ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/19772/13 09.12.13
За позовомПублічного акціонерного товариства Комерційний банк «Інтербанк»
доТовариства з обмеженого відповідальністю «Компоненти і системи»
провизнання платіжного доручення недійсним
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:не з'явився
від відповідача:не з'явився
Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Інтербанк» (надалі - «Банк») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженого відповідальністю «Компоненти і системи» (надалі - «Товариство») про визнання платіжного доручення недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином оформлене платіжне доручення №27 від 03.06.2013 р., за яким останній вимагав вчинити дії по перерахуванню коштів за договором про здійснення розрахунково-касового обслуговування (РКО) №3253 від 01.11.2005 р., що є підставою для визнання такого платіжного доручення недійсним.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.10.2013 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 20.11.2013 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.11.2013 р. розгляд справи відкладено до 09.12.2013 р. у зв'язку із неявкою представників сторін та неподанням ними витребуваних доказів.
06.12.2013 р. від представника позивача надійшли доповнення до позову, в яких позивач просив суд призначити судову експертизу платіжного доручення.
Судом в задоволенні вказаного клопотання відмовлено з огляду на недоведеність позивачем існування необхідності проведення такої експертизи.
В судове засідання представник позивача не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №25474922, отриманим його представником 29.11.2013 р.
Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, вимог ухвал суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.
Місцезнаходження відповідача за адресою: 01133, м. Київ, вул. Щорса, 29 підтверджується матеріалами справи та вказано в позові.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином.
Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
01.11.2005 р. між Акціонерним комерційним банком «Інтербанк», правонаступником якого є Банк, та Товариством (клієнт) було укладено договір про здійснення розрахунково-касового обслуговування (РКО) №3253 (надалі - «Договір»).
Відповідно до п. 1.1 Договору банк відкриває клієнту поточний мультивалютний рахунок відповідно до чинного законодавства та нормативно-правових актів НБУ і здійснює його розрахунково-касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України та статуту банка.
Пунктом 3.2.1 Договору визначено, що клієнт має право самостійно розпоряджатись коштами на своєму рахунку за умови дотримання вимог чинного законодавства України, крім випадків примусового списання (стягнення) коштів операції по рахунку можуть бути обмежені або припинені лише у випадках передбачених чинним законодавством України.
Згідно з п. 3.3.2 Договору банк зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до вимог чинного законодавства, що регламентує порядок здійснення безготівкових розрахунків в національній та іноземній валюті.
03.06.2013 р. Товариством подало до Банку платіжне доручення №27 від 03.06.2013 р. з призначенням платежу «переказ грошових коштів на основний рахунок, згідно Дог №2600300149237 від 06.11.2012 р. без ПДВ», яким надало доручення Банку здійснити переказ грошових коштів у розмірі 356 000,00 грн. на основний рахунок відповідача у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива».
Спір у справі виник у зв'язку з невідповідністю спірного платіжного доручення вимогами чинного законодавства, що є, на думку позивача, підставою для визнання його недійсним.
Згідно з п. 17.1 ст.17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.
Відповідно до п. 1 глави 2 Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 р. №320 (надалі - «Інструкція»), форми міжбанківських розрахункових документів, їх реквізити та порядок їх оформлення мають відповідати вимогам до розрахункових документів, що визначені нормативно-правовим актом Національного банку про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.
Пунктом 2 глави 2 Інструкції передбачено, що банки (філії) здійснюють міжбанківський переказ за міжбанківськими електронними розрахунковими документами, що формуються ними на підставі:
- паперових розрахункових документів клієнтів:
- паперових розрахункових документів банку (філії);
- електронних розрахункових документів, отриманих засобами автоматизованих систем від клієнта - ініціатора переказу;
- електронних розрахункових документів, отриманих засобами ВМПС від філії банк):
- електронних розрахункових документів, автоматично сформованих САБ за умовами договорів або згідно з потребою банку (філії);
- електронних розрахункових документів, отриманих засобами інших платіжних систем. телекомунікаційних систем, інших засобів зв'язку за умови забезпечення цілісності та конфіденційності інформації тощо.
Відповідно до п. 3 глави 2 Інструкції міжбанківський електронний розрахунковий документ має обов'язково містити реквізити документа, на підставі якого він сформований, а саме:
- назву та номер;
- дату складання (число, місяць, рік);
- дату надходження до банку платника;
- ознаку дебет/кредит;
- суму;
- код платника, назву платника, рахунок платника;
- код банку платника;
- код отримувача, назву отримувача, рахунок отримувача:
- код банку отримувача;
- призначення платежу.
Міжбанківський електронний розрахунковий документ має обов'язково містити електронний цифровий підпис (далі - ЕЦП) та технологічні реквізити (ідентифікатор ключа ЕЦП, відмітку про час оброблення документа тощо).
Як вбачається із матеріалів справи, 03.06.2013 р. Товариством подало до Банку платіжне доручення №27 від 03.06.2013 р., яким ініціювало здійснення переказу грошових коштів у розмірі 356 000,00 грн. на основний рахунок відповідача у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива».
Відповідно до пункту 22.7 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі відмови з будь-яких причин у прийнято розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.
Суд відзначає, що в порушення зазначеної норми Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» Банком платіжне доручення виконано не було, а докази повідомлення Товариства про причини такого невиконання позивачем не надано.
Згідно з частиною 3 статті 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Відповідно до пункту 1.30 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача, а норми пункті 3 глави 2 розділу 1 Інструкції про переказ встановлюють необхідні реквізити міжбанківського розрахункового документу, який відповідно до пункт 1.19 статті 1 Закону про платіжні системи є документом на переказ, який сформований банком на підставі розрахункових документів банку, клієнтів та документів на переказ готівки або виконавчого документа.
Пунктом 3.8 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 р., встановлено, що реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Із матеріалів справи вбачається, що подане Товариством до Банку платіжне доручення №27 від 03.06.2013 р. містило призначення платежу: «переказ грошових коштів на основний рахунок, згідно Дог №2600300149237 від 06.11.2012 р. без ПДВ».
Відтак суд приходить до висновку, що призначення платежу на спірному платіжному дорученні містило повну інформацію про платіж (переказ грошових коштів на основний рахунок), а також посилання на документ, на підставі якого здійснювалося перерахування такого платежу (договір №2600300149237 від 06.11.2012 р.).
За таких обставин, твердження позивача про невідповідність вказаного реквізиту вимогам п. 3.8 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» є безпідставним.
Посилання Банку в позовній заяві на те, що платіжне доручення №27 від 03.06.2013 р. не містить інформації щодо договору, на підставі якого Банк здійснює розрахункове касове обслуговування ФОП Комар І.М. судом відхиляються як необґрунтовані, оскільки вказані підстави не стосуються обставин справи.
Крім того, твердження позивача про те, що підпис на вказаному платіжному дорученні не відповідає підпису уповноваженої особи відповідача - директора Земцова В.Е, що міститься в картці із зразками підписів Товариства, не приймаються судом до уваги, оскільки позивачем не надано належних та допустимих в розумінні ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження викладених обставин.
Відтак суд приходить до висновку, що в платіжному дорученні №27, яке подане Товариством до Банку для виконання 03.06.2013 р., були наявні всі необхідні реквізити для перерахування коштів у відповідності до інструкцій, які містились у такому платіжному дорученні.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на статті 15 та 16 Цивільного кодексу України, як на одну з підстав звернення за захистом до суду.
Згідно з положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 зазначеної статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких такого способу, як визнання документу (розпорядження) таким, що не підлягає виконанню, не існує, ні в Договорі, ні в законодавстві такого способу не передбачено.
Таким чином, позивач звернувся до суду з позовом, посилаючись на спосіб захисту цивільних прав, не передбачений законодавством.
Платіжне доручення не є правочином, а є лише способом (формою) розпорядження кореспондента на проведення переказу грошей (списання), які йому належать та знаходяться у іншої особи (банку) на підставі договірних відносин.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Оскаржуваний акт є окремим документом певної форми (дорученням), що має юридичне значення, складений сторонами договору (правочину), та не породжує самостійних прав чи обов'язків, а є тільки технічною фіксацією виконання умов угоди (правочину), тобто документування особами своїх дій про реалізацію набутих прав і прийнятих обов'язків.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому, досліджуючи платіжне доручення №27 від 03.06.2013 р., суд не вбачає в діях відповідача жодних порушень прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а звертаючись до суду з позовом про визнання платіжного доручення таким, що не підлягає виконанню, позивач не надав належних доказів порушення його права.
За таких обставин, позивачем не доведено як факту неналежного оформлення Товариством платіжного доручення №27 від 03.06.2013 р., так і обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість визнання платіжного доручення недійсним, а тому підстави для задоволення позову із викладених у ньому підстав відсутні.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Інтербанк» відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 13.12.2013 р.
Суддя В.П. Босий