якщо загальний обсяг доказів у їх сукупності свідчить про протилежне.
Крім того, як вбачається із преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. № 363 "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт у процесі виконання перевезень вантажів.
Правила № 363, розроблені Міністерством транспорту України, стосуються, перш за все, порядку здійснення перевезень і не встановлюють правила ведення бухгалтерського й податкового обліку підприємств, які є відправниками вантажу й вантажоодержувачами.
Зі змісту Правил № 363 вбачається, що товарно-транспортні накладні є документами, що регламентують взаємини перевізника й замовника як учасників транспортного процесу, і слугують, перш за все, для обліку витрат паливно-мастильних матеріалів та інших транспортних ресурсів.
В той же час, як зазначалось вище, в даному випадку позивачем сформовано податковий кредит не з вартості транспортних послуг, підставою для обліку яких є товарно-транспортна накладна, а з вартості придбаних послуг, а тому окремі недоліки в їх оформленні не є підставою для позбавлення права позивача на віднесення вартості придбаного товару до складу податкового кредиту.
Включення до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за листопад-грудень 2010 року суми податку на додану вартість здійснено ТОВ "Завод Спецсталь ГКР" на підставі виписаних ЗАТ "Елста" податкових накладних, що підтверджується актом перевірки та не заперечується сторонами. Накладні містить адресу місцезнаходження покупця, кількість проданих товарів, ціну продажу.
Колегією суддів встановлено, що виписані ЗАТ "Елста" податкові накладні оформлені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а накладні на переробку, акти виконаних робіт - у відповідності до вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Враховуючи встановлені вище обставини, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується фактичне здійснення спірних господарських операцій та як наслідок, реальність укладених між позивачем та контрагентом правочинів.
Факт реєстрації позивача та його контрагента платниками податку на додану вартість на момент складання на адресу позивача податкових накладних органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку відповідачем не заперечується, в т.ч. і в акті перевірки, та матеріалами справи не спростовується.
Колегією суддів встановлено, що податковим органом зроблено висновок про нікчемність правочину між позивачем та контрагентами ЗАТ "Елста" з посиланням на відсутність у останнього необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, відсутність контрагента за місцезнаходженням, у зв'язку з чим вказаним контрагентом не могли надаватися послуги, вказані у первинних документах, складених позивачем та ЗАТ «Елста».
Вказаний висновок, відображений в акті перевірки № 125/22.1-11/30131789/78 від 26.07.2013 р. ґрунтується виключно на відомоcтях акту невиїзної позапланової перевірки контрагента ЗАТ "Елста" № 7283/229/32835699 від 29.12.2012 року, в якому зафіксовано порушення частини 1 статті 203, статей 215, 228 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).
Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку про нікчемність правочинів між ТОВ "Завод Спецсталь ГКР" та ЗАТ «Елста», на відсутність у останнього виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, необхідних умов в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу постачання за період січень-квітень, листопад, грудень 2010 року не може свідчити про неможливість фактичного надання вказаним контрагентом послуг позивачеві, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, чинним законодавством не заборонено використовувати залучені трудові ресурси. Крім того, ні в акті перевірки, ні в подальших поясненнях, відповідач не визначив, яка саме кількість людей повинна була б забезпечити надання послуг, що придбавалися позивачем.
Також, варто відмітити, що в ході невиїзної документальної перевірки на підставі даних податкових декларацій, звітів, не може бути встановлено, відсутність господарської операції, відсутність об'єкту оподаткування ПДВ та економічної обґрунтованості здійснення фінансово-господарської операції, фактичних обставин, які б спростовували реальність проведення господарських операцій та наявність підстав для визнання правочину нікчемним.
Колегія суддів зазначає, що фактів невідображення контрагентом позивача ЗАТ «Елста» у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства відповідачем не висвітлено; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Факт оплати позивачем отриманих у ЗАТ «Елста» послуг сторонами не заперечується.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг), у т.ч. і по ланцюгу.
Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.
Згідно пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Відповідно до положень пункту 10.2 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України визначено, що платникам податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Приписами статті 16 цього Кодексу встановлено, що платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.
Отже, якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.
Колегія суддів відмічає, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.
Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит.
Крім того, податковим органом не надано суду прийнятих за наслідками проведеної перевірки ЗАТ «Елста» податкових повідомлень-рішень, якими б вказаному Товариству були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.
Згідно з п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово -господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.
З огляду на приписи п.п. 5.2, 6 Порядку №984, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.
Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.
Пунктами 4, 6 Порядку № 984, регламентовано, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Вимоги вказаних норм Порядку відповідачем не дотримані. Викладення допущених ТОВ "Завод Спецсталь ГКР" порушень проведено ревізором без аналізу дотримання платником податків змісту, форми первинних бухгалтерських документів та перевірки фактичного здійснення господарських операцій. Жодних посилань на первинні документи, які підтверджують наявність порушень, акт перевірки № 125/22.1-11/30131789/78 від 26.07.2013р., на підставі якого винесено спірне податкове повідомлення-рішення, не містить.
Колегія суддів відмічає, що як позивач так і ЗАТ «Елста» на час вчинення спірної господарської операції зареєстровані в установленому порядку юридичні особи, та мали статус платників податку на додану вартість, тобто, відповідний обсяг цивільної право- та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірного договору.
Умови укладеного з позивачем договору виконані як позивачем, так і його контрагентом в повному обсязі, а відтак, підстави для визнання договору між позивачем та вказаним контрагентом нікчемним або недійсним у відповідача відсутні.
Колегія суддів зазначає, що відсутність ЗАТ «Елста» за місцезнаходженням не позбавляє правового значення виписані ними податкові накладні по реальним господарським операціям, факт здійснення та оплати яких підтверджений документально; крім того, такі твердження відповідача не підтверджені відповідними доказами (акт про відсутність за місцезнаходженням, довідка з ЄДР).
Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
З огляду на це, суд при вирішенні даної справи враховує існуючу практику Європейського Суду з прав людини щодо зобов'язань зі сплати ПДВ.
Так, у справі "БУЛВЕС" проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем було цілком правомірно, на підставі належним чином оформлених податкових накладних включено до складу податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за листопад-грудень 2010 року суму податку на додану вартість у розмірі 32150,42 грн., що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, складеними в зв'язку із придбанням послуг, призначених для використання у власній господарській діяльності позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення належним чином не довів.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті податкового повідомлення-рішення № 0000632201 від 19.08.2013 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, без дотримання вимог ч.3 ст.2 КАС України.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення Миргородської ОДПІ - скасуванню.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.
Пстанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2013р. по справі № 816/5489/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Перцова Т.С.
Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Перцова Т.С.