2.1
Іменем України
11 грудня 2013 року Справа № 812/9528/13-а
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді Солоніченко О.В.,
при секретарі судового засідання: Калашнікові Д.О.,
за участю
представників позивача : ОСОБА_1 довіреність від 10.12.2013,
ОСОБА_2 довіреність від 10.12.2013,
представника відповідача: Варакути О.О. довіреність від 28.11.2013,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державного підприємства «Луганськстандартметрологія» про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_4 до Державного підприємства «Луганськстандартметрологія», в якому позивач, з урахуванням уточнень до позову, просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у ненаданні чіткої та точної відповіді на запити від 13 та 27 серпня 2013 року;
- зобов'язати відповідача протягом п'яти днів надати належну, обґрунтовану відповідь на запити позивача від 13 та 27 серпня 2013 року відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
В обґрунтування заявлених вимог позивач, наводячи норми Закону України «Про
доступ до публічної інформації», зазначив, що інформація вважається публічною у зв'язку з тим, що вона створюється, збирається, обробляється та зберігається за рахунок бюджетних коштів, призначених на забезпечення діяльності відповідного органу влади. На думку позивача, відповідач, як державне підприємство та розпорядник публічної інформації, виступає суб'єктом владних повноважень, тому його рішення дії чи бездіяльність оскаржуються за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач вказує, що на підставі норм вказаного Закону 13.08.2013 звернувся до відповідача із запитом про надання інформації та копій документів щодо відомостей про направлення відповідачем до установ та організацій запитів стосовно позивача, який працює першим заступником генерального директора ДП «Луганськстандартметрологія».
Надана на вказаний запит відповідь, на думку позивача не відповідає суті запиту, не є вмотивованою, при цьому частина запиту - про надання копій документів - залишена відповідачем без уваги.
Позивач вказує, що керуючись нормами вказаного Закону, 27.08.2013 звернувся до відповідача із запитом, в якому просив відповідача надати відомості про причину затримки перерахування на картковий рахунок заробітної плати позивачу а також про причини відсутності перерахування оплати за навчання за укладеним договором. Відповідь на цей запит, на думку позивача, в частині неперахування заробітної плати є невмотивованою та такою, що не містить достатньої інформації по суті поставленого питання, а в частині відсутності оплати за договором на навчання відповіді надано не було та не вмотивовано відмови у наданні такої інформації.
Позивач вказує, що відповідно до ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою у наданні інформації». При цьому підстав для відмови у наданні інформації, передбачених законом. у відповідача не було.
Представники позивача у судовому засіданні підтримали заявлені вимоги, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові, просили суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, в яких, серед іншого, зазначив, що інформація, яку запитував позивач, не є публічною в розумінні норм Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки стосується виключно трудових правовідносин позивача з ДП «Луганськстандартметрологія». Крім того, представник відповідача зазначив, що підприємство не є суб'єктом владних повноважень, та не є розпорядником тієї інформації, надання якої вимагав позивач у своїх запитах, оскільки відповідно до ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» ДП «Луганськстандартметрологія», як юридична особа, що фінансується за рахунок державного або місцевого бюджетів, може виступати розпорядником публічної інформації виключно стосовно використання бюджетних коштів.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Позивач - ОСОБА_4 працює в ДП «Луганськстандартметрологія» на посаді першого заступника генерального директора (а.с.48).
Відповідач - ДП «Луганськстандартметрологія» засноване на державній власності, належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та є державним комерційним підприємством (а.с. 27-47, 49).
13 серпня 2013 року позивач звернувся до відповідача із запитом про надання інформації, в якому просив надати відомості про направлення до установ та організацій запитів ДП «Луганськстандартметрологія» стосовно ОСОБА_4. Відповідь і копії спрямованих запитів позивач просив відповідно до вимог ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не пізніше 48 годин з дня отримання запиту (а.с.5).
У відповідь на вказаний запит відповідач листом від 19.08.2013 № 2232/07/1 повідомив позивача про спрямування запитів до ДЗ «Відділкова лікарня станції Луганськ ДП «Донецька залізниця» щодо офіційного підтвердження знаходження позивача на стаціонарному лікуванні з метою захисту прав та інтересів позивача як працівника підприємства, що було обумовлено відсутністю позивача на роботі 30.07.2013 з 9 год.15хв. Відповідач, зазначивши про отримання від вказаного лікувального закладу інформації не в повному обсязі, повідомив позивача, що позивач матиме можливість ознайомитися зі всіма запитами та відповідями після виходу з лікарняного (а.с.6).
27 серпня 2013 року позивач звернувся до відповідача з листом про надання інформації про причину затримки перерахування на картковий рахунок заробітної плати, а також про причини відсутності перерахування оплати за навчання згідно з договором (а.с.7).
У відповідь листом від 30.08.2013 № 2364/07/1 відповідач, з посиланням на норми Кодексу законів про працю України, положення Колективного договору підприємства, повідомив позивача про те, що за наявною у підприємства інформацією, позивач перебуває з 30.07.2013 на лікарняному, на роботу не виходив, лікарняний лист до підприємства не надано, тому нарахування та виплату заробітної плати буде здійснено після здачі листа непрацездатності до бухгалтерії підприємства (а.с.8).
Зазначені обставини сторонами не заперечувались.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (надалі - Закон № 2939).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2939 публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Наведені норми, на думку суду, виокремлюють такі ознаки публічної інформації:
1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;
5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.
В силу норм ст. 12 Закону № 2939 суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
За приписами ч.1 ст. 13 Закону № 2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Норми ч.2 ст. 13 Закону № 2939 до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюють суб'єктів господарювання, які володіють:
1) інформацією про стан довкілля;
2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;
3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;
4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону № 2939 на розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Виходячи з наведених норм, визначальним для публічної інформації є те, вона має заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків. Щодо осіб, що не є суб'єктами владних повноважень, то вони можуть бути тільки розпорядниками такої інформації.
Отже, відповідач, як підприємство, засноване на державній власності, яке відповідно до Статуту частково фінансується за рахунок бюджетних коштів, може виступати розпорядником публічної інформації. При цьому за нормами ч.1 ст. 13 Закону № 2939 відповідач є розпорядником (зобов'язаний оприлюднювати та надавати за запитами) виключно щодо інформації про використання бюджетних коштів.
Таким чином, відповідач може розпоряджатись (надавати та оприлюднювати) виключно створеною певним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків інформацією та лише стосовно використання бюджетних коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, запити позивача та відповіді на них стосуються отримання відповідачем інформації безпосередньо щодо позивача (направлення запитів до установ та організацій), а також трудових прав позивача та прав на отримання освіти (причини невиплати заробітної плати та нездійснення оплати за навчання).
Такі відомості не створено тим чи іншим суб'єктом владних повноважень, та запитувана інформація не стосується використання бюджетних коштів.
Відтак, запитувана позивачем інформація не відноситься до публічної, а відповідач у спірних правовідносинах не є розпорядником публічної інформації, тому дії відповідача не порушують право позивача безпосередньо на одержання публічної інформації.
За вказаних підстав суд критично оцінює твердження позивача щодо того, що інформація, яку просив надати позивач, вважається публічною у зв'язку з тим, що вона створюється, збирається, обробляється та зберігається за рахунок бюджетних коштів, призначених на забезпечення діяльності відповідного органу влади, оскільки такі твердження не ґрунтуються на наведених вимогах Закону. Як було вказано, визначальною ознакою публічної інформації є її безпосереднє створення суб'єктом владних повноважень, а не джерело коштів на її створення. Як зазначалось, відповідач може виступати лише розпорядником публічної інформації, оскільки не є суб'єктом владних повноважень, тому не створює публічну інформацію. Не є суб'єктом владних повноважень, та відповідно, також не створює публічної інформації і лікувальний заклад, до якого звертався відповідач з метою з'ясування певних обставин щодо позивача.
Також на спростування доводів позивача слід зазначити, що інформація щодо заробітної плати позивача та оплати за навчання не стосується використання бюджетних коштів, оскільки статутом відповідача передбачено такі виплати виключно за рахунок частини доходу, одержаного в результаті господарської діяльності підприємства, відтак, відсутні підстави вважати, що ці виплати здійснюються позивачу за рахунок бюджету.
Таким чином, спірні відносини, на думку суду, не є відносинами, що врегульовані Законом № 2939, а є відносинами у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Проте, зважаючи на підстави заявленого позову, які полягають у посиланнях на порушення права саме на одержання публічної інформації, та виходячи з норм ст. 11 КАС України, суд не оцінює обставини у справі з урахуванням вимог законодавства, що регулює звернення громадян.
Як зазначалось, факт порушення права позивача на отримання публічної інформації не знайшов підтвердження в результаті розгляду справи.
За викладених обставин з урахуванням норм ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення позову не вбачається.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Виходячи з вимог статті 87, 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати в даному випадку відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_4 до Державного підприємства «Луганськстандартметрологія» про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю за необґрунтованістю.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанову в повному обсязі складено 16 грудня 2013 року.
Суддя О.В. Солоніченко