04 липня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Левенця Б.Б., Шиманського В.Й.
при секретарі: Хилюк І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 лютого 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Атлант-1», третя особа: ОСОБА_2 про визнання наказу про звільнення недійсним, зміну формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,
у жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП «Атлант-1», у якому, з урахування уточнених позовних вимог, просив визнати наказ про звільнення недійсним, звільнити його з посади інженера комп'ютерних систем з 08.10.2012 року за власним бажанням та стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 542, 17 грн., вихідну допомогу 3 306, 24 грн., компенсацію за невикористану відпустку 798, 60 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку з 01.02 2012 року по 22.10.2012 року 9 498, 88 грн., середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки та неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці, що перешкоджало працевлаштуванню з 08.10.2012 року по день прийняття рішення з урахуванням суми середньоденного заробітку 52, 48 грн., за період з 08.10.2012 року по 18.02.2012 року, що складає 4 933, 12 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 грн.
Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що починаючи з 01.02.2012 року ПП «Атлант-1» не сплачувало йому заробітну плату. 29.09.2012 року він через поштове відділення направив заяву про звільнення з 08.10.2012 року за ч. 3 ст.38 КЗпП України, однак, відповідач ухилився від її отримання і лише 08.10.2012 року дана вимога була вручена особисто директору підприємства - ОСОБА_2 Проте, його вимога була проігнорована, йому відмовили у видачі трудової книжки та проведенні розрахунку. 10.10.2012 року ним було отримано трудову книжку із записом про його звільнення з 28.09.2012 року за систематичне невиконання правил внутрішнього трудового розпорядку без поважних причин.
Ухвалою суду, занесеною до журналу судового засідання від 17.01.2013 року до участі у справі як третю особу залучено директора ПП «Атлант-1» ОСОБА_2
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18.02.2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права. А саме, суддя не роз'яснила представнику позивача порядок та наслідки розгляду справи в порядку заочного провадження та позивач не надав згоду на заочний розгляд справи. Суддею не підписано журнал судового засідання. Судом не повідомлено належним чином третю особу про дату, місце та час розгляду спору, що унеможливило отримання пояснень директора відповідача та встановлення обставин справи. У рішенні неправильно зазначено по батькові позивача а саме замість ОСОБА_1 зазначено ОСОБА_1. Судом не надано оцінки банківський виписці, де вказано про звільнення за заявою позивача. На вимогу суду не було надано відповідачем необхідних документів, проте суд передчасно дійшов висновків про необґрунтованість позову та не врахував, що йому не видано трудову книжку у день звільнення та не проведено належний розрахунок.
У судовому засіданні апелянт та його представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Інші сторони в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно із записом у трудовій книжці ОСОБА_1 він був прийнятий в ПП «Атлант-1» на посаду інженера комп'ютерних систем з 20.10.2011 року відповідно до наказу № 62-ок від 20.10.2011 року. Згідно з наказом № 69-ок від 28.09.2012 року ОСОБА_1 звільнений з займаної посади за систематичне невиконання правил внутрішнього трудового розпорядку без поважних причин з 28.09.2012 року.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обставин про порушення його прав чи законних інтересів відповідачем. У рішенні також зазначено, що ОСОБА_1 пред'явлено вимоги про визнання наказу від 28 вересня 2012 року № 62-ок недійсним, проте такого наказу відповідачем не видавалося.
Колегія суддів перевіривши матеріали справи дійшла наступних висновків.
Згідно з наказами № 63-ок від 01.02.2012 року, № 64-ок від 07.02.2012 року, № 65-ок від 24.02.2012 року, № 66-ок від 21.09.2012 року, 67-ок від 25.09.2012 року № 68-ок від 28.09.2012 року ОСОБА_1 оголошено догани за порушення трудової дисципліни, а саме спізнення на робоче місце на дві години.
Дані накази позивачем не оспорювалися.
Згідно з наказом № 69 - ок від 28.09.2012 року за систематичні порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 звільнено з посади інженера комп'ютерних систем.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного впливу чи громадського стягнення.
Оскільки до позивача неодноразово застосовувалися дисциплінарні стягнення та накази про накладення таких стягнень не оскаржені підстави для визнання наказу про звільнення недійсним відсутні та суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що обставини про неправомірність звільнення позивачем не доведені.
Згідно з актом передачі трудової книжки трудова книжка видана позивачу 10.10.2012 року.
Згідно з довідкою про заробітну плату заборгованості по заробітній платі перед позивачем відповідач не має.
Згідно виписки з особового рахунку суми, належні позивачу при звільненні перераховані на його рахунок 30.10.2012 року.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Належні позивачу при звільненні суми не були виплачені у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України та відповідач будь -яких доказів того, що така невиплата відбулася не з його вини не надав. Позивач вказав, що 28.09.2012 року, у день звільнення працював, а з 1 по 6 жовтня 2012 року перебував на лікарняному листку.
Таким чином, оскільки позивач у день звільнення працював, відповідач повинен був виплатити всі належні при звільнені суми у день звільнення.
Суд першої інстанції не перевірив доводів позивача в частині несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні, не застосував до спірних правовідносин ст.ст. 16,117 КЗпП України, а відтак висновки суду про відмову у задоволенні таких вимог не відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.
Позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.02.2012 року по 22.10.2012 року.
Враховуючи, що датою звільнення позивача є 28.09.2012 року, та з урахуванням меж заявлених позовних вимог, а саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені до 22.10.2012 року, колегія суддів приходить до висновку про те, що вимоги про стягнення таких виплат за період з 28 вересня по 22 жовтня 2012 року є законними та обґрунтованим та підлягають задоволенню.
Згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 середній заробіток обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата.
Останніми місяцями перед звільненням позивача є липень та серпень 2012 року, заробітна плата у цих місяцях складає 958,70 грн. та 966,89 грн.
Середньоденна заробітна плата, обчислена відповідно до п. 5 розділу 4 цього Порядку складає 43,76 грн. ((958,70 грн. + 966,89 грн.) : 44 дні). При цьому колегією суддів враховується, що згідно з поясненнями позивача він працював на умовах п'ятиденного робочого тижня. Кількість днів затримки у виплаті сум, належних позивачу при звільненні складає 24 дні (з 28 вересня по 22 жовтня 2012 року) Таким чином розмір середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні складає 1 925,44 грн. ( 43,76 грн. * 24 дні).
Відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України у разі, якщо порушення законних прав працівника призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя він має право вимагати від власника або уповноваженого ним органу відшкодування моральної шкоди.
Оскільки трудові права позивача щодо своєчасного отримання всіх належних йому сум при звільненні порушено, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги про відшкодування моральної шкоди також підлягали частковому задоволенню.
Виходячи з тривалості та тяжкості моральних страждань розмір такої шкоди колегія суддів визначає у 200 грн.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову в цій частині, а саме щодо стягнення 1 925,44 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 200 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Судові витрати відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь держави, а саме судовий збір з вимог майнового характеру 229,40 грн. та з вимог немайнового характеру - 114,70 грн., що разом складає 344,10 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що у рішенні неправильно зазначено по батькові позивача не є підставою для скасування чи зміни рішення, оскільки відповідно до ст. 219 ЦПК України позивач має право звернутися до суду із заявою про виправлення описки.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що журнал судового засідання не підписаний суддею, то колегія суддів зазначає, що такі доводи не ґрунтуються на вимогах закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач та третя особа не повідомлялися про день та час розгляду справи та судом не ставилося на обговорення питання про заочний розгляд справи спростовуються матеріалами справи. До того ж згідно з ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення лише, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За таких обставин в решті рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим та не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 лютого 2013 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.
Стягнути з приватного підприємства «Атлант-1» на користь ОСОБА_1 1 925,44 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 200 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з приватного підприємства «Атлант-1» на користь держави судовий збір у розмірі 344,10 грн.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді
Справа № 22-ц-796/5361/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Пасинок В.С.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.