Головуючий у 1 інстанції Жукова О.Є.
Категорія 51 Доповідач Папоян В.В.
11 грудня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого - судді Біляєва О.М.
суддів: Мальованого Ю.М., Папоян В.В.
при секретарі Саєнко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційні скарги Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калінінському районі м. Горлівки Донецької області та Державного підприємства «Артемвугілля» на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 03 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калінінському районі м. Горлівки Донецької області та Державного підприємства «Артемвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про відшкодування моральної шкоди, на обґрунтування якого посилався, що він тривалий час працював на підприємствах вугільної промисловості у шкідливих та небезпечних умовах праці, перебував у трудових правовідносинах з ДП «Артемвугілля». Під час праці у 1982 році стався нещасний випадок та він отримав трудове каліцтво внаслідок якого висновком ВТЕК від 11 жовтня 1994 року йому було вперше встановлено 10% втрати працездатності. Крім того, внаслідок тривалої праці в небезпечних та шкідливих умовах праці він отримав професійне захворювання - пневмоконіоз. Внаслідок чого, висновком МСЕК від 23 липня 2004 року йому було вперше встановлено стійку втрату професійної працездатності за вказаним захворюванням у розмірі 40%. В подальшому відсоток втрати працездатності за професійним захворюванням було збільшено до 60%. Ушкодженням здоров'я йому заподіяно моральну шкоду, тому просив стягнути з ДП «Артемвугілля» за шкоду заподіяну ушкодженням здоров'я внаслідок травми 10 000 грн. та з відділення виконавчої дирекції ФССНВВПЗ України у Калінінському районі м. Горлівки на його користь 25 000 грн. на відшкодування моральної шкоди внаслідок професійного захворювання.
Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 03 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. З ДП «Артемвугілля» на користь позивача 3000 грн. та з відділення виконавчої дирекції ФССНВВПЗ України у Калінінському районі м. Горлівки 12 000 грн.
Не погодившись з цим рішенням відповідач - Відділення виконавчої дирекції ФССНВПЗ України у Калінінському районі м. Горлівки надав апеляційну скаргу в якої просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити. На обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що при винесенні рішення суд помилково керувався Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, оскільки Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін в ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» було змінено та виключено з задач та обов'язків Фонду повернення моральної шкоди. На даний момент відсутні нормативні акти по відшкодуванню моральної шкоди потерпілому з Фонду.
Крім того вважає, що позивачем не доведений факт спричинення йому моральної шкоди, оскільки не наданий висновок медичних органів про наявність факту заподіяння моральної шкоди та її характер. Висновок МСЕК про встановлення стійкої втрати професійної працездатності є підставою для відшкодування позивачу матеріальної шкоди і не є підтвердженням факту спричинення моральної шкоди; інших доказів спричинення моральної шкоди позивач не надав.
Представником відповідача - ДП «Артемвугілля» також надана апеляційна скарга в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати, відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що вони ні є належними відповідачами по справі оскільки відповідно до наказу Міністерства вугільної промисловості України № 493 від 09.11.2007 року шахта Комсомолець, на якій працював позивач, була виділена зі складу ДП «Артемвугілля» та створено юридичну особу - ДП «Шахта Комсомолець», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків які витікають з діяльності шахти. Також зазначав, що при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди суд не врахував граничний розмір такого відшкодування якій було встановлено діючим на той час законодавством.
Представник відповідача відділення виконавчої дирекції ФССНВВПЗ України у Калінінському районі м. Горлівки в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Представник відповідача ДП «Артемвугілля» в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційних скарг заперечував, просив рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарг, апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог до ДП «Артемвугілля» підлягає зміні з таких підстав.
Згідно ст. 309 ч.1 ЦПК України, підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції визнано встановленим, що позивач тривалий час перебував у трудових відносинах з ДП «Артемвугілля». Працював у шкідливих та небезпечних умовах праці, у тому числі в період з 16 червня 1975 року по 14 липня 1995 року на ВО «Шахта ім. В.І. Леніна» ДП «Артемвугілля». У 1982 році при виконанні ним трудових обов'язків стався нещасний випадок, під час якого він отримав трудове каліцтво внаслідок якого висновком ВТЕК від 11 жовтня 1994 року йому було вперше встановлено 10% втрати працездатності. Крім того, під час праці у шкідливих умовах він отримав професійне захворювання - пневмоконіоз. 23 липня 2004 року висновком МСЕК йому вперше було встановлено 40% втрати працездатності за цим профзахворюванням.
Задовольняючі частково позовні вимоги позивача до відділення виконавчої дирекції ФССНВВПЗ України у Калінінському районі м. Горлівки, суд І інстанції виходив з того, що позивачем, внаслідок виконання ним трудових обов'язків, отримано професійне захворювання за яким висновком МСЕК у 2004 році йому було встановлено 40% втрати професійної працездатності. Вказане ушкодження здоров'я спричинило йому моральні та фізичні страждання, обмежило його можливість вести активний спосіб життя. Та відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві» у нього виникло право на отримання страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду. При визначені розміру відшкодування суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відділення виконавчої дирекції ФССНВВПЗ України у Калінінському районі м. Горлівки оскільки за змістом ст.ст. 21, 28, 30, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві» право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду виникає в особи з дня встановлення їй висновком МСЕК стійкої втрати працездатності вперше. Вперше втрата працездатності встановлена позивачу висновком МСЕК у 2004 року. Таким чином, право у позивача на відшкодування моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров'я ще до набрання чинності законів на які посилається апелянт.
Доводи відповідача про те, що відповідно до ст.1167 ЦК України та ст.. 237? КЗпП України моральна шкода, завдана позивачу внаслідок втрати працездатності встановленої вперше у 2004 році, повинна відшкодовуватися роботодавцем, з яким потерпілий перебував у трудових відносинах, не приймаються до уваги, оскільки позивачем відшкодування моральної шкоди пов'язувалось з ушкодженням здоров'я внаслідок виконанням ним трудових обов'язків. Відповідно до 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Порядок та види відшкодування такої шкоди врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та обов'язок по відшкодуванню покладається на відповідне відділення Фонду у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин. Таким чином, на спірні правовідносини ст. 1167 ЦК та 237? КЗпП України не розповсюджується.
Судом І інстанції обґрунтовано зроблено висновок акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, та якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювались актом цивільного законодавства який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Доводи відділення виконавчої дирекції ФССНВВПЗ України у Калінінському районі м. Горлівки про те, що не надано суду доказів отримання позивачем моральних страждань та необґрунтовано визначено суму відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд вважає безпідставними.
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо розміру відшкодування моральної шкоди оскільки відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31 березня 1995р., № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З рішення суду вбачається, що судом першої інстанції при вирішенні по суті позовних вимог заявлених до відділення виконавчої дирекції ФССНВВПЗ України у Калінінському районі м. Горлівки повно, всебічно і об'єктивно досліджені всі обставини по справі, у тому числі: характер та обставини травми, наявність вини потерпілого, ступень втрати ним працездатності, з урахуванням яких суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Визначена судом сума відшкодування моральної шкоди є справедливою та такою, що відповідає характеру і ступеню моральних страждань та негативних наслідків.
При вирішенні питання про часткове задоволення позовних вимог до ДП «Артемвугілля» про відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок трудового каліцтва, суд першої інстанції виходив з того, що позивач під час виконання трудових обов'язків на ДП «Артемвугілля» отримав трудове каліцтво за яким 11 жовтня 1994 року висновком МСЕК йому вперше встановлено 10% втрати професійної працездатності. Ушкодженням здоров'я, яке заподіяне позивачу внаслідок виконання ним трудових обов'язків, що спричинило йому моральні та фізичні страждання, обмежило його можливість вести активний спосіб життя, а тому він має право на відшкодування моральної шкоди.
За таких обставин суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідальність за заподіяну позивачу моральну шкоду внаслідок ушкодження здоров'я, яке потягло втрату працездатності встановлену у 1994 році, відповідно до Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків несе роботодавець, тобто ДП «Артемвугілля».
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ДП «Артемвугілля», що вони ні є належними відповідачами так як ні є правонаступниками за правовідносинами, що витікають з діяльності шахти «Комсомолець», оскільки з матеріалів справи убачається, що на час отримання трудового каліцтва та встановлення втрати працездатності позивач працював на ВО «Шахта ім. В.І. Леніна» ДП «Артемвугілля», яке є структурним підрозділом відповідача.
Проте, при вирішенні питання про розмір компенсації моральної шкоди суд першої інстанції не врахував, що на час проведення первинного МСЕК 11 жовтня 1994 року, діяла редакція ч.2 п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, відповідно до якої розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком» N 3653-XII від 25 листопада 1993 року із подальшими змінами, встановлено з 1 грудня 1993 року мінімальну заробітну плату у розмірі 60 тис. карбованців на місяць і мінімальну пенсію за віком у розмірі 120 тис. карбованців на місяць. Тому граничний розмір моральної шкоди, який встановлено Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин) складає 120 грн. (0,6 гривень (60 000 тис. крб.) х 200 мінімальних заробітних плат).
Таким чином судом неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до невірного визначення суми моральної шкоди, тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ДП «Артемвугілля» підлягає зміні.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калінінському районі м. Горлівки Донецької області відхилити.
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Артемвугілля» задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 03 жовтня 2013 року в частині стягнення з Державного підприємства «Артемвугілля» на користь позивача моральної шкоди у сумі 3000 грн. змінити.
Стягнути з Державного підприємства «Артемвугілля» на користь ОСОБА_1 120 (сто двадцять) грн. на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня з дня набрання законної сили.
Судді: