10.12.13р. Справа № 904/7430/13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансстандарт-2002", м. Дніпропетровськ
до Фізичної особи-підприємця Дерев'янко Віталія Володимировича, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
про стягнення 31 108 грн.15 коп.
Суддя Рудь І.А.
Представники:
від позивача: Верещага О.В., дов. б/н від 14.10.13р.;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансстандарт-2002" звернулося до господарського суду з позовом, у якому просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Дерев'янко Віталія Володимировича заборгованість за надані послуги зберігання у розмірі 28 640 грн. 00 коп., відповідно до умов договору зберігання майна № 08/08.12 від 08.08.2012р., а також 1 980 грн. 87 коп. пені, 409 грн. 44 коп. 3 % річних, 77 грн. 84 коп. інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх господарських зобов'язань.
Відповідач явку повноважного представника в призначені судові засідання не забезпечив та не надав витребувані судом документи.
Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки про час та місце розгляду справи останній повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, приєднані до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В порядку ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -
встановив:
08.08.2012р. між позивачем (зберігач) та відповідачем (поклажодавець) укладений договір зберігання № 08/08.12 (надалі - Договір), відповідно до умов якого, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майно: 4 резервуара для зберігання нафтопродуктів об'ємом та вартістю, згідно актів приймання-передачі, які є невід'ємною частиною цього Договору, (п. 1.1 Договору).
Згідно п. 1.2 Договору місце зберігання майна - склад за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький р-н, смт. Радушне, вул. Нікопольське шосе, 5 А.
На виконання умов Договору відповідач передав, а позивач прийняв на зберігання резервуар для зберігання нафтопродуктів, об'ємом 50 м.куб.; резервуар для зберігання нафтопродуктів (перероблений під побутове приміщення), об'ємом 50 м.куб.; резервуар для зберігання нафтопродуктів, об'ємом 30 м.куб.; резервуар для зберігання нафтопродуктів, об'ємом 10 м.куб., про сторонами складений акт приймання-передачі майна, переданого на зберігання (а.с. 18).
За умовами п. 4.1. Договору за зберігання майна поклажодавець сплачує зберігачу кошти у розмірі 80 грн. (в т.ч. ПДВ) за добу.
Оплата здійснюється не пізніше 10 десяти днів місяця, наступного за звітним, шляхом перерахування передбачених у п. 4.1. сум коштів на поточний рахунок зберігача на підставі рахунку-фактури (п. 4.2. Договору).
Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 року, але в будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (п. 7.1. Договору).
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору у період з серпня 2012р. по липень 2013р. ТОВ «Трансстандарт-2002» надало відповідачу послуги зі зберігання майна останнього, на підтвердження чого позивачем в матеріали справи надані рахунки-фактури (а.с. 24-33), на загальну суму 23 760 грн. 00 коп., але в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач надані послуги не оплатив, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість у вказаній сумі.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направляв відповідачу претензію вих. № 98 від 07.06.13р. з вимогою сплатити заборгованість по зберіганню майна (а.с. 19-20), яка залишена відповідачем без відповіді.
Із посиланням на норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», позивач нарахував до сплати відповідачу пеню в сумі 1 980 грн. 87 коп. за період з 11.09.12р. по 20 08.13р.
На підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував додатково до суми основного боргу та вимагає стягнути з відповідача суму 409 грн. 44 коп. 3% річних за період з 11.09.12р. по 20.08.13р. та інфляційні втрати за вересень, грудень 2012р., січень, травень 2013р. в розмірі 77 грн. 84 коп.
Заборгованість відповідача підтверджується: Договором з додатками, копією акту прийому-передачі до договору зберігання, рахунками-фактурами тощо.
Відповідач доказів погашення спірної заборгованості суду на час розгляду справи не надав.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відносини, що виникли між сторонами на підставі зазначеного Договору зберігання, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст. ст. 4, 173-175, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих майново-господарських відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Вищевказаний Договір за своїм змістом є договором про надання послуг.
За умовами ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно до приписів ст.ст. 525, 526 ЦК України, цивільні (господарські) зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно приписам ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Як встановлено судом, в матеріалах справи наявні наступні рахунки, виставлені позивачем до сплати відповідачу:
- рахунок-фактура № СФ-0000283 від 03.09.12р. за послуги зберігання, надані у серпні 2012р. на суму 1 840 грн. 00 коп.;
- рахунок-фактура № СФ-0000332 від 02.10.12р. за послуги зберігання, надані у вересні 2012р. на суму 2 400 грн. 00 коп.;
- рахунок-фактура № СФ-0000387 від 02.11.12р. за послуги зберігання, надані у жовтні 2012р. на суму 2 480 грн. 00 коп.;
- рахунок-фактура № СФ-0000469 від 03.12.12р. за послуги зберігання, надані у листопаді 2012р. на суму 2 400 грн. 00 коп.;
- рахунок-фактура № СФ-0000015 від 03.01.13р. за послуги зберігання, надані у грудні 2012р. на суму 2 480 грн. 00 коп.;
- рахунок-фактура № СФ-0000042 від 04.02.13р. за послуги зберігання, надані у січні 2013р. на суму 2 480 грн. 00 коп.;
- рахунок-фактура № СФ-0000072 від 04.03.13р. за послуги зберігання, надані у лютому 2013р. на суму 2 240 грн. 00 коп.;
- рахунок-фактура № СФ-000090 від 02.04.13р. за послуги зберігання, надані у березні 2013р. на суму 2 480 грн. 00 коп.;
- рахунок-фактура № СФ-0000141 від 03.05.13р. за послуги зберігання, надані у квітні 2013р. на суму 2 400 грн. 00 коп.
За встановлених обставин, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за послуги зберігання в сумі 23 680 грн. 00 коп. В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити, оскільки згідно рахунку-фактури № СФ-0000283 від 03.09.12р. вартість послуг, наданих у серпні 2012р. складає 1 840 грн. 00 коп., а не 1 920 грн. 00 коп., як зазначає в позовній заяві позивач, а на підтвердження надання послуг у червні та липні 2013р. позивачем доказів в матеріали справи не надано.
В силу положень ст.ст. 9, 16, 549-551, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 20, 216-220 та 230-232 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами і договором, а держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі, стягнення збитків та застосування штрафних санкцій.
Згідно із п. 5.1. Договору у випадку порушення зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним в Україні законодавством.
За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно до положень ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (надалі - Закон) встановлено, що його норми регулюють договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Відповідно до ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).
Отже, Законом передбачено обов'язкове встановлення у договорі розміру штрафних санкцій за невиконання зобов'язань.
Сторонами у спірному договорі розмір санкцій, зокрема пені, що підлягає стягненню у разі порушення грошового зобов'язання поклажодавцем не визначено.
За викладених обставин, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 1 980 грн. 87 коп. задоволенню не підлягають.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст. 625 ЦК України.
Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Пленуму Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Таким чином, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.
Отже, сума інфляційних втрат повинна розраховуватися за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.
Згідно розрахунку позивача втрати від інфляції розраховані ним за вересень, грудень 2012р., січень, травень 2013р.
Разом з цим, за відповідачем рахується заборгованість з оплати наданих послуг за період з вересня 2012р. по серпень 2013р.
За вказаний період сукупний індекс інфляції становив 99,6%, тобто, інфляційні процеси були відсутні.
З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 77 грн. 84 коп. задоволенню не підлягають.
Одночасно, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу за вказаних вище обставин, підлягає перерахунку нарахована позивачем сума 3% річних, яка згідно розрахунку, здійсненого судом, складає 397 грн. 19 коп.
За умовами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З урахуванням вищевикладеного, відповідач неналежним чином виконав свої, встановлені договором зберігання майна майново-господарські зобов'язання перед позивачем з оплати наданих послуг зберігання, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 23 680 грн. 00 коп. основного боргу, 397 грн. 19 коп. 3 % річних - є обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню. В решті позову слід відмовити.
Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 75, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дерев'янко Віталія Володимировича (50031, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Кремлівська, буд. 9, кв. 19; 50057, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мкр-н Гірницький, б. 27, кв. 17, ідентифікаційний номер 2765508650) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансстандарт-2002" (49081, м. Дніпропетровськ, вул. Степана Разіна, буд. 29, код ЄДРПОУ 31971392) 23 680 грн. 00 коп. (двадцять три тисячі шістсот вісімдесят грн. 00 коп.) основного боргу, 397 грн. 19 коп. (триста дев'яносто сім грн.. 19 коп.) 3 % річних, 1 331 грн. 64 коп. (одну тисячу триста тридцять одну грн. 64 коп.) судового збору.
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя І.А. Рудь
Повне рішення складено - 16.12.13р.