03 грудня 2013 року 810/6065/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом приватного підприємства «Дельта Медікел»
доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області
проскасування податкових повідомлень-рішень,
Приватне підприємство «Дельта Медікел» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 29.10.2013 № 0014471501, за яким позивачеві нараховано штрафні санкції за платежем «авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств» у розмірі 50887,72 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки позивачем своєчасно та у повному обсязі було сплачені авансові внески з податку на прибуток протягом 2013 року, що відповідає вимогам Податкового кодексу України. Крім того, на підставі статті 153 Податкового кодексу України у зв'язку з виплатою дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності позивачем було розраховано та сплачено авансові внески з податку на прибуток в розмірі 3875050,00 гривень. Як то зазначено позивачем, після сплати авансових внесків за березень-липень 2013 року та авансових внесків у зв'язку з виплатою дивідендів, у позивача утворилася переплата з податку на прибуток, яка значно перевищує суму авансового внеску з податку на прибуток за серпень та вересень 2013 року і є достатньою для зарахування на погашення цього авансового внеску, а тому у позивача не було необхідності сплачувати додаткового грошові кошти в бюджет. Відтак, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно застосовано норми закону.
Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що на підставі статті 153 Податкового кодексу України зарахування суми авансового внеску з податку на прибуток при виплаті дивідендів можливе виключно у рахунок зменшення суми податку на прибуток, обчисленої у податковій декларації за той звітний (податковий) період, протягом якого було здійснено таку виплату. Відтак, на думку відповідача, оскільки декларація з податку на прибуток подається один раз на рік, то лише після визначення суми нарахованого податку за підсумками 2013 року платник податку зможе врахувати попередньо сплачені суми авансових внесків у зменшення нарахованого податкового зобов'язання та, як наслідок, зменшити суму зобов'язання на суму авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Представники позивача у судовому засіданні 02.12.2013 підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання 02.12.2013 не з'явився, заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності не надсилав. Причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Згідно частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином, однак своїм правом, встановленим приписами статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як то вбачається з наявних матеріалів справи, 29.10.2013 Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області проведено камеральну перевірку податкової звітності позивача з податку на прибуток.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 29.10.2013 № 327/1501/30634637 (надалі - Акт перевірки).
У ході перевірки встановлено порушення позивачем положень пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, що виявилось у порушенні позивачем граничного терміну сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток.
Як зазначено відповідачем, граничним терміном сплати суми авансового внеску у розмірі 507802,00 грн. за серпень 2013 року є 02.09.2013, у той час як позивачем дану суму сплачено 12.09.2013, тобто з затримкою на 11 днів; граничний термін сплати суми авансового внеску у розмірі 1085,20 грн. за вересень 2013 року є 01.10.2013, у той час як позивачем дану суму сплачено 28.10.2013, тобто з затримкою на 28 днів.
Відтак, перевіряючі дійшли висновку про порушення позивачем терміну сплати авансових внесків по податку на прибуток.
На підставі висновків акту перевірки, з урахуванням статті 126 Податкового кодексу України, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.10.2013 № 0014471501, за яким позивачеві нараховано штрафні санкції за платежем «авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств» у розмірі 50887,72 грн.
В той же час, позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.
Оцінюючи надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, судом встановлено таке.
Як то вбачається з матеріалів справи, відповідно до податкової декларації з податку на прибуток за 2012 рік позивачем визначено розмір авансового внеску (1/12 нарахованої до сплати загальної суми податку на прибуток за звітний рік), що підлягатиме сплаті у 2013 році у розмірі 507802,00 грн. (рядок 34 декларації).
На підтвердження сплати авансових внесків позивачем надано до матеріалів справи копії платіжних доручень (а.с.22-31), а саме:
- від 27.02.2013 № 16793 на суму 507802,00 грн., (призначення платежу - авансовий платіж з податку на прибуток за березень 2013 року);
- від 28.03.2013 № 17485 на суму 507802,00 грн., (призначення платежу - авансовий платіж з податку на прибуток за квітень 2013 року);
- від 22.05.2013 № 18583 на суму 507802,00 грн., (призначення платежу - авансовий платіж з податку на прибуток за травень 2013 року);
- від 14.06.2013 № 19152 на суму 507802,00 грн., (призначення платежу - авансовий платіж з податку на прибуток за червень 2013 року);
- від 30.07.2013 № 19855 на суму 507802,00 грн., (призначення платежу - авансовий платіж з податку на прибуток за липень 2013 року);
Водночас, позивачем було перераховано до бюджету авансові внески, нараховані на суму дивідендів, а саме: платіжними дорученнями від 31.01.2013 № 774250,00 на суму 774250,00 грн. та від 05.07.2013 № 19767 на суму 3100800,00 грн.
Судом встановлено, що фактично у 2013 році позивачем сплачено авансових платежів по податку на прибуток, нарахованих на суму дивідендів, у розмірі 3875050,00 грн.
Починаючи з серпня 2013 року позивач авансові внески не сплачував з підстав наявності переплати за авансовими внесками, що виникла в результаті здійснення зазначених вище платежів (за щомісячними авансовими внесками за січень-червень 2013 року та авансовими внесками, сплаченими при виплаті дивідендів).
Як то вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено відповідачеві листи від 23.08.2013 № 03-1402 та від 09.09.2013 № 03-1484 з проханням зарахувати сплачені авансові внески по податку на прибуток, нарахованих на суму дивідендів, у рахунок авансових внесків, визначених відповідною податковою декларацією, починаючи з серпня 2013 року.
Проте, відповідачем було відмовлено позивачеві у здійсненні такого зарахування, про що повідомлено листом від 03.09.2013 № 1890/10/15-1.
Так, позиція податкового органу ґрунтується, зокрема, на тому, що позивач необґрунтовано визначає суми сплачених авансових внесків як переплату, оскільки це суперечить вимогам статті 153 Податкового кодексу України. З урахуванням чого, за спірним податковим повідомленням-рішенням позивачеві нараховано штрафні санкції за несвоєчасну сплату авансових внесків.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Як то встановлено судом, спірні відносини виникли між сторонами внаслідок різного тлумачення норм законодавства щодо порядку сплати авансових платежів з податку на прибуток, при цьому фактичні обставини справи сторонами не заперечуються.
Відтак, спірним питанням даної справи є саме застосування статті 153 Податкового кодексу України в частині, що стосується нарахування (сплати) щомісячних авансових внесків з податку на прибуток та авансових внесків при виплаті дивідендів.
З огляду на зазначене суд звертає увагу на таке.
Відповідно до підпункту 153.3.1 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України, у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 152 цього Кодексу, чи ні.
Підпунктом 153.3.2 цього пункту визначено, що крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі ставки, встановленої пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.
Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, є такий емітент або отримувач дивідендів платником податку чи має пільги зі сплати податку, надані цим Кодексом, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу (крім платників цього податку, які підпадають під дію статті 156 цього Кодексу).
Згідно підпункту 153.3.3 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України, платник податку - емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство зменшує суму нарахованого податку звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв'язку з нарахуванням дивідендів згідно з підпунктом 153.3.2 цього пункту. Не дозволяється проведення зазначеного заліку з податком, передбаченим статтею 156 цього Кодексу.
Як то передбачено підпунктом 153.3.4 цього пункту, у разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду, перевищує суму податкових зобов'язань підприємства - емітента корпоративних прав за податком на прибуток такого звітного періоду, сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов'язань наступного податкового періоду, а при отриманні від'ємного значення об'єкта оподаткування такого наступного періоду - на зменшення податкових зобов'язань майбутніх податкових періодів.
Авансовий внесок із податку, сплачений у зв'язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є невід'ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється при репатріації дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів) відповідно до норм статті 160 цього Кодексу або чинних міжнародних договорів України (підпункт 153.3.8 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України).
Аналізуючи наведені вище вимоги Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що емітент у випадку прийняття рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (засновникам) (яке приймається щорічно за результатами діяльності юридичної особи) виплачує їх незалежно від наявності прибутку. При цьому згідно із підпунктом 153.3.5 він нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі встановленої Кодексом ставки. Сума авансового внеску нараховується на суму фактично виплачуваних дивідендів; сума виплат акціонерам (засновникам) при цьому не зменшується. Нарахований авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів. Сума авансового внеску вноситься до бюджету обов'язково і у випадках перевищення суми податкових зобов'язань чи від'ємного його значення переноситься в рахунок наступних податкових періодів.
Таким чином, зазначені вище положення Податкового кодексу України містять посилання на обов'язковість сплати авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів до або під час їх виплати. Тобто, період сплати авансових внесків визначається конкретною подією - фактом виплати дивідендів.
Натомість, за змістом абзацу 4 пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.
Відтак, Податковий кодекс України також передбачає обов'язок платника податку на прибуток сплачувати авансовий внесок щомісяця у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік. При цьому, абзац 4 пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України не встановлює жодних виключень або іншого порядку сплати авансових внесків в залежності від обставин виплати дивідендів. У той же час, виплата дивідендів може мати місце у будь-якому місяці календарного року, що покладає на платника податку обов'язок сплатити авансовий внесок саме у місяці, в якому відбулась така виплата дивідендів (виключно у строк до або під час виплати дивідендів).
Системний аналіз положень абзацу 4 пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України та пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України доводить, що норми, викладені у абзаці 4 пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, є загальними нормами по відношенню до норм, викладених у пункті 153.3 статті 153 Податкового кодексу України, оскільки останні передбачають спеціальний порядок та строки сплати авансових внесків з податку на прибуток до бюджету. При цьому, у пункті 153.3 статті 153 Податкового кодексу України відсутні будь-які зауваження (обмеження) відносно дії норм абзацу 4 пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України. Таким чином, застосування вказаних положень має здійснюватись у їх взаємозв'язку, при цьому пріоритет у застосуванні має надаватись саме спеціальним нормам.
Ураховуючи викладене, а також те, що на підставі абзацу 4 пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податку сплачує авансові внески з податку на прибуток щомісяця й ту обставину, що виплата дивідендів та, відповідно, сплата авансового внеску до або під час їх виплати, може мати місце у будь-якому місяці календарного року, суд дійшов висновку, що платник податку при сплаті до бюджету авансового внеску кожного місяця при обчисленні його розміру має обов'язково враховувати факт виплати дивідендів, у разі, якщо він мав місце у цьому ж календарному місяці.
Суд також зауважує, що абзацом 4 пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України передбачено граничний розмір авансового внеску - не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік. Отже, обов'язок платника податку щодо сплати авансового внеску полягає саме у сплаті щомісяця внеску у розмірі, не меншому 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік. Тобто, платник податку не зобов'язаний сплачувати до бюджету більше зазначеної суми, а має дотримуватись виключно обов'язку зі сплати суми авансового внеску не менше встановленого розміру. Сплата авансового внеску у розмірі, більшому за визначений Кодексом граничний розмір, є правом платника податку, а не обов'язком.
Відтак, у випадку, якщо платник податку буде перераховувати до бюджету авансовий внесок при виплаті дивідендів та, водночас, сплачувати поточний авансовий внесок, розмір такого авансового внеску буде у будь-якому разі більшим за 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік, що, на переконання суду, буде обмежувати зазначене вище право платника податку.
Суд також не приймає посилання відповідача на Узагальнюючу податкову консультацію щодо особливостей подання декларації з податку на прибуток та сплати податку у 2013 році, затверджену наказом ДПС України від 21.12.2012 № 1171, оскільки вона не зареєстрована в Міністерстві юстиції України та не є нормативно-правовим актом у розумінні статті 117 Конституції України. Суд при вирішенні справи відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України має керуватись принципом законності, який означає, що рішення суду має ґрунтуватись лише на вимогах Конституції, законів України, міжнародних договорах та нормативно-правових актах.
Крім того, суд не бере до уваги посилання відповідача у запереченнях проти позову на ту обставину, що платник податку не має можливості до надання річної податкової декларації зменшити суму зобов'язання на суму авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів, оскільки, на переконання суду, цей висновок зроблено відповідачем передчасно. Суд зазначає, що розмір податкового зобов'язання з податку на прибуток буде обчислюватись позивачем при поданні податкової декларації за 2013 рік, і тільки у той час позивач як платник податку має здійснити розрахунок податкових зобов'язань з урахуванням сплачених ним авансових внесків (як поточних, так і при виплаті дивідендів) протягом року. Натомість, проблемою даного спору не є порядок заповнення та подання податкової декларації та обчислення (у майбутньому) розміру податку на прибуток; в межах даної справи розглядається питання про наявність у позивача певного права на врахування сплаченого авансового внеску при виплаті дивідендів при сплаті поточних авансових внесків з податку на прибуток.
Відтак, за наявності факту переплати податку на прибуток внаслідок сплати позивачем авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів у розмірі 3875050,00 грн., висновки відповідача про порушення позивачем граничних строків сплати авансових платежів по податку на прибуток у серпні-вересні 2013 року, що призвели до нарахування позивачеві штрафних санкцій, є безпідставними.
Суд звертає увагу, що одним з принципів податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України). При цьому у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України).
Аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності свого рішення, оскільки позиція податкового органу щодо порушення позивачем граничних строків сплати авансових внесків по податку на прибуток ґрунтується на висновках податкової консультації.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 97, 128, 158-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 29.10.2013 № 0014471501, за яким приватному підприємству «Дельта Медікел» нараховано штрафні санкції за платежем «авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств» у розмірі 50887,72 грн.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Дельта Медікел» (код ЄДРПОУ 30634637) сплачений судовий збір у розмірі 172 (сто сімдесят дві) грн. 06 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Колеснікова І.С.