10 грудня 2013 року № 810/6092/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Карнет плюс»
доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
проскасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Карнет-плюс» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 05.07.2012 № 0000292200, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 236019,56 грн. (за основним платежем 188815,65 грн. та за штрафними санкціями - 47293,91 грн.).
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду в письмовій формі. За поясненнями відповідача, позивачем безпідставного віднесено до податкового кредиту суми по господарським операціям, які, на думку відповідача, не пов'язані з господарською діяльністю позивача з підстав ненадання до перевірки всіх підтверджуючих документів. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.
У ході судового розгляду справи представниками сторін заявлено письмові клопотання про розгляд справи за їх відсутності у письмовому провадженні.
Наявність клопотань сторін про розгляд справи за їх відсутності, відповідно до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши наявні матеріали справи, керуючись статтями 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами Броварської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Еліре» за серпень-вересень 2011 року.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 11.05.2012 № 265/22-5/31648017 (надалі - Акт перевірки).
У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у заниженні суми податку на додану вартість у розмірі 188815,65 грн.
Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що надані позивачем до перевірки первинно-бухгалтерські документи щодо правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Еліре» є недостатнім документальним підтвердженням використання отриманих за угодами послуг у власній господарській діяльності та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.
За результатами акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.07.2012 № 0000292200, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 236019,56 грн. (за основним платежем 188815,65 грн. та за штрафними санкціями - 47293,91 грн.).
В той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.
Судом встановлено, що 01.08.2011 між позивачем та ТОВ «Еліре» укладено договір № 010811с про організацію рекламної компанії (а.с.23-29 Том І).
За умовами договору виконавець (ТОВ «Еліре») за завданням замовника (ТОВ «Карнет Плюс») зобов'язується надати послуги з розміщення в ефірі телеканалу рекламних матеріалів клієнтів замовника.
Згідно пункту 1 договору від 01.08.2011, умови розміщення рекламних матеріалів містяться у завданнях на надання рекламних послуг і є додатками до цього договору.
Факт отримання послуг підтверджується актами прийому-передачі наданих послуг.
З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача письмові пояснення та докази на їх підтвердження щодо характеру договірних відносин та фактичного надання послуг за спірною угодою.
Так, на виконання вищевказаних умов договору протягом серпня-вересня 2011 року між позивачем та ТОВ «Еліре» підписано актами прийому-передачі наданих послуг з розміщення рекламної продукції, належним чином завірені копії яких знаходяться у матеріалах справи та були досліджені відповідачем у ході перевірки.
Поряд із цим, ТОВ «Еліре» виписано на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні, а саме (а.с.65-78 Том І):
від 01.08.2011 № 115 на загальну суму 41846,04 грн. (в т.ч. ПДВ - 6974,34 грн.);
від 30.08.2011 № 143 на загальну суму 70475,42 грн. (в т.ч. ПДВ - 11745,90 грн.);
від 31.08.2011 № 145 на загальну суму 300000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 50000,00 грн.);
від 30.09.2011 № 177 на загальну суму 203663,94 грн. (в т.ч. ПДВ - 33943,99 грн.);
від 30.09.2011 № 178 на загальну суму 63644,33 грн. (в т.ч. ПДВ - 10607,39 грн.);
від 30.09.2011 № 179 на загальну суму 30738,61 грн. (в т.ч. ПДВ - 5123,10 грн.);
від 30.09.2011 № 180 на загальну суму 7077,52 грн. (в т.ч. ПДВ - 1179,59 грн.);
від 30.09.2011 № 181 на загальну суму 7281,47 грн. (в т.ч. ПДВ - 1213,58 грн.);
від 30.09.2011 № 182 на загальну суму 2006,62 грн. (в т.ч. ПДВ - 334,44 грн.);
від 30.09.2011 № 183 на загальну суму 16352,16 грн. (в т.ч. ПДВ - 2725,36 грн.);
від 30.09.2011 № 184 на загальну суму 16202,76 грн. (в т.ч. ПДВ - 2700,46 грн.);
від 30.09.2011 № 185 на загальну суму 32435,72 грн. (в т.ч. ПДВ - 5405,95 грн.);
від 30.09.2011 № 186 на загальну суму 14152,34 грн. (в т.ч. ПДВ - 2358,72 грн.);
від 30.09.2011 № 187 на загальну суму 7904,99 грн. (в т.ч. ПДВ - 1317,50 грн.).
Водночас, як то вбачається з матеріалів справи, 30.08.2011 між позивачем та ТОВ «Еліре» укладено договір поставки № 30/08Р (а.с.44-48 Том І).
За умовами договору поставки від 30.08.2011 постачальник (ТОВ «Еліре») зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ «Карнет Плюс») матеріали у кількості, за номенклатурою, ціною, строками та умовами поставки, вказаними у специфікації до даного договору. Асортимент товару вказується у видаткових накладних (пункти 1.1, 2.1 договору поставки від 30.08.2011).
Судом встановлено, що згідно специфікації до даного договору позивачеві було поставлено матеріали для виготовлення рекламної продукції.
Також, ТОВ «Еліре» виписано на адресу позивача видаткову накладну від 12.09.2011 № 65 (а.с.49 Том І) та податкову накладну від 12.09.2011 № 165 на загальну суму 319112,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 53185,33 грн.) (а.с.64 Том І).
Загальна вартість послуг та товарів, отриманих позивачем від ТОВ «Еліре», становить 1132893,92 грн. (в т.ч. ПДВ - 188815,65 грн.).
Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у готівковій та безготівковій формі, що підтверджується копіями банківських виписок (а.с.40-56 Том І).
Судом встановлено, що суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним у розмірі 188815,65 грн. включено позивачем до складу податкового кредиту у серпні-вересні 2011 року, що відображено у відповідних податкових деклараціях по податку на додану вартість.
Як то встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідачем наголошується на порушенні податкового законодавства у частині формування податкового кредиту за операціями, які, на думку відповідача, не підтверджені первинно-бухгалтерськими документами, що не дають можливості встановити їх зв'язок із господарською діяльністю позивача. При цьому, суд зауважує, що товарність операцій відповідачем не заперечується.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).
Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Водночас, правомірність формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Еліре» підтверджується податковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи та відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.
Між тим, із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).
Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції, які підтверджуються, зокрема, належним чином оформленими первинно-бухгалтерськими документами.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Відтак, факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.
З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд під час судового розгляду справи витребував від позивача докази на підтвердження факту надання послуг та товарів за угодами, укладеними позивачем із ТОВ «Еліре».
Так, позивачем надано до матеріалів справи договори, видаткову накладну, податкові накладні, банківські виписки та акти-здачі приймання послуг з розміщення рекламної продукції, які в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.
Водночас, з огляду на те, що відповідач стверджує про недостатність документального підтвердження зв'язку господарських операцій позивача із ТОВ «Еліре» із власною господарською діяльністю позивача, судом досліджено дане питання та встановлено таке.
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За даними матеріалів справи одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є рекламна діяльність.
Водночас, за даними акту перевірки, одним із видів діяльності ТОВ «Еліре», за КВЕД є надання інших комерційних послуг.
У свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик товарів (послуг), які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів (послуг) для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.
У судовому засіданні позивачем надано пояснення, що отримані від ТОВ «Еліре» послуги з організації рекламної компанії та поставки товарів використано позивачем виключно у власній господарській діяльності.
Так, позивачем зазначено, що з метою своєчасного виконання взятих на себе зобов'язань перед своїми клієнтами позивачем залучаються інші суб'єкти господарювання. Позивачем наголошено, що в сфері рекламних послуг ТОВ «Карнет Плюс» співпрацює із відомими брендами. За для отримання господарської вигоди позивачем і були укладені правочини із ТОВ «Еліре». При цьому, послуги з розміщення реклами були здійснені в інтересах замовників: ТОВ «Відео Інтернешнл країна», ТОВ «МА «Максимум Едвертайзинг», Філія «Медіа Вест» дочірнього підприємства «ССМ», ГОВ «ФКМ - 4» та інших. Рекламний матеріал надавався замовниками. Позивачем наголошено, що рекламні акції проводяться компанією регулярно та спрямовані на поширення та популяризацію торгових марок замовників. На підтвердження вказаного позивачем надано до матеріалів справи угоди про розміщення рекламної продукції, податкові накладні, завдання до договорів, акти здачі-приймання послуг та інші документи (а.с.7-135 Том ІІ).
Між тим, матеріали справи містять ряд додатків до договору про організацію рекламної компанії (а.с.30-41 Том І), зі змісту яких вбачається назва торгових марок та продукції клієнта замовника, рекламні матеріали, які розміщується, назва телеканалу, ефірний час, період рекламної компанії, вартість і порядок оплати та інше.
Водночас, позивачем зауважено, що отриманий товар за договором поставки було придбано виключно для здійснення його основного виду діяльності (виготовлення рекламної продукції) та використано у власній господарській діяльності.
Як то зауважено позивачем товар, отриманий від ТОВ «Еліре», доставлявся власним автотранспортом шляхом самовивозу, що підтверджується видатковою накладною на отримання товару.
Суд зауважує, що відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.
Проте, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 N 207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні", для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, необхідні наступні документи: накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.
При цьому, наявність товарно-транспортної накладної вимагається від водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.
Суд зауважує, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та Закон України «Про автомобільний транспорт» не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей
Окрім того, податкове законодавство не передбачає обов'язкову наявність ТТН як форми бухгалтерської звітності під час формування податкового кредиту та валових витрат при придбанні ТМЦ, вона є супровідним документом на підтвердження перевезення товару та не містить в собі контрольної звітності під час визначення підприємством показників за здійсненими господарськими операціями.
Ураховуючи обставини справи та положення вищевказаних нормативно-правових актів суд дійшов висновку, що законодавством не передбачено обов'язковості складання товарно-транспортних накладних при здійсненні перевезень вантажу автомобільним транспортом для власних потреб без залучення перевізника на договірних умовах.
Як то встановлено судом, факти постачання позивачеві товарів та послуг, оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача.
Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є поставка товарів та організація рекламної компанії, беручи до уваги вид діяльності позивача і наявні у матеріалах справи первинно-бухгалтерські документи, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Еліре» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги та товари були використані позивачем у власній господарській діяльності.
Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності зв'язку отриманих товарів та послуг від ТОВ «Еліре» із господарською діяльністю позивача, шляхом надання первинних документів та обставин, встановлених у ході судового розгляду справи.
Водночас, суд критично ставиться до тверджень відповідача щодо ненадання позивачем первинно-бухгалтерських документів, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.
Згідно пункту 85.4 статті 85 Податкового кодексу України при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Отже, після початку перевірки податковий орган має право вимагати, а платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки, а у випадку, якщо платник податків до закінчення перевірки не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
З огляду на вказане суд зауважує, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу ДПС, така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу ДПС та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (пункт 85.6 статті 85 Податкового кодексу України).
Як то вбачається з матеріалів справи, акт, що засвідчує факт відмови позивача надати відповідні первинні документи для перевірки, працівниками відповідача не складався, про факт складання акту відмови також не зазначено у акті перевірки.
Натомість в акті перевірки відображено відомості щодо надання позивачем на запити податкового органу документів пов'язаних із взаємовідносинами із ТОВ «Еліре», зокрема, і податкових накладних на підставі яких позивачем включено до складу податкового кредиту з ПДВ, суми податку на додану вартість у розмірі 188815,65 грн.
Зі змісту статей 198, 201 Податкового кодексу України вбачається, що у разі коли суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними на момент перевірки платника податку, такий платник податку не має права відображати такі податкові накладні у складі податкового кредиту.
За таких підстав, ураховуючи відсутність обставин, з якими законодавець пов'язує відсутність у платника податків права для віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість непідтвердженими на момент перевірки податковими накладними, суд дійшов висновку про неправомірність висновків відповідача щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту у розмірі 188815,65 грн.
Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення досліджених судом господарських опервцій позивача із ТОВ «Еліре», що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. Твердження податкового органу про порушення податкового законодавства у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо правомірності формування податкового кредиту.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 122, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 05.07.2012 № 0000292200, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «Карнет плюс» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 236019,56 грн. (за основним платежем 188815,65 грн. та за штрафними санкціями - 47293,91 грн.).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Колеснікова І.С.