Справа № 761/17148/13-ц
Провадження №2/761/6486/2013
Іменем України
(заочне)
20 листопада 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Саадулаєва А.І.,
при секретарях Івченко В.П., Кукушкіному О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»;
до ОСОБА_1;
про стягнення заборгованості, -
Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі-позивач, ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1(далі - відповідач, ОСОБА_1) про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову, позивач зазначає те, що відповідно до укладеного договору № DNH4KS11800247 від 03.10.2005 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4 133,77 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Крім того, відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. У порушення вимог ст. 526, 527, 530 ЦК України та умов договору, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку із чим, станом на 11.06.2013 року має заборгованість у розмірі 71 634,59 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20.08.2013 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду.
У судовому засіданні представник позивача Откидач С.В. позов підтримала у повному обсязі, не заперечував проти заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, неявку в суд не повідомив. Заяв та клопотань від нього на адресу суду не надходило.
Суд, керуючись ст. ст. 169, 224 ЦПК України суд ухвалив про заочний розгляд справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, отримавши на це згоду позивача.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У судовому засіданні було встановлено, що 03.10.2005 р. між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк»(правонаступником якого є позивач) та відповідачем було укладено договір № DNH4KS11800247 від 03.10.2005 року(далі - кредитний договір), згідно із умов даного договору позивач надав відповідачу строковий кредит у сумі 4 133,79 грн. на строк 18 місяців, по 03.04.2007 року включно, з умовами сплати відсотків за його користування у розмірі 2,09 % у місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту.
Із кредитного договору вбачається, що відповідач ознайомився та згоден з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, виражає свою згоду, що заява з запропонованими ПриватБанком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам.
Даним кредитним договором встановлено, що згідно із п. 4.2 Умов, при порушенні позивальником зобов'язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 6,00% на місяць розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом.
Приймаючи до уваги вищевикладене, із матеріалів справи вбачається, що позивач прийняла на себе зобов'язання сплачувати платежі за кредитом та нараховані відсотки щомісячно до 12 числа кожного місяця, але відповідачем умови кредитного договору своєчасно не виконані, кредит та відсотки у встановленні договором строки не сплачені.
Станом на 11.06.2013 року у відповідача виникла заборгованість по виконанню зобов'язань за кредитним договором, яка відповідно до наданого позивачем розрахунку становить 71634,59 грн.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або односторонній зміні його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Оскільки, відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість по виплаті за кредитним договором, суд вважає вимоги позивача ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Проте, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).
Приймаючи до уваги те, що споживчий кредит надавався відповідачу до 03.04.2007 року включно, а позивач звернувся з позовом до суду, лише у липні 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності, на думку суду у задоволенні позову слід відмовити.
Щодо доводів представника позивача про те, що відповідно до п. 1.7.31 Умов, строк позовної давності щодо вимоги повернення кредиту, відсотків та штрафних санкцій складає 50 років, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Умови надання споживчого кредиту, які наявні в матеріалах справи(а. с. 6-24), які надані представником позивача не можуть прийняті судом в якості належних та допустимих доказів, враховуючи на те, що на момент укладення кредитного договору, а саме, 03.10.2005 року, відповідач підписував договір із Закритим акціонерним банком комерційний банк «ПриватБанк», а відповідно до Умов надання споживчого кредиту, банком виступає -Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Відповідно до витягу зі статуту позивача, зміна назви юридичної особи відбулася у 2009 році.
Отже, на момент підписання кредитного договору, відповідач не міг ознайомитися з Умовами надання споживчого кредиту, які були затверджені банком у 2009 році.
Суд вважає за необхідне зазначити те, що представник позивача у судових засіданнях, які відбулися 17.10.2013 року та 20.11.2013 року не заявляв клопотань щодо витребування доказів, які мають значення для розгляду справи, а саме, будь-яких інших умов надання споживчого кредиту та на надав суду додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог.
Отже, суд розглянув справу на підставі поданих сторонами доказів.
Керуючись ст. ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223, 224-233 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя: А.І. Саадулаєв