12 грудня 2013 року №810/6507/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5
доГолови Окружного адміністративного суду м. Києва
прозобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (надалі - позивачі) звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Голови Окружного адміністративного суду м. Києва (надалі - відповідач) про зобов'язання відповідача на підставі Положення про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, звернутися до районних у місті Києві державних адміністрацій про виключення жилих приміщень з числа службових та надання цих квартир у постійне користування відповідно до порядку, встановленого статтями 31-60 глави 1 розділу 2 Житлового кодексу Української РСР, а саме:
ОСОБА_1 двокімнатної квартири АДРЕСА_1;
ОСОБА_2 трикімнатної квартири АДРЕСА_2;
ОСОБА_3 трикімнатної квартири АДРЕСА_3;
ОСОБА_4 двокімнатної квартири АДРЕСА_4;
ОСОБА_5 трикімнатної квартири АДРЕСА_5.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2013, з урахуванням частин першої та другої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України, справу передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 03.12.2013 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивачами вказано, що ними, у відповідності до порядку, встановленому законодавством, подано заяви до житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду м. Києва про виключення отриманих ними жилих приміщень із числа службових та надання квартир у постійне користування. За результатами розгляду заяв позивачів зборами суддів доручено голові суду на протязі 10 днів звернутися до районних у місті Києві державних адміністрацій про виключення жилих приміщень з числа службових та надання цих квартир у постійне користування. Втім, станом на дату звернення відповідачем вказаних дій не вчинено. Відтак, позивачі вважають свої права порушеними і наполягають на задоволенні заявлених ним позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Позивачі у судове засідання 10.12.2013 не з'явилися. Водночас, матеріали справи містять письмові клопотання позивачів про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідачем заперечення проти позову не надано, у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Згідно частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як то вбачається з матеріалів справи, відповідно до Указу Президента України 770/2010 від 16.07.2010 ОСОБА_1 переведено в межах п'ятирічного строку на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва. Указом Президента України №769/2010 від 16.07.2010 ОСОБА_2 переведено в межах п'ятирічного строку на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва. Указом Президента України №29/2012 від 23.01.2012 ОСОБА_3 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва. Указом Президента України №318/2009 від 13.05.2009 ОСОБА_4 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва. Указом Президента України №318/2009 від 13.05.2009 ОСОБА_5 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва.
Згідно матеріалів справи на підставі статті 132 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» позивачі були забезпечені службовим житлом за місцем знаходження суду, а саме:
ОСОБА_1 (у складі сім'ї три особи - дружина, син) отримав службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.
ОСОБА_2 (у складі сім'ї шість осіб - дружина, три сина та мати) отримав службову трикімнатну квартиру АДРЕСА_2.
ОСОБА_3 (у складі сім'ї п'ять осіб - мати, батько, сестра, дід) отримав службову трикімнатну квартиру АДРЕСА_3.
ОСОБА_4 (у складі сім'ї чотири особи - дружина, донька, мати) отримав службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_4.
ОСОБА_5 (у складі сім'ї чотири особи - чоловік, син, мати) отримала службову трикімнатну квартиру АДРЕСА_5.
Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями ордерів на право зайняття службових жилих приміщень.
Як то зазначено позивачами, оскільки службові квартири передано у стані, непридатному для проживання (від будівельників) і подальше їх використання потребує матеріальних вкладень, 04.11.2013 позивачі звернулись до житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду м. Києва із заявами щодо прийняття рішення про виключення наданих приміщень з числа службових та надання їх у постійне користування.
Відповідно до протоколу житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду м. Києва № 3 від 05.11.2013 заяви позивачів про виключення отриманих ними жилих приміщень із числа службових та надання квартир у постійне користування комісією задоволено. Зборами суддів, з урахуванням статті 117 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», доручено голові суду протягом 10 днів звернутися на підставі «Положення про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР», затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, до районних у місті Києві державних адміністрацій про виключення жилих приміщень з числа службових та надання цих квартир у постійне користування відповідно до порядку, встановленого статтями 31-60 глави 1 розділу 2 Житлового кодексу Української РСР.
Окрім того, зборами суддів від 05.11.2013 затверджено рішення № 5 щодо надання квартир у постійне користування позивачам.
Втім, на час звернення позивачів до суду з даним позовом відповідачем не вчинено дій у встановлений рішенням строк щодо звернення до районних у місті Києві державних адміністрацій про виключення жилих приміщень з числа службових та надання квартир у постійне користування позивачів.
Не погоджуючись з вказаною вище бездіяльністю відповідача позивачі звернулися до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 1 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що громадяни України мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.
Відповідно до статті 9 Житлового кодексу Української РСР громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Судом встановлено, що позивачі на час звернення з позовною заявою працюють суддями Окружного адміністративного суду м. Києва.
Законом, який визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI.
Так, відповідно до статті 132 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» після призначення на посаду суддя Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищого спеціалізованого суду, апеляційного, місцевого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується службовим житлом за місцем знаходження суду.
Гарантована Конституцією України незалежність суддів насамперед забезпечується, зокрема, гарантуванням державою фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів та забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей.
Питання гарантій незалежності суддів і судів уже були предметом розгляду Конституційного Суду України. Так, у Рішенні від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, а важливим механізмом їх забезпечення є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у пункті 2 резолютивної частини Рішення від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 у справі про незалежність суддів як складову їхнього статусу „положення частини другої статті 126 Конституції України „вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється" треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв'язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо".
Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 року), ратифікованій Верховною Радою України 17 липня 1997 року, та в низці інших міжнародних документів, а саме: "Основні принципи незалежності судових органів", ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, "Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів", затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН, Європейська хартія "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року та інших. Цей підхід також підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом мають бути реально забезпечені. Тому, на думку Конституційного Суду України, зниження рівня гарантій незалежності суддів у разі прийняття нових законів чи внесення змін до чинних законів є неприпустимим.
Відтак, право судді на забезпечення житлом є складовою забезпечення гарантії його незалежності, а тому не може бути обмежено правом на отримання лише службового житла.
Як то встановлено судом, позивачі на підставі статті 132 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» забезпечені службовим житлом.
Втім, з огляду на ту обставину, що службові квартири передано у стані, непридатному для проживання та потребують значних матеріальних вкладень, позивачі вважають за необхідне отримати дані службові приміщення у постійне користування шляхом виведення їх із числа службових.
Суд зауважує, що на час розгляду справи відсутній нормативно правовий акт, яким врегульовано питання надання службових приміщень суддям у користування та виключення таких жилих приміщень з числа службових.
Водночас, порядок надання службових жилих приміщень і користування ними регулюється «Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними», затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 № 37.
Відповідно до частини сьомої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
З аналізу вищевказаної норми права вбачається, що аналогія закону і аналогія права є способами подолання прогалин у праві. Прогалина у праві має місце, коли певні суспільні відносини, які належать до сфери правового регулювання, або не врегульовані взагалі, або врегульовані неповно, зокрема, не врегульовані правом, конкретних правових норм, що регулюють подібні відносини. При цьому суд може допустити застосування аналогії закону, якщо процесуальні відносини не врегульовані законом; є законодавство, що регулює подібні відносини; подібне законодавство не суперечить сутності відносин, до яких застосовується аналогія.
Окрім того Верховний суд України у своїй постанові від 18.12.2009 № 14 зазначив, що у разі, якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Відтак, суд дійшов висновку, що до правовідносин, що регулюють питання надання службових приміщень суддям застосовується «Положення про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР».
При цьому суд бере до уваги наявність листа Ради суддів України № 9рс-410/13 від 06.11.2013. Так, на засіданні 25 жовтня 2013 року розглянуто звернення Голови Окружного адміністративного суду Вовка П.В. щодо забезпечення суддів службовим житлом та прийнято рішення, згідно якого до правовідносин щодо реалізації права суддів на забезпечення службовим житлом може бути застосовано Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 №37.
Суд зауважує, що до компетенції Ради суддів відповідно до пунктів 2,5 частини шостої статті122 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносяться питання щодо розгляду питання правового захисту суддів, соціального захисту і побутового забезпечення суддів та їх сімей, а також питання звернення з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності відповідних судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Частиною восьмою статті 122 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення ради суддів є обов'язковими для суддів, які займають адміністративні посади в судах відповідної судової юрисдикції.
Статтею 117 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на голову суду або його заступника покладено обов'язок виконання рішень зборів суддів за їх дорученням.
Так, відповідно до частини шостої статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» голова суду представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами; забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду.
Частиною 6 статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» збори суддів можуть звертатися з пропозиціями щодо питань діяльності суду до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які зобов'язані розглянути ці пропозиції і дати відповідь по суті.
Відтак особа, що займає адміністративну посаду зобов'язана виконати рішення Ради суддів України та зборів суддів.
Вирішуючи питання зобов'язання відповідача звернутися до районних у місті Києві державних адміністрацій про виключення жилих приміщень з числа службових та надання цих квартир у постійне користування на підставі «Положення про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР», суд бере до уваги частину шосту Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 №37, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.
Відтак, законодавством встановлено певну процедуру виключення жилого приміщення з числа службових, зокрема, передбачено обов'язковість звернення установи до відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Як то встановлено судом, оскільки службові квартири передано позивачам у стані, непридатному для проживання (від будівельників) і подальше їх використання потребує значних матеріальних вкладень, 04.11.2013 позивачі із заявами звернулись до житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду м.Києва із проханням прийняти рішення про виключення приміщень, а саме: квартиру АДРЕСА_2; квартиру АДРЕСА_1; квартиру АДРЕСА_3; квартиру АДРЕСА_4; квартиру АДРЕСА_5 з числа службових та надання позивачам вищезазначених приміщень у постійне користування.
Згідно Положення про житлову-побутову комісію Окружного адміністративного суду м.Києва, затвердженого Рішенням зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2010 року № 9, одними із основних завдань Комісії є прийняття рішень щодо надання службового житла суддям окружного адміністративного суду міста Києва, які потребують поліпшення житлових умов, та суддям, які забезпечені житлом (право на додаткову житлову площу відповідно до вимог статті 49 Житлового кодексу України), а також підготовка матеріалів щодо аналізу кількості житла, його технічного стану, використання, вивільнення та повторного заселення та прийняття рішень щодо виключення жилих приміщень з числа службового житла.
Відповідно до протоколу житлово-побутової комісії Окружного адміністративного суду м. Києва №3 від 05.11.2013 заяви позивачів про виключення отриманих ними жилих приміщень із числа службових та щодо надання квартир у постійне користування комісією задоволено.
Як то вбачається з витягу протоколу № 5 від 05.11.2013, зборами суддів Окружного адміністративного суду м. Києва визнано, що відпала потреба у використанні вказаних приміщень як службових та доручено голові суду протягом 10 днів звернутися на підставі «Положення про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР» затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 №37 до районних у місті Києві державних адміністрацій про виключення жилих приміщень з числа службових та надання цих квартир у постійне користування відповідно до порядку, встановленого статтями 31-60 глави 1 розділу 2 Житлового кодексу Української РСР.
Станом на час розгляду справи доказів звернення відповідача до районних у місті Києві державних адміністрацій про виключення жилих приміщень з числа службових та надання квартир у постійне користування позивачів матеріали справи не містять.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Системно проаналізувавши обставини справи та вимоги чинного законодавства України суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиконання рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду м. Києва №5 від 25.11.13р. щодо звернення на підставі «Положення про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР», затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 №37 до районних у місті Києві державних адміністрацій про виключення жилих приміщень з числа службових та надання цих квартир у постійне користування позивачам призводить до порушення прав позивачів.
Щодо вимоги позивачів про зобов'язання відповідача звернутися із клопотанням до районних у місті Києві державних адміністрацій про виключення жилих приміщень з числа службових та надання цих квартир у постійне користування позивачам, суд зазначає таке.
Вимога про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії може підлягати задоволенню лише у тому випадку, коли обов'язок вчинення таких дій прямо передбачений законодавством або безпосередньо випливає з повноважень відповідача.
При цьому суд зауважує, що перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права.
Водночас, зі змісту статей 11, 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що способи захисту права є видами матеріально-правових вимог, які може заявити особа в суді, зокрема, щодо зобов'язань суб'єкта владних повноважень з метою відновлення порушених прав позивача, вчинити певні дії.
Так, спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні, при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору, належним способом захисту права є зобов'язання відповідача вчинити дії на усунення виявлених порушень.
При цьому, позовні (матеріально-правові) вимоги повинні відповідати суті правопорушення, якщо воно наявне, а обраний спосіб захисту права має кореспондувати з характером допущеного порушення права.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити дії зі звернення до районних у місті Києві державних адміністрацій про виключення жилих приміщень з числа службових та надання цих квартир у постійне користування позивачам.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивачів.
Оцінюючи фактичні дані, матеріали справи, а також встановлені судом факти, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачів підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 122, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Зобов'язати Голову Окружного адміністративного суду м. Києва на підставі Положення про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, звернутися до районних у місті Києві державних адміністрацій про виключення жилих приміщень з числа службових та надання цих квартир у постійне користування відповідно до порядку, встановленому статтями 31-60 глави 1 розділу 2 Житлового кодексу Української РСР, а саме: ОСОБА_1 двокімнатної квартири АДРЕСА_1; ОСОБА_2 трикімнатної квартири АДРЕСА_2; ОСОБА_3 трикімнатної квартири АДРЕСА_3; ОСОБА_4 двокімнатної квартири АДРЕСА_4; ОСОБА_5 трикімнатної квартири АДРЕСА_5.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Колеснікова І.С.