10 грудня 2013 року Справа № 5002-11/4024-2012
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Проценко О.І.,
суддів Фенько Т.П.,
Градової О.Г.,
за участю представників сторін:
представник позивача, Семеняко Сергій Васильович, довіреність № б/н від 10.01.12, приватне підприємство "КВВМПУ";
представник відповідача, Горіна-Шарапа Ганна Валеріївна, довіреність № 2433/18/01-49 від 22.08.13, Державне підприємство "Феодосійський морський торговельний порт";
представник третьої особи, не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Авіор";
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "КВВМПУ" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Потопальський С.С.) від 16 січня 2013 року у справі № 5002-11/4024-2012
за позовом приватного підприємства "КВВМПУ"
до Державного підприємства "Феодосійський морський торговельний порт"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Авіор"
про визнання частково недійсним пункту договору та зобов'язання виконати певні дії; за зустрічним позовом про стягнення 512505,45 грн.
Приватне підприємство "КВВМПУ" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Державного підприємства "Феодосійський морський торговельний порт", та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просило визнати недійсним положення пункту 4.7. Договору №11/131 від 19.12.2011 року, яке стосується того, що не підпадає під звільнення від відповідальності внаслідок обставин непереборної сили оплата будь-яких сум, що підлягають оплаті по цьому договору.
Також позивач просив викласти пункт 4.7. Договору №11/131 від 19.12.2011 в наступній редакції:
" 4.7. Сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов'язань за договором, якщо таке невиконання викликано обставинами непереборної сили, а саме: пожежі, повені, землетрусу, інших стихійних лих, блокади, епідемії, ембарго, заборони на експорт, війни, воєнних операцій будь-якого характеру, зміни законодавства та рішення урядів, якщо вони безпосередньо впливають на виконання сторонами зобов'язань по даному договору."
Зобов'язати відповідача виконати умови Договору №11/131 від 19.12.2011 шляхом утримання від нарахування оплати за зберігання вантажу за ставкою 0,11 гривень за тонну вантажу на добу на період дії обставин непоборної сили, а саме з 01.07.2012 до моменту прийняття відповідного законодавчого акту, що стосується процедури розподілу квот на експорт металолому.
Зобов'язати відповідача виконати умови Договору №11/131 від 19.12.2011 шляхом утримання від нарахування оплати за зберігання вантажу за ставкою 1,11 гривень за тонну вантажу на добу на період дії обставин непоборної сили, а саме з 01.07.2012 до моменту прийняття відповідного законодавчого акту, що стосуються процедури розподілу квот на експорт металолому."
Державне підприємство "Феодосійський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду АР Крим із зустрічною позовною заявою до приватнеого підприємства "КВВМПУ", в якій просило суд стягнути з приватного підприємства "КВВМПУ" суму основного боргу за договором №11/131 від 19.12.2011 в розмірі 512 505, 45грн., індекс інфляції в розмірі 126,09 грн., три проценти річних у розмірі 2 707,32 грн., пеню у розмірі 13 078,34 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Потопальський С.С.) від 16 січня 2013 року у справі №5002-11/4024-2012 первісні позовні вимоги задоволені частково.
Визнано недійсним положення пункту 4.7. Договору №11/131 від 19.12.2011 про те, що не підпадає під звільнення від відповідальності внаслідок обставин непереборної сили оплата будь-яких сум, що підлягають сплаті за цім договором.
Відмовлено у первісному позові в частині викладення пункту 4.7. Договору №11/131 від 19.12.2011 в редакції позивача.
Зустрічні позовні вимоги задоволені повністю.
Стягнуто з приватного підприємства "КВВМПУ", на користь Державного підприємства "Феодосійський морський торговельний порт", 512 505,45 грн. основного боргу, 126,09 грн. втрат від інфляції, 2707,32 грн. - 3% річних, 13078,34 грн. пені, 10568,34 грн. судового збору.
Приймаючи відповідне рішення, в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним положення пункту 4.7. Договору №11/131 від 19.12.2011 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначений пункт суперечить частині 1 статті 617 Цивільного кодексу України, а тому таки вимоги є обґрунтованими.
В частині викладення пункту 4.7. Договору №11/131 від 19.12.2011 року у редакції позивача, суд першої інстанції зазначив, що позивачем по первісному позову не було додержано вимог ст..188 Господарського кодексу України, а також не зазначено правових підстав для внесення змін до договору, а тому позовні вимоги в частині викладення пункту 4.7. договору №11/131 від 19.12.2011 в редакції позивача, задоволенню не підлягають.
В частині зобов'язання Державного підприємства "Феодосійський морський торговельний порт", виконати умови Договору №11/131 від 19.12.2011 шляхом утримання від нарахування оплати за зберігання вантажу за ставкою 0,11 гривень за тонну вантажу на добу на період дії обставин непоборної сили, а саме з 01.07.2012 до моменту прийняття відповідного законодавчого акту, що стосується процедури розподілу квот на експорт металолому та зобов'язання Державного підприємства "Феодосійський морський торговельний порт" виконати умови Договору №11/131 від 19.12.2011 шляхом утримання від нарахування оплати за зберігання вантажу за ставкою 1,11 гривень за тонну вантажу на добу на період дії обставин непоборної сили, а саме з 01.07.2012 року до моменту прийняття відповідного законодавчого акту, що стосуються процедури розподілу квот на експорт металолому, суд першої інстанції зазначив, що вказані позивачем обставини, не відносяться до обставин непереборної сили та не стосуються правовідносин, що склалися між Портом та приватним підприємством "КВВМПУ" по сплаті заборгованості за послуги по зберіганню чорного металу, а приватним підприємством "КВВМПУ" не доведено неможливість виконання ним зобов'язання щодо оплати послуг за зберігання чорного металу.
Задовольняючи зустрічний позов у частині стягнення суми основного боргу, інфляційних витрат, пені та 3% річних, суд першої інстанції з посиланням на норми Цивільного законодавства прийшов до висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, приватне підприємства "КВВМПУ" звернулось з апеляційною скаргою до Севастопольського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову та в частині задоволення зустрічного позову, прийняти нове рішення, яким задовольнити первісний позов у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не були у повному обсязі встановлені обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення спору.
Зокрема заявник апеляційної скарги звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги наданий сертифікат Торгово-Промислової палати України №2855/05-4 від 11.12.2012р. про форс мажорні обставини, у якому зазначено, що обставини які виникли між сторонами відносяться до форс мажорних. Отже позивач за первісним позовом порушив зобов'язання внаслідок непереборної сили, тобто не зі своєї волі, що у відповідності із статтею 617 ЦК України є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання за договором №11/131 від 19.12.2011р.
Таким чином, на думку скаржника, вимоги Державного підприємства "Феодосійський морський торговельний порт" про стягнення заборгованості за договором №11/131 від 19.12.2011 є безпідставними, оскільки така заборгованість виникла внаслідок непереборної сили та не з вини позивача.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11 лютого 2013 року, прийнято апеляційну скаргу приватного підприємства "КВВМПУ" до провадження Севастопольського апеляційного господарського суду.
Розгляд справи неодноразово відкладався з різних підстав.
У продовж всього часу розгляду справи склад колегії суддів змінювався з підстав зазначених в розпорядженням керівництва суду, які містяться в матеріалах справи. Так, за розпорядженням керівництва суду від 14 жовтня 2013 року, у зв'язку з відрядженням судді Котлярової О.Л. та відпусткою судді Євдокімова І.В. їх було замінено на суддю Градову О.Г. та на суддю Фенько Т.П. Склад колегії з розгляду апеляційної скарги у справі № 5002-11/4024-2012 за позовом ПП "КВВМПУ" до Державного підприємства "Феодосійський морський торговельний порт" 3-тя особа ТОВ "Торгівельна група Авіор" про визнання частково недійсним пункту договору та зобов'язання виконати певні дії; за зустрічним позовом про стягнення 512505,45 грн.: головуючий суддя: Проценко Олександра Іванівна; судді: Фенько Тетяна Павлівна, Градова Ольга Григорівна.
У слуханні справи оголошувалась перерва до 10 грудня 2013 року.
В судовому засіданні 10 грудня 2013 року, представник приватного підприємства "КВВМПУ" підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, представник Державного підприємства "Феодосійський морський торговельний порт" проти скарги заперечувала та просила відмовити в її задоволенні з підстав необґрунтованості, представник третьої особи у судове засідання не з'явився.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явились.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
19 грудня 2011 року між державним підприємством «Феодосійський морський торговельний порт», далі - відповідач, та приватним підприємством «КВВМПУ», далі - позивач, був укладений договір №11/131.
Згідно п. 1.1., п. 1.3. договору його предметом є надання послуг з прийому, зберіганню, перевалці, передачі на суміжні види транспорту обробленого лому чорних металів, що надходить на адресу позивача та призначеного до відправлення на експорт (далі - вантаж), обсяг перевалки по даному договору складає не менше 7,5 тис. тонн в місяць. За дорученням позивача відповідач здійснює прийом, зберігання та завантаження вантажу на судно (п. 2.1.1. договору).
Плата за зберігання вантажу на складах відповідача розраховується за ставками, що діють у дні, за які вона підлягає стягненню і згідно п. 3.1.2 договору оплачується після спливу 30-ти діб платного відкритого зберігання вантажу 1,11 грн. за 1 тонну на добу.
12 грудня 2011 року приватне підприємство "КВВМПУ" та ТОВ «Торговельна група Авіор» (далі - «комісіонер») уклали договір комісії, відповідно до якого позивач доручив ТОВ «ТГ Авіор», а останній зобов'язався укласти від свого імені та за рахунок позивача зовнішньоекономічні контракти, які передбачають продаж лому та відходів чорних металів згідно ДСТУ 4121-2002, та передати все одержане за цим договором позивачу.
У квітні 2012 року третьою особою були укладені зовнішньоекономічні контракти на експорт металолому. На час укладення цих контрактів Кабінетом Міністрів, ще не був встановлений граничний обсяг експорту лому чорних металів на 2012 рік. Даний обсяг був затверджений на рівні 900 тис. тонн Постановою КМ України від 03.05.2012р. № 388.
Відповідно до договору комісії від 12 грудня 2011 року, укладеного між позивачем та третьою особою, позивач доручив ТОВ "ТГ Авіор", а останній зобов'язався укласти від свого імені та за рахунок позивача зовнішньоекономічні контракти, які передбачають продаж лому та відходів чорних металів згідно ДСТУ 4121-2002, та передати все одержане за цим договором позивачу.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про металобрухт" контракти (договори, угоди) на експорт металобрухту підлягають реєстрації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 155.
На підставі Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. №155 а також згідно встановлених квот на експорт чорного металу на 2012рік 05.06.2012р., третя особа подала зовнішньоекономічні контракти на реєстрацію до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, однак Міністерство призупинило розгляд всіх поданих на реєстрацію зовнішньоекономічних контрактів до моменту законодавчого визначення процедури розподілу квот та внесення відповідних змін до законодавчих актів, що стосуються експорту металолому. Зазначені обставини підтверджуються листом Міністерства економічного розвитку вих. № 4121-11/37462-12 від 03.10.2012р.
Враховуючи вказане, позивач за первісним позовом зазначив, що ці обставини зумовлюють неможливість виконання останнім та третьою особою зовнішньоекономічних контрактів, і є форс-мажорними, оскільки виникли та існують не з волі позивача та третьої особи, у підтвердження цього факту позивач надав Експертний висновок № ИС-104 про факт дії обставин непереборної сили від 22.10.2012р., виданий Севастопольською торгово-промисловою палатою. Згідно цього експертного висновку відсутність законодавчого акту, що регулює процедуру надання квот на експорт металолому і в зв'язку з цим призупинення Міністерством економічного розвитку розгляду всіх поданих на реєстрацію зовнішньоекономічних контрактів на експорт, що призвело до неможливості здійснення позивачем в особі третьої особи експортних поставок по зовнішньоекономічним контрактам і як наслідок до накопичення і неможливості своєчасного вивезення металолому є обставиною непереборної сили та мають період дії з 05.06.2012р. до моменту прийняття відповідного законодавчого акту, що стосується процедури розподілу квот на експорт металолому.
Вважаючи обставини, що зумовлюють неможливість виконання позивачем, комісіонером зовнішньоекономічних контрактів, є форс-мажорними, оскільки виникли та існують не з волі позивача та комісіонера, а Державне підприємство "Феодосійський морський торговельний порт" не дивлячись на існування вказаних форс-мажорних обставин здійснює нарахування коштів за зберігання вантажу та не бере до уваги факту відсутності вини позивача у невивезені вантажу, приватне підприємство "КВВМПУ" звернулось до суду із відповідним позовом.
Разом з тим, вважаючи, що приватне підприємство "КВВМПУ" порушує зобов'язання за укладеним із Державним підприємством "Феодосійський морський торговельний порт" договором, в результаті чого, у позивача за первісним позовом утворилась заборгованість, Державне підприємство "Феодосійський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду із зустрічним позовом.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, однією з вимог первісного позову є те, що позивач вважає пункт 4.7 договору №11/131 від 19.12.2011 таким, що суперечить вимогам Закону, у зв'язку з чим приватне підприємство "КВВМПУ" просить визнати його недійсним.
Так, відповідно до пункту 4.7. договору, сторони звільнюються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за даним договором, за виключенням будь-яких сум, які підлягають сплаті за даним договором, якщо таке невиконання є наслідком обставин непереборної сили, а саме: пожежі, повня, землетрусу, інших стихійні лиха, блокади, епідемії, ембарго, заборони експорту, війни, військових операцій будь-якого характеру, зміни законодавства та рішень уряду, якщо вони безпосередньо впливають на виконання сторонами зобов'язань за договором.
Згідно статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
За загальним правилом визнання недійсним окоремого пукту договору не тягне за собою недійсність всього договору в цілому. Отже, якщо один пункт договору суперечить чинному законодавству, порушує права третіх осіб, то такий пункт договору може бути визнаний судом недійсним, але це не тягне за собою визнання всього договору недійсним.
Так, за умовами статті 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У даній статті вирішується питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому Закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
За приписами пункту 2.11. даного Пленуму вбачається, що за загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину.
Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
А в силу статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
З урахуванням вищенаведених норм та проаналізувавши зміст оскаржуваного пункту договору, судова колегія дійшла висновку, що пункт 4.7 Договору про те, що не підпадає під звільнення від відповідальності внаслідок обставин непереборної сили оплата будь-яких сум, що підлягають оплаті по цьому договору, суперечить актам Цивільного законодавства, зокрема статті 617 Кодексу, а тому підлягає визнанню недійсним. Отже висновки суду першої інстанції в цій частині є вірними.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача виконати умови договору №11/131 від 19.12.2011р., шляхом утримання від нарахування оплати за зберігання вантажу за ставкою 0,11 гривень за тонну вантажу на добу на період дії обставин непоборної сили, а саме з 01.07.2012 до моменту прийняття відповідного законодавчого акту, що стосується процедури розподілу квот на експорт металолому та зобов'язання відповідача виконати умови Договору №11/131 від 19.12.2011р., шляхом утримання від нарахування оплати за зберігання вантажу за ставкою 1,11 гривень за тонну вантажу на добу на період дії обставин непоборної сили, а саме з 01.07.2012 до моменту прийняття відповідного законодавчого акту, що стосуються процедури розподілу квот на експорт металолому.", судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції, щодо відсутності правових підстав для задоволення таких вимог, однак вважає за необхідне висловити власну правову позицію.
Як вказувалось вище, статтею 617 Цивільного кодексу України зазначені підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Цивільний кодекс України взагалі уникає цього поняття, визначаючи у статті 617 підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання випадок або непереборну силу.
При цьому у статті 263 цього ж Кодексу законодавець надає досить широке визначення непереборної сили - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Господарський кодекс України у статті 218 дублює таке визначення непереборної сили, та зазначає перелік обставин, що не можуть відноситися до неї, які повністю співпадають з обставинами, наданими у ст. 617 ЦКУ відносно випадку.
Так, відповідно до зазначеної статті, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Набагато детальніше визначення понять «форс-мажор» та «непереборна сила» дається у спеціальному законодавстві. Найбільш повне визначення форс-мажору міститься у Правилах користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ України від 31.07.96 р. №28.
Так, вказаний нормативний документ визначає форс-мажорні обставини як надзвичайну і непереборну за наявних умов силу, захист від дії якої не передбачено в проектній та іншій нормативній документації, дію якої неможливо попередити застосуванню високопрофесійної практики персоналу, дія якої може бути викликана:- винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту);- непередбаченими ситуаціями, викликаними діями сторони, що не є стороною відповідного договору (страйк, локаут, дія суспільного ворога, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух) - умовами, регламентованими відповідними органами виконавчої влади, а також пов'язаними з ліквідацією наслідків, викликаних винятковими погодними умовами і непередбаченими ситуаціями.
У розумінні даного нормативного акту, можливо дійти висновку, що форс-мажор являє собою поняття еквівалентне непереборній силі та включає як природні явища, так і обставини суспільного характеру.
З урахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку, що обставини на які посилається приватне підприємство "КВВМПУ", як на обставини непереборної сили не відносяться до таких.
Разом з тим, судова колегія відхиляє посилання позивача за первісним позовом на сертифікат Торгово-Промислової палати України №2855/05-4 від 11.12.2012р. про форс мажорні обставини та Експертний висновок №ИС-104 про факт дії обставин непереборної сили від 22.10.2012р., у яких зазначено, що обставини які виникли між сторонами відносяться до форс мажорних, оскільки вони можуть бути прийняти до уваги лише стосовно виконання відповідачем зовнішньоекономічних контрактів з поставки чорного металу. Однак, вказані обставини, не є непереборною силою, яка стосується правовідносин що склалися між Портом та Приватним підприємством "КВВМПУ" по сплаті заборгованості за послуги по зберіганню чорного металу.
Отже, як на думку судової колегії, у даному випадку має місце неналежне виконання умов договору.
За умовами частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Приватне підприємство "КВВМПУ" не представило доказів неможливості виконання ним зобов'язань щодо оплати послуг за зберігання чорного металу.
Більш того, у разі виникнення обставин, на які посилається позивач, як на непереборну силу, та небажання в подальшому оплачувати зберігання вантажу, останній не був позбавлений можливості вивезти з порту вантаж. Однак таких дій приватним підприємством "КВВМПУ" не було вчинено, а тому вартість наданих послуг повинна бути оплачена відповідно до умов договору.
Крім того слід підкреслити, що за змістом положень глави 1 Господарського кодексу України господарська діяльність, спрямована на отримання прибутку, здійснюється підприємцем на власний ризик, а отже наслідки, у разі його недоотримання, покладаються саме на суб'єкта господарювання.
До того ж, в договорі не визначено, що ризик зміни обставин несе відповідач за первісним позовом.
Стосовно позовних вимог про викладення пункту 4.7. Договору №11/131 від 19.12.2011 в наступній редакції: "4.7. Сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов'язань по договору, якщо таке невиконання викликано обставинами непереборної сили, а саме: пожежі, повені, землетрусу, інших стихійних лих, блокади, епідемії, ембарго, заборони на експорт, війни, воєнних операцій будь-якого характеру, зміни законодавства та рішення урядів, якщо вони безпосередньо впливають на виконання сторонами зобов'язань по даному договору", судова колегія вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
В пункті 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13 серпня 2008 року N 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" зазначено, якщо помилка місцевого господарського суду у застосуванні норм матеріального права не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку що вирішення спору, то у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування відповідного судового рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.
Так, відмовляючи в задоволенні вищенаведених вимог, суд першої інстанції зазначив, що позивачем по первісному позову не було додержано вимог ст..188 Господарського кодексу України, проте з таким висновком суду попередньої інстанції судова колегія не погоджується та вважає за необхідне надати власну правову оцінку спірним правовідносинам в цій частині.
Відповідно до частини 2 статті 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частині 2 статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Отже, надсилання відповідачу за первісним позовом пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 20 листопада 2012 року у справі № 28/5005/640/2012.
А відповідно до умов статті 11128 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
На підставі викладеного, судова колегія вважає необхідним усунути цей недолік шляхом виключення цього висновку із судового рішення не змінюючи при цьому його суті.
Судова колегія звертає увагу на те, що звертаючись до суду із позовними вимогами про внесення змін до договору №11/131 від 19.12.2011р., визначаючи обставини непереборної сили, зокрема такі як зміни законодавства та рішення урядів, позивач за первісним позовом фактично намагається підігнати умови договору під ситуацію, що склалася між сторонами, з метою звільнення від виконання обов'язку покладеного на приватне підприємство "КВВМПУ" договором, тобто несплату наданих послуг.
Крім того, як було встановлено обставини на які посилається позивач за первісним позовом, як на обставини непереборні сили або форс-мажорні не відносяться до таких.
Отже, призупинення Міністерства економічного розвитку та торгівлі України розгляду всіх поданих на реєстрацію зовнішньоекономічних контрактів до моменту законодавчого визначення процедури розподілу квот та внесення відповідних змін до законодавчих актів, що стосуються експорту металолому, у відповідності із законодавством не відноситься до обставин непереборної сили, та ніяким чином не заважали позивачу за первісним позовом належним чином виконувати свої зобов'язання за договором.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія не вбачає правових підстав для внесення змін до договору, шляхом викладення пункту 4.7. Договору №11/131 від 19.12.2011 у редакції позивача.
Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Так, розглянувши зустрічні позовні вимоги Державного підприємства "Феодосійський морський торговельний порт" про стягнення суми основного боргу в розмірі 512 505, 45грн., індексу інфляції в розмірі 126,09 грн., три проценти річних у розмірі 2 707,32 грн., пені у розмірі 13 078,34 грн., суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду попередньої інстанції та вважає їх такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зі змісту вказаної статті вбачається, що договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки, в той час як зобов'язанням є різновид цивільного правовідношення, яке може виникати як із договору, так і на інших підставах передбачених цивільним законодавством.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Перш за все, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що свобода договору, означає право громадян або юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
Зі змісту цієї норми вбачається, що свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів. Змістом договору є умови, які сторони передбачили в угоді.
Аналогічний правовий припис викладений у статті 180 Господарського кодексу України, яка встановлює, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Отже, укладаючи договір №11/131 від 19.12.2011 сторони узгодили усі істотні умови, передбачені для цього виду договору зазначеними вище нормами.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Аналогічна норма міститься у статті 509 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
А в силу статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 ГК України.
При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як вже було зазначено вище, між приватним підприємством "КВВМПУ" та Державним підприємством "Феодосійський морський торговельний порт" укладений договір №11/131 від 19.12.2011, який своєї правової природі є договором про надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Так, на виконання умов договору позивачем за зустрічним позовом було надано послуги підтверджується довідками про находження вантажу на території порту за спірний період (том 2 арк.с.57-64).
Проте відповідач обов'язки зі сплати наданих послуг виконав лише частково, до прийняття рішення у суді першої інстанції, відповідач за зустрічним позовом не надав доказів оплати вартості наданих послуг за договором, отже, не спростував шляхом надання відповідних доказів тверджень позивача про наявність заборгованості за договором, внаслідок чого за ним залишилась заборгованість в розмірі 512 505,45 грн.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як встановлено пунктом 3.4 договору, остаточні розрахунки здійснюються в продовж 10 банківських днів з дати рахунку, який виставляється за всі роботи та послуги порту після закінчення місяця та/або після відвантаження вантажу на судно.
Відповідно до вказаного договору портом надані послуги по зберіганню лому чорних металів, який поступав на адресу вантажовласника призначеного до відправці на експорт.
Відповідно до п.3.4 договору, за вказані послуги портом виставлялись рахунки, а саме: №666 від 30.06.2012 р., на суму 34 807,38 грн., № 764 від 31.07.2012, на суму 86 456,40 грн., № 881 від 31.08.2012, на суму 124 894,21 грн.; № 969 від 28.09.2012, на суму 143 520,40 грн., № 1046 від 31.10.2012, на суму 148 680,89 грн.
Враховуючи положення пункту 3.4 Договору, остаточні розрахунки здійснюються в продовж 10 банківських днів з дати рахунку, який виставляється за всі роботи та послуги порту після закінчення місяця та/або після відвантаження вантажу на судно, що в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем по зустрічному позову не зроблено.
Проте приватне підприємство "КВВМПУ" здійснило оплату частково, з порушенням строку оплати, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість.
Враховуючи викладені обставини, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не виконано належним чином умов договору, щодо оплати вартості наданих послуг.
Отже, оскільки відповідач за зустрічним позовом не представив суду першої інстанції на час прийняття рішення, доказів оплати позивачеві коштів у сумі 512 505,45 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів, судова колегія вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 512 505,45 грн., підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача за зустрічним позовом 3% річних у розмірі 2 707,32 грн., та інфляційних втрат в розмірі 126,09 грн., судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає зазначити наступне.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зазначена стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов'язання можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу тощо).
Судова колегія перевіривши правильність вищезазначених розрахунків вважає їх вірними та такими що підлягають стягненню в судовому порядку.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду попередньої інстанції щодо стягнення з відповідача за зустрічним позовом пені у розмірі 13 078,34 грн., у зв'язку з наступним.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як вбачається зі змісту пункту 4.3 договору, за прострочення оплати, порт може нараховувати вантажовласнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня нараховується до дати надходження грошових коштів на поточний рахунок порту.
Так, здійснивши власний розрахунок суми пені, судова колегія встановила, що позивачем за зустрічним позовом вірно розраховано суму пені, у зв'язку з чим остання підлягає стягненню, у заявленому позивачем розмірі.
Щодо посилань приватного підприємства "КВВМПУ" на наявність прийнятих судових рішень, якими договір №11/131 від 19.12.2011р. визнано недійсним, судова колегія вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до норм процесуального законодавства, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку перевіряє відповідність рішення суду вимогам Закону на момент його прийняття.
А як вбачається з матеріалів справи, на момент прийняття оскаржуваного рішення, ніяких процесуальних документів стосовно визнання договору №11/131 від 19.12.2011р., недійсним не існувало, у разі набрання рішення про визнання угоди недійсною в цілому законної сили, позивач не позбавлений можливості звернутись до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявними обставинами.
Щодо доводів апеляційної скарги, судова колегія звертає увагу скаржника, що вони вже обґрунтовано спростовані вищенаведеними обставинами справи, а тому не заслуговують повторного спростування.
Згідно статті 43 Господарського кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно вимог статті 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
А в силу статті 33 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 34 Господарського кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Щодо викладених в апеляційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом першої інстанції і колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваному рішенні мотивами відхилення доводів скаржника.
Суд попередньої інстанції навів правове обґрунтування своїх висновків, щодо наявності правових підстав для часткового задоволення первісного позову та задоволення зустрічного позову, приватним підприємством "КВВМПУ" у процесі розгляду справи не було доведено та надано відповідних доказів в обґрунтування своїх заперечень, а отже судова колегія вважає рішення суду відповідним нормам матеріального та процесуального права, тому зазначене рішення не підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2013 року у справі №5002-11/4024-2012 відсутні.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Апеляційну скаргу приватного підприємства "КВВМПУ" залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 січня 2013 року у справі № 5002-11/4024-2012 залишити без змін.
Головуючий суддя О.І. Проценко
Судді Т.П. Фенько
О.Г. Градова
Розсилка:
1. приватне підприємство "КВВМПУ" (вул. Репіна, 15/2, Севастополь, 99045)
2. Державне підприємство "Феодосійський морський торговельний порт" (вул. Горького, 14, Феодосія, 98100)
3. товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Авіор" (вул. Кіквідзе, буд. 37-б, офіс 1, Київ 103, 01103)
4. Господарський суд АР Крим (вул.Р.Люксембург/Річна,29/11,м.Сімферополь,АРК,95000)