справа № 0670/7506/12
категорія 8.1.5
06 грудня 2013 р. м. Житомир
час прийняття: 12 год. 10 хв.
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфіменко О.В.,
за участі секретаря Коваля О.В.,
за участі представника позивача Дубчак Н.В.,
за участі представників відповідача Фарафонова С.Л., Бондарчука А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області до Публічного акціонерного товариства "Верстатуніверсалмаш" про стягнення заборгованості у сумі 1031222,36 грн,
встановив:
Державна податкова інспекція у м. Житомирі (правонаступник - Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області) звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Верстатуніверсалмаш" в якому просила стягнути з відповідача заборгованість у сумі 1031222,36 грн, в т.ч. 657805,96 грн - з податку на додану вартість за період серпень - грудень 2011 року та січень - серпень 2012 року, 366581,20 грн - з земельного податку за період серпень - грудень 2011 року та січень-серпень 2012 року, та податок з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 6835,20 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити його у повному обсязі.
Представники відповідача в судовому засіданні позов визнали частково. Вказали, що заборгованість з земельного податку дійсно не сплачена відповідачем. Суму заборгованості з податку на додану вартість відповідач не визнав, вказав, що даний борг був частково сплачений, однак контролюючий орган на свій розсуд зараховував проплату з вказаного податку в рахунок заборгованості попередніх періодів, а тому в цій частині відповідач проти позову заперечує.
Вислухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Так, згідно зі ст. 20 Податкового кодексу України (далі - ПК) контролюючі органи мають право, зокрема, проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом та під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, визначати у визначених цим Кодексом випадках суми податкових та грошових зобов'язань платників податків.
Відповідно до положень п. 41.1. ПК контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.
На момент подачі позову до суду статті ПК були викладені в такій редакції.
Підпунктом 20.1.28. п. 20.1. ст. 20 ПК, визначено, що органи державної податкової служби, окрім іншого, мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом.
Згідно із пп. 20.1.18. п. 20.1. ст. 20 ПК органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.
Відповідно до абз. 1 п. 95.3 ст. 95 ПК стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органом у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Таким чином, позивач є органом державної влади, уповноваженим здійснювати функцію контролю за визначенням та сплатою платником податків, повноваження якого на звернення до суду із позовом про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків прямо передбачено законом.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з положеннями п.п.14.1.39. п. 14.1 ст. 14 ПК грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності; грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Підпунктом 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК передбачено, що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п. 286.2. ст. 286 ПК, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Пунктами 287.3., 287.4. ст. 287 ПК передбачено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Як видно з матеріалів справи та не заперечується представниками відповідача у Публічного акціонерного товариства "Верстатуніверсалмаш" виник податковий борг з земельного податку за період серпень - грудень 2011 року та січень-серпень 2012 року у сумі 366581,20 грн. Дана заборгованість визначена на підставі поданих відповідачем до контролюючого органу розрахунків з земельного податку (том І, а.с. 9-10, 44).
Заборгованість з поземельного податку у загальній сумі 366581,20 грн відповідачем на момент розгляду справи не сплачена. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що стягнення з відповідача податкового боргу з земельного податку є правомірним.
Щодо заборгованості з податку на додану вартість суд зазначає наступне.
Згідно із пунктами 203.1., 203.2. ст. 203 Розділу V «Податок на додану вартість» ПК, податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.
З матеріалів справи видно, що у відповідача існує податковий борг з податку на додану вартість. Вказана заборгованість утворилась на підставі поданих ним до контролюючого органу декларацій з податку на додану вартість та несплачених визначених у них сум з вказаного податку:
- № 9007503067 за серпень 2011 року, в якій відповідач визначив до сплати податок на додану вартість в сумі 23702,00 грн (том І, а.с. 35-36);
- № 9008867253 за вересень 2011 року, якою відповідач визначив до сплати податок на додану вартість в сумі 27722,00 грн (том І, а.с. 33-34);
- № 9011262166 за жовтень 2011 року, в якій відповідач визначив до сплати податок на додану вартість в сумі 89909,00 грн (том І, а.с. 31-32);
- № 9012659827 за листопад 2011 року, якою відповідач визначив до сплати податок на додану вартість в сумі 14445,00 грн (том І, а.с. 29-30);
- № 9013910888 за грудень 2011 року, в якій відповідач визначив до сплати податок на додану вартість в сумі 96878,00 грн (том І, а.с. 27-28);
- № 9006870812 за січень 2012 року, в якій відповідач визначив до сплати податок на додану вартість в сумі 26126,00 грн (том І, а.с. 25-26);
- № 9013085683 за лютий 2012 року, в якій відповідач визначив до сплати податок на додану вартість в сумі 35146,00 грн (том І, а.с. 21-22);
- № 9020318222 за березень 2012 року, в якій відповідач визначив до сплати податок на додану вартість в сумі 43248,00 грн (том І, а.с. 23-24);
- № 9028276148 за квітень 2012 року, в якій відповідач визначив до сплати податок на додану вартість в сумі 46636,00 грн (том І, а.с. 19-20);
- № 9034823753 за травень 2012 року, в якій відповідач визначив до сплати податок на додану вартість в сумі 33386,00 грн (том І, а.с. 17-18);
- № 9041242938 за червень 2012 року, в якій відповідач визначив до сплати податок на додану вартість в сумі 115467 грн (том І, а.с. 11-12);
- № 9050567575 за липень 2012 року, в якій відповідач визначив до сплати податок на додану вартість в сумі 43204,00 грн (том І, а.с. 13-14);
- № 9057289766 за серпень 2012 року, в якій відповідач визначив до сплати податок на додану вартість в сумі 11453,00 грн (том І, а.с. 15-16).
Загальна сума з податку на додану вартість по вказаним деклараціям становить 607322,00 грн.
Відповідачем було подано суду копії платіжних доручень про сплату податку на додану вартість у загальній сумі 259226 грн: № 116 від 20 жовтня 2011 року, № 133 від 31 жовтня 2011 року, № 251 від 21 грудня 2011 року, №279 від 28 грудня 2011 року, № 2 від 4 січня 2012 року, № 11 від 10 січня 2012 року, № 56 від 7 лютого 2012 року, № 92 від 21 лютого 2012 року, № 107 від 27 лютого 2012 року, № 222 від 29 березня 2012 року, № 228 від 30 березня 2012 року, №336 від 28 квітня 2012 року, №390 від 6 червня 2012 року, № 439 від 18 червня 2012 року, № 587 від 1 серпня 2012 року, № 758 від 28 вересня 2012 року, №878 від 6 листопада 2012 року, № 896 від 8 листопада 2012 року, №31 від 29 січня 2013 року № 1021 від 26 грудня 2012 року, № 154 від 18 березня 2013 року, №194 від 2 квітня 2013 року, № 269 від 30 квітня 2013 року, № 338 від 30 травня 2013 року, № 390 від 27 червня 2013 року, № 520 від 7 серпня 2013 року, № 600 від 26 вересня 2013 року, № 653 від 14 жовтня 2013 року, № 690 від 30 жовтня 2013 року (том І, а.с. 124-141, 234-241, 254-257). У всіх наведених платіжних дорученнях призначення платежу це сплата податку на додану вартість за період, який розглядається в даній справі.
В судовому засіданні представник контролюючого органу пояснив, що вказані кошти, сплачені відповідно до вказаних платіжних доручень, були зараховані на погашення податкового боргу, який сформувався 2008 році (розрахунок том ІІ, а.с.5).
Суд не погоджується з такими діями контролюючого органу з огляду на таке.
Як видно з матеріалів справи відповідачем у 2008 році було сплачено податок на додану вартість 22.04.2008 - 256364,00 грн за березень 2008 року, 29.05.2008 - 415330,00 грн за квітень 2008 року, 25.06.2008 - 63350 грн за травень 2008 року (том ІІ, а.с.24-25), крім того випискою із банківського рахунку відповідача підтверджується, що платіж у сумі 415330,00 грн було сплачено і вказано призначення платежу «ПДВ за квітень 2008 року» (том ІІ а.с.21-22), платіжним дорученням №217 від 22 квітня 2008 року підтверджується, що відповідачем було сплачено 256364,00 грн з призначенням платежу «ПДВ за березень 2008 року» (том ІІ, а.с.23).
Відповідно до п 7.7. ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-III від 21.12.2000 (чинний до 01.01.2011, далі - Закон № 2181-ІІІ) податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Суд зазначає, що Законом № 2181-ІІІ, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Як передбачено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.
Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній у 2008 році, далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.
Відповідно до пункту 3.8 Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Таким чином, самостійне зарахування контролюючим органом сплачених платником податку сум в рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані платником в реквізиті "Призначення платежу" платіжного доручення під час перерахування поточних податкових зобов'язань до бюджету у 2008 році, є неправомірним.
Як видно з розрахунку контролюючого органу (том ІІ, а.с.5) кошти з сплати податку на додану вартість ПАТ «Вестатуніверсалмаш» відповідно до вказаних вище платіжних доручень за жовтень 2011 року по жовтень 2013 року в загальній сумі 259226 грн були зараховані позивачем як сплата податкового боргу з пені за період квітень-травень 2008 року та по декларації №54361 за 30.05.2008 на суму 415330,00 грн. Однак, судом встановлено, що по вказаній декларації відповідач сплатив згідно із виписки із банківського рахунку платіж у сумі 415330,00 грн з вказанням призначення платежу «ПДВ за квітень 2008 року» (том ІІ а.с.21-22). Позивач не мав права у 2008 році до набранням чинності ПК міняти призначення платежу, відповідно до наведених вище норм законодавства. На думку суду прослідковується подвійне стягнення коштів контролюючим органом, що є неприпустимим.
Щодо зарахування сплачених відповідачем сум за рахунок пені, яка утворилась в період квітень-травень 2008 року, суд вважає цю заборгованість не доведеною контролюючим органом, оскільки не було надано відповідних розрахунків цієї пені і як видно із судової практики між цими двома сторонами у справі № 806/2562/13 рішеннями судів, які набрали законної сили, першої і апеляційної інстанції, було визнано дії Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби щодо незарахування коштів за призначенням платежу у 2004-2008 році протиправними. За таких умов суд вважає неправомірним зарахування коштів в рахунок погашення пені та інших платежів з податку на додану вартість у 2008 році.
Зважаючи на наведене суд дійшов висновку, що кошти, перераховані відповідачем як сплата податку на додану вартість у загальній сумі 259226 грн, відповідно до платіжних доручень №№ 116, 133, 251, 279, 2 , 11, 56, 92, 107, 222, 228, 336, 390, 439, 587, 758, 878, 896, 31, 1021, 154, 194, 269, 338, 390, 520, 600, 653, 690, є належним доказом часткового погашення податкового боргу з податку на додану вартість за період, який розглядається, так як позивачем не доведено правомірного зарахування коштів за рахунок погашення податкового боргу за інший період.
Щодо нарахування пені з податку на додану вартість у сумі 50483,96 грн, яка входить до суми позову, то суд зазначає, що позивачем не було доведено правомірності її нарахування.
Отже, загальна сума податкового боргу відповідача з податку на додану вартість за період серпень - грудень 2011 року та січень - серпень 2012 року, становить 348096,00 грн (607322,00 грн - 259226,00 грн ). Саме ця сума і підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Узагальнюючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, так як позивачем не доведено своїми поясненнями та доказами в повній мірі суму податкового боргу, який заявлено до стягнення.
Керуючись статтями 23, 162, 163 КАС, суд,
постановив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Верстатуніверсалмаш" на користь Державного бюджету України в особі Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області заборгованість в сумі 714677,20 грн, в тому числі: з земельного податку - 366581,20 грн, з податку на додану вартість - 348096,00 грн.
Повний текст постанови виготовлено 11 грудня 2013 року.
Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Єфіменко О.В.