29 листопада 2013 р. Справа № 804/15272/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
при секретарі судового засідання Василенко К.Е.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Старостенка В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати бездіяльність Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби, тобто, за 14 років, протиправною;
- зобов'язати Головне управління Міндоходів у Дніпропетровській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 належну суму одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 14 років.
Позовні вимоги мотивовані необґрунтованою відмовою відповідача у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ від 09.04.1992р. та п.10 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити посилаючись на те, що на день звільнення позивача відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не мав права на пенсію, а тому немає правових підстав для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Також, представник відповідача надав суду письмове клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення позивача до суду.
Заслухавши думку позивача, який заперечував проти задоволення клопотання, суд відмовляючи в задоволенні клопотання представника відповідача, керувався нормами ст. 233 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до норм статті 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. (офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, в Рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2012 від 22.02.2012 р.).
Суд, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
ОСОБА_1, в період з 03.07.2001 року по 04.07.2013 року (12 років та 1 день) проходив службу в органах податкової міліції, що підтверджується наявними доказами в матеріалах справи, а саме: копією послужного списку за № М-109289, копією довідки та копією трудової книжки НОМЕР_1.
Наказом ДПС у Дніпропетровській області від 04.07.2013р. № 230-о відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 майора податкової міліції ОСОБА_1, старшого оперуповноваженого відділу організації викриття податкових злочинів головного відділу податкової міліції Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби було звільнено у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).
Вказаним наказом визначено, також виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за 2013 рік у кількості 17 днів.
Разом з тим, позивач вважає, що відповідач був зобов'язаний при звільненні, також виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ від 09.04.1992 р. та п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17.07.92 р. № 393. У зв'язку з чим, позивач звернувся до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області з відповідною заявою.
Відповідач, листом від 14.10.2013 року № Д-126/з/04-36-05-34 відмовив позивачу у виплаті зазначеної грошової допомоги.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначені Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Частиною 2 ст. 9 вказаного Закону в редакції, чинній на момент звільнення позивача, визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що Законом України № 3917-VІ від 18.10.2011 р. були внесені зміни лише у частину першу статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а в ч. 2 вказаної статті зміни не вносились Законом № 3917-VІ.
При цьому, зі змісту як частини першої, так і частини другої вищенаведеної статті вбачається, що виплата одноразової грошової допомоги передбачена лише за наявності у особи, яка звільняється зі служби права на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Згідно з п. 10 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992р. "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" чинній у редакції на момент звільнення позивача, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" і постанови Верховної Ради України про порядок введення в дію цього Закону, Кабінет Міністрів України постановив, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких, визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Таким чином, з аналізу вказаних норм видно, що зазначена постанова прийнята Кабінетом Міністрів України саме на виконання положень Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ".
При цьому, положення п. 10 вказаної постанови КМУ № 393 від 17.07.1992 р. кореспондуються з приписами ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Частиною 4 статті 9 вказаного Закону передбачено, що виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерством внутрішніх справ України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерством транспорту та зв'язку України, Державною податковою адміністрацією України, Державним департаментом України з питань виконання покарань, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Дана норма, також відповідає положенням п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року за № 393 (із змінами та доповненнями) "Про затвердження порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" де передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку, податкової міліції, Державної кримінальної виконавчої служби, які звільняються зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Отже, наведені положення статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" передбачають право осіб, які звільняються зі служби, на отримання грошової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за мови набуття права на пенсію за цим Законом.
Разом з тим, згідно з частиною 1 статті 9-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлено, що особам, які звільнені зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення зі служби виплачується щомісячна грошова допомога в розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням.
Відповідно до статей 1, 2, 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", право на довічну пенсію за вислугу років набувають військовослужбовці та інші особи, які мають право на пенсію, згідно з цим Законом, за наявності на день звільнення зі служби встановленої вислуги: 20 років і більше - на підставі пункту «а» ст. 12 Закону України № 2262-XII («по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше»).
Крім зазначеного виду пенсії, даним законом, також передбачено призначення пенсії у разі встановлення інвалідності.
Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності (ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб").
При цьому, судом встановлено, що позивач не відноситься до осіб, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Посилання позивача на лист-відповідь Комітету з питань національної безпеки і оборони від 19.06.2012 р. за № 04-23/15-423, суд зазначений лист не враховує, як доказ по справі, у зв'язку з тим, що відповідний лист по-перше: адресований зовсім іншій особі ОСОБА_3, а не позивачу ОСОБА_1, а по-друге: даний лист носить рекомендаційний та роз'яснювальний характер.
Що ж стосується посилань позивача на лист Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку МВС України "Про порядок нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні" від 14.11.2011р. № 15/2-6289, то судом зазначений лист не приймається до уваги та не може бути покладено в основу даного рішення, оскільки зазначений лист не є нормативно-правовим актом, а носить рекомендаційний та роз'яснювальний характер, а також, він суперечить нормам ч.ч. 1,2 ст. 9 Закону України №2262-ХІІ. При цьому, слід зазначити, що згідно до вимог ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності відповідно до якого, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Крім того, судом не можуть бути прийняті, як належні докази протиправності бездіяльності суб'єкта владних повноважень, надані суду позивачем: постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року по справі № 2а/0470/4492/12 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 року по справі № 2а/0470/4492/12, що стосується прав та обов'язків ОСОБА_4, оскільки, данні судові рішення не стосуються саме прав та обов'язків позивача та не можуть бути підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позивач не мав права на отримання одноразової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на підставі ч.2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ та п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" від 17.07.1992 р. № 393.
Відповідної правової позиції дотримується Вищий Адміністративний Суд України в ухвалі від 10.10.2013 р. справа № К/9991/78314/12.
У відповідності до норм ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Частиною 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві, є будь-які фактичні дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У ході судового розгляду справи позивачем не доведено правомірність та обгрунтованіть заявлених ним позовних вимог належними та допустимими доказами, в той час, як відповідачем спростовані твердження позивача та надані відповідні докази на підтвердження викладених відповідачем доводів, доведено правомірність відмови у виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні з податкової міліції в запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів), з посиланням на норми чинного законодавства України.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про те, що відмова відповідача у виплаті позивачеві вищевказаних сум, є законною та правомірною, вчиненою з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а також, у відповідності до вищенаведених норм Конституції України, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 р. "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».
Відповідно до ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішені справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю, або частково.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до пп. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 69, 70, 71, 86, 122, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька