"12" грудня 2013 р.Справа № 923/986/13
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Разюк Г.П., Петрова М.С.
при секретарі судового засідання: : Полінецькій В.С.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 (договір від 13.09.2013 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 26.06.2009 року)
від відповідачів:
- ТОВ „АСТОР і К": - Баленко В.С. (довіреність № 42-73/д від 13.11.2013 року)
- ПАТ „Каховське автотранспортне підприємство 16555": - Карасевич А.О. (довіреність № 87-1/д від 10.07.2013 року)
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5
на рішення господарського суду Херсонської області від „26" вересня 2013 року, повний текст якого складено та підписано „27" вересня 2013 року
по справі № 923/986/13
за позовом ОСОБА_5
до відповідачів
- Товариства з обмеженою відповідальністю „АСТОР і К"
- Публічного акціонерного товариства „Каховське автотранспортне підприємство 16555"
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_6
про визнання недійсним договору
29.07.2013 року ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю „АСТОР і К" та Публічного акціонерного товариства „Каховське автотранспортне підприємство 16555" про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір купівлі-продажу від 10.08.2011 року не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме ч.3 ст.215, ст. 203, ч.1 ст.145, ст.ст. 116, 207 ЦК України та порушують корпоративні права позивача, оскільки ОСОБА_5 є учасником ТОВ „АСТОР і К" та володіє 50% його капіталу. Так, позивачем зазначено, що директор ТОВ „АСТОР і К" - ОСОБА_6 при укладанні договору купівлі-продажу майна на суму 221 000,00 грн. із ПАТ „Каховське автотранспортне підприємство 16555" перевищив свої службові повноваження та не мав обсягу цивільної дієздатності при укладанні зазначеного вище договору за відсутності відповідного рішення та згоди зборів учасників у відповідності до п.11.5 Статуту ТОВ „АСТОР і К" та норм чинного законодавства.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 26.09.2013 року по справі № 923/986/13 (суддя Ємленінова З.І.) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.08.2011 року, укладеного між ТОВ „АСТОР і К" та ПАТ „Каховське автотранспортне підприємство 16555" відмовлено.
Такий висновок суду мотивований тим, позивач не належить до тих суб'єктів, які мають право оспорювати договір купівлі-продажу від 10.08.2011 року, оскільки відповідно до норм чинного законодавства та з підстав передбачених у постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2008 року № 13, постанови Верховного суду України від 24.10.2008 року № 51, учасник товариства не наділений суб'єктивним правом здійснення повноважень власника майна товариства.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_5 звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу задовольнити в повному обсязі. Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, в зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Крім того, скаржник посилається на те, що місцевим судом невірно встановлено, що позивач взагалі не має права оспорювати спірний договір від імені товариства, оскільки за змістом п. 7.1 Статуту ТОВ „АСТОР і К", учасники товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства.
Апелянт зазначає, що директор ТОВ „АСТОР і К" не мав права на свій розсуд без відповідного рішення та згоди збрів товариства вчиняти будь-які дії від імені товариства на суму, яка перевищує 100 000,00 грн.
Відповідачі відзив на апеляційну скаргу до суду не надали, але його представники в судових засіданнях просили апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без вважаючи його правомірним, обґрунтованим, відповідаючим матеріалам справи та нормам чинного законодавства.
Третя особа: ОСОБА_6 в судове засідання 12.12.2013 року не з'явився без поважних причин, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань не заявляв, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням б/н від 15.11.2013 року, а тому судова колегія вважає за можливе розглянути справу за його відсутністю.
Розглянувши та перевіривши матеріали справи і апеляційну скаргу, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.
Відповідно до приписів ст.101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 10.08.2011 року між ПАТ „Каховське автотранспортне підприємство 16555" (Продавець) та ТОВ „АСТОР і К" (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Каховського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано у реєстрі за № 10501699 (а.с.11-14).
За умовами п.1.1 Договору, продавець передав у власність покупця 67/100 часток комплексу, нежитлових будівель, автобази (Каховське АТП - 16555), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, розташованих на земельній ділянці Каховської міської ради Херсонської області, розміром 4,9019 га, яка знаходиться у постійному користуванні, згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХС № 002415, виданого Каховською міською радою Херсонської області 09.07.1997, кадастровий номер 6510400000:01:001:0079, а покупець прийняв зазначений об'єкт і зобов'язується сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договору.
Частиною 4 п.1 договору передбачено, що вартість майна, згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 30114118, виданим Комунальним підприємством „Каховське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради 27.05.2011, складає 221 000,00 грн.
За змістом п.2 договору сторони домовились, що вартість відчужуваного продавцем на користь покупця майна, становить 265 200,00 грн. в тому числі ПДВ.
Право власності на придбане майно у покупця виникає з моменту підписання
договору та державної реєстрації договору в порядку, встановленому чинним законодавством України (п.11)
Право власності на нерухоме майно, згідно ч.4 ст.334 ЦК України, у покупця виникає з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору (пункт 9 Договору).
Актом приймання-передачі 67/100 часток комплексу, нежитлових будівель, автобази (Каховське АТП - 16555), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до договору купівлі-продажу від 10.08.2011 року підтверджується факт передачі зазначених вище часток комплексу від продавця к покупцю вартістю 256 200,00 грн. Також зазначено, що право власності від ПАТ „Каховське автотранспортне підприємство 16555" переходить до ТОВ „АСТОР і К" після державної реєстрації договору купівлі продажу від 10.08.2011 року (а.с.11-12).
28.10.2011 року було здійснено державну реєстрацію договору купівлі продажу приватної спільної часткової власності на 67/100 майна за адресою АДРЕСА_1, за ТОВ „АСТОР і К" (а.с.14).
Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та вважає, що його доводи, заперечення і вимоги які викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Господарський суд, вирішуючи спір зобов'язаний встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними. Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів:
- дефекти (незаконність) змісту правочину;
- дефекти (недотримання) форми;
- дефекти суб'єктного складу;
- дефекти волі -невідповідність волі та волевиявлення.
Отже, відповідно до статті 33 ГПК України, позивач має подати докази стосовно того, що його права порушені та дії керівництва товариства при підписанні оскаржуваного договору не відповідають чинному законодавству.
Згідно із п.7 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
- зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.
Згідно із ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, саме невідповідність змісту правочину Цивільному та Господарському кодексам України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства є однією з необхідних умов визнання його недійсним.
Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України.
Як встановлено під час розгляду справи, між сторонами ПАТ „Каховське автотранспортне підприємство 16555", як продавцем та ТОВ „АСТОР і К", як покупцем та за підписом директора - ОСОБА_6, що діяв як зазначено в преамбулі договору, на підставі Статуту товариства від 19.11.2010 зі змінами від 02.03.2011 року та 11.03.2011 року (а.с.16-30), склалися правовідносини пов'язані з купівлею-продажем нежитлових будівель, про що 10.08.2011 року було укладено відповідний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Каховського міського нотаріального округу та зареєстровано у реєстрі.
Так, як вбачається з Статуту товариства, зареєстрованого у ВК Каховської міської ради Херсонської області 19.11.2010 року, учасниками товариства є ОСОБА_5 з частою у статутному фонді 50 % та ОСОБА_6 з часткою у статутному фонді 50 %, який також є директором ТОВ „АСТОР і К".
Обґрунтовуючи свої доводи в апеляційній скарзі, позивач зазначив, що для визначення недійсним договору купівлі-продажу є та обставина, що на час його укладання директор товариства - ОСОБА_6, купуючи нерухому майно вартістю 221 000,00 грн. за адресою: АДРЕСА_1, діяв на підставі Статуту, за змістом п.11.5 якого, директор має право без довіреності виконувати від імені товариства будь-які юридичні дії, акти, в тому числі укладати договори (угоди), які не перевищують 100 000,00 грн. за однією угодою.
Проте слід зазначити, що ст.ст. 42, 59 ЗУ „Про господарські товариства" визначено, що статут не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб'єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю голосів акціонерів чи простою більшістю голосів учасників товариства.
Таким чином, за твердженням скаржника вказані вище дії директора ТОВ „АСТОР і К" порушують та зачіпляють його інтереси як учасника товариства, частка якого в статутному фонді складає 50 %.
Між тим, як свідчать матеріали справи, 24.12.2012 року між ТОВ „АСТОР і К" (орендодавець) та ТОВ „ВКФ „Спортсервіс" (орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна виробничо-технічного призначення (а.с.71-73).
Так, зазначений договір підписаний від імені ТОВ „ВКФ „Спортсервіс", орендарем - ОСОБА_5
За змістом п.1.1 Договору оренди зазначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування на умовах оренди індивідуальне визначене майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Також встановлено, що майно, яке передається в оренду належить ТОВ „АСТОР і К" на підставі договору купівлі-продажу.
Таким чином, доводи скаржника відносно того що при укладанні договору купівлі-продажу від 10.08.2011 року порушені його корпоративні права судовою колегією не приймаються, оскільки при укладанні та підписанні 24.12.2012 року договору оренди, ОСОБА_5 прийняв зазначений вище об'єкт в оренду та визнав його належного власника у вигляді ТОВ „АСТОР і К", тим самим фактично визнав спірний договір.
Крім того з огляду на вищевикладене, посилання позивача на те, що уклавши Договір купівлі-продажу та придбавши майно на суму 221 000,00 грн., директор ТОВ „АСТОР і К" здійснив відтік грошових коштів товариства, які могли б бути розподілені між учасниками у вигляді дивідендів - є безпідставним, оскільки уклавши 24.12.2013 року договір оренди, ОСОБА_5 використав індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, яке орендував за адресою: АДРЕСА_1, з метою господарської діяльності та настання відповідних подій у своїх цілях.
Мотивуючи свої вимоги, позивач зазначив, що збори учасників ТОВ „АСТОР і К" відносно прийняття рішення щодо вчинення дій від імені товариства, в тому числі укладати договори на суму понад 100 000,00 грн. за однією угодою взагалі не проводились, тобто учасниками товариства не було схвалено правочину відносно укладання ОСОБА_6 Договору купівлі-продажу без довіреності на суму 221 000,00 грн.
Втім, вказані вище доводи скаржника колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Перелік правомочностей, які наводяться у даному визначенні корпоративних прав і які становлять зміст корпоративних прав, є невичерпним і може доповнюватися в залежності від організаційно-правової форми господарської організації іншими правомочностями, передбаченими законом та установчими документами конкретної господарської організації.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено в ході апеляційного провадження, Договір купівлі-продажу від 10.08.2011 року укладений між юридичними особами.
ОСОБА_5, який є учасником товариства та володіє 50 % статутного капіталу звертаючись з позовом до суду першої інстанції та з апеляційною скаргою представляє інтереси товариства, оскільки є його учасником.
Постановою пленуму Верховного Суду України, від 24.10.2008, № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" встановлено, що акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства.
Крім того, пунктом 11.15 Статуту ТОВ „АСТОР і К" передбачено, що директор товариства без довіреності представляє інтереси товариства у всіх питаннях діяльності товариства, згідно визначеної компетенції та виконує дії від імені товариства у відносинах з державними установами, організаціями, підприємствами, судовими органами, як на України так і за кордоном.
Відповідно до підпункту "і" частини п'ятої статті 41 та статті 59 Закону України "Про господарські товариства" до виключної компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану суму в статуті товариства, але ж дана вимога не передбачена статутом Товариства „АСТОР і К".
Таким чином, директор ТОВ „АСТОР і К" при підписанні оспорюваного Договору діяв в межах своїх повноважень у відповідності із Статутом товариства та дотриманням норм чинного законодавства, а тому колегією суддів незрозуміло які саме корпоративні права позивача, як учасника товариства порушені, оскільки як було зазначено вище, останнім були взяті в оренду у відповідності із договором від 24.12.2012 року для використання у власних цілях саме ті нежитлові будівлі, які були і передані у власність від ТОВ „АСТОР і К" за договором купівлі-продажу 10.08.2011 року.
Судова колегія також вважає, що усі доводи, заперечення та вимоги ОСОБА_5, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними та підлягають відхиленню з підстав, викладених в мотивувальній частині постанови.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.
Відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Всупереч наведених приписів, позивачем не доведено порушення відповідачами його корпоративних при укладанні Договору купівлі продажу 10.08.2011 року.
ОСОБА_5 ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів до суду апеляційної інстанції не надало, а тому зазначені вище факти скаржником під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були, і не були доведені ті обставини, на які скаржник посилався як на підставу своїх вимог, доводів і заперечень.
Вищезазначене повністю спростовує доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, на підставі чого судова колегія дійшла до висновку про правомірність та обґрунтованість винесеного місцевим господарським судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5.
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Херсонської області від 26.09.2013 року по справі № 923/986/13 відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, підстави для його скасування або зміни відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_5 - без задоволення.
Керуючись статтями 99, 101-105 Господарського
процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Херсонської області від „26" вересня 2013 року по справі № 923/986/13 залишити без змін.
Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови
складено „16" грудня 2013 року.
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.П. Разюк
Суддя М.С. Петров