І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
04 грудня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Прокопчук Н.О., Росік Т.В.,
при секретарі: Мурзі М.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2013 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування
та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкування за законом, -
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2013 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в обґрунтування якої зазначив, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та неправильним встановленням обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи. Судом не досліджено наявні в матеріалах справи письмові докази, а також невірно визначено юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює.
Посилаючись на те, що судом невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, просив рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. В іншій частині рішення просив залишити без змін.
Позивач та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні просили апеляційну скаргу задовольнити, з підстав наведених в ній.
Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
За правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_5, про що Відділом реєстрації смерті у м. Києві видано Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1.
Після смерті ОСОБА_5 залишилося спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1.
Спадкоємцями померлого є син ОСОБА_1 та донька ОСОБА_3
За заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини, поданою 09.08.2012, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 заведена спадкова справа до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5
05.09.2012 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5 звернулася ОСОБА_3
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у суду відсутні підстави для усунення від права на спадкування відповідачки, з підстав визначених ч. 5 ст. 1224 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає його правильним, оскільки такий висновок суду в повній мірі відповідає встановленим обставинам справи та вимогам матеріального закону.
Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішення суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» правило частини п'ятої статті 1224 ЦК стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_5 за життя був інвалідом І групи ВВВ та перебував під наглядом поліклініки № 1 Печерського району м. Києва. Протягом останніх років життя мав певні захворювання, які властиві людині його віку, статі.
Згідно з положеннями ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з цим, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що померлий ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані і у зв'язку з цим потребував стороннього догляду, допомоги та піклування, а відповідачка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві.
Ураховуючи викладене, судова колегія вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.
Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції у своєму рішенні не надав належної оцінки письмовим доказам та показам свідків, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Всі висновки суду першої інстанції повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (а.с. 180-181).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим сторонами згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків.
Апеляційна скарга не містить доводів, щодо невідповідності висновків суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України судом апеляційної інстанції рішення суду в цій частині не перевірялося.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування рішення.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 757/1986/13-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/14723/13
Головуючий у суді першої інстанції: Волкова С.Я.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.