"27" квітня 2009 р. Справа № 16/115/09
за позовом: Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденко,1)
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз” (54003, м. Миколаїв, вул. Чигрина,159)
про: стягнення 23 566 341,73 грн.
Суддя В.Д. Фролов
Від позивача: Литвиненко О.І., дов. №229/10 від 31.12.2008р.
Від відповідача: Іноземцев Є.С., дов. № 04/254 від 01.01.2009р.
В засіданні приймає участь:
Була оголошена перерва до 27.04.2009 р.
Дочірня компанія „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” звернулась до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз” 23 566 341,73 грн. заборгованості, з яких: 15764110,75 грн. -сума основного боргу, 1867767,20 грн. -пені, 5099627,98 грн. -інфляційних витрат, 834835,80 грн. -3% річних.
Відповідач позовні вимоги заперечує, він зазначає, що вони є безпідставними, необґрунтованими та не відповідають вимогам закону.
Вивчивши матеріали справи, господарський суд встановив:
29.12.2006 року між сторонами був укладений договір на постачання природного газу за №06/06-823, за умовами якого позивач зобов'язувався передати відповідачу протягом січня - грудня 2007 року природний газ, а останній в свою чергу повинний прийняти та оплатити поставлений природний газ.
Дочірня компанія „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” свої зобов'язання згідно даного договору виконала, передавши протягом січня - грудня 2007 року природний газ, на загальну суму 120698715,02грн., у підтвердження цього позивач надав Акти прийому - передачі природного газу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач свої зобов'язання по договору виконав частково, а саме розрахувався за поставлений природний газ частково в сумі 104934,604,27 грн. Тому на момент звернення з позовом до суду, сума основного боргу відповідача становить 15 764 110,75 грн. Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 1867767,20 грн. -пені, 5099627,98 грн. -інфляційних витрат, 834835,80 грн. -3% річних.
Проаналізувавши наданні докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1.1 та 1.2 договору Позивач зобов'язувався передати Відповідачу в січні 2007 року природний газ для подальшої реалізації населенню. З матеріалів справи вбачається, що фактично, Відповідача, згідно вказаного пункту договору, зобов'язано за дорученням Позивача передати природний газ виключно населенню. Це свідчить про те, що Відповідачу заборонено користуватися та розпоряджатися природним газом отриманим за вказаним договором не за призначенням.
Крім того, пунктом 5.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10 числа місяця наступного за звітним. Протоколом розбіжностей термін продовжено до 25 числа.
Разом з цим, порядок проведення розрахунків між сторонами визначається не тільки умовами договору, але й нормами чинного законодавства та відповідними актами нормативного характеру, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13.11.98 р. N 1785 „Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ” з подальшими змінами; постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України N 759 від 12.07.2000 р., якою було затверджено алгоритм розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК „Нафтогаз України” за поставлений природний газ; Порядок розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” та дочірній компанії „Торговий дім „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, якій затверджено наказом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 19 листопада 1998 р. N 80 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 листопада 1998 р. за N765/3205.
Даними нормативно-правовими актами встановлено, що газозбутові підприємства -постачальники природного газу відкривають розподільні рахунки в уповноважених банках для обов'язкового зарахування коштів, що надходять за поставлений споживачам природний газ, з якими ці підприємства мають договори на постачання газу. Газозбутове підприємство повинне мати лише один розподільний рахунок. Не допускається зарахування коштів за поставлений природний газ на інші рахунки. Кошти, які надійшли на такі розподільні рахунки, розподіляються не безпосередньо газозбутовими підприємствами, а установами банків згідно з алгоритмом розподілу коштів та перераховуються на консолідований розподільний рахунок дочірньої компанії „Торговий дім „Газ України” НАК „Нафтогаз України”.
Крім того, відповідно до п. 3 Алгоритму розподілу коштів, кошти з розподільних рахунків газозбутових підприємств (крім частки, необхідної для компенсації за послуги з транспортування та постачання газу) перераховуються на консолідований розподільний рахунок ДК "Торговий дім "Газ України" або на поточні рахунки ВАТ „Укрнафта”, ДАТ „Чорноморнафтогаз” та інших власників газу, що також свідчить про те, що газозбутові підприємства не є власниками газу.
Тобто, розрахунки із Позивачем за поставлений газ мають здійснюватись шляхом щоденного перерахування банками отриманих від споживачів у якості сплати за поставлений газ грошових сум. Дата остаточного розрахунку за фактично спожитий газ пов'язується із датою, коли від споживачів надійшли на розподільний рахунок позивача грошові кошти у повному обсязі.
Зазначеними вище актами не передбачена можливість зміни учасниками відносин встановленого чинним законодавством порядку проведення розрахунків між сторонами, в тому числі і порядку проведення остаточного розрахунку за фактично спожитий газ і тому, у зв'язку з встановленням вищезазначеними нормативними актами порядку розподілу коштів можливо зробити висновок, що Відповідач був позбавлений можливості здійснювати інший вид розрахунку з позивачем, оскільки не був розпорядником коштів, що надходили на розподільчий рахунок і, відповідно, платником.
Відповідно до абз. 2 ч. З ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Фактично Відповідач, який є по Договору Покупцем, в ході передачі газу до населення жодного із моментів не набув права власності на газ, абсолютно не впливав на його ціну і найголовніше не розпоряджався коштами, що поступали від споживачів.
З наданих доказів до матеріалів справи вбачається, що починаючи із 2007 року та до цього часу, споживачі газу (населення) продовжують погашати заборгованість за отриманий в 2007 році природний газ, як згідно договорів про реструктуризацію заборгованості, так і самостійно. Зазначені кошти зараховуються на розподільчий рахунок Відповідача, після чого установою банку автоматично перераховуються на консолідований рахунок Позивача. Тобто, отримуючи кошти від Відповідача, Позивач також отримує ці ж грошові кошті від населення.
В позовній заяві Позивачем зазначено, що відповідно до п. 6.2 договору Відповідача зобов'язано сплатити на користь Позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Враховуючи, що відповідно до алгоритму розподілу, всі кошти яки було отримано від споживачів без участі Відповідача перераховувалися установами банку на рахунок Позивача вимоги щодо сплати пені Позивачу суперечать наведеним нормативним актам.
Позивачем зазначено, що відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних.
Але, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Тобто, Відповідачем було вжито всіх залежних від нього заходів - укладаються договори реструктуризації заборгованості, ведеться позовна робота щодо стягнення з населення коштів за спожитий природний газ.
В зв'язку з тим, що Відповідач не прострочив виконання грошового зобов'язання, адже він в ході передачі газу до населення жодного з моментів не набув права власності на продукцію, абсолютно не впливав на його ціну і найголовніше - не розпоряджувався коштами, що надходили від споживачів (населення), останній не може нести відповідальність передбачену ст. 625 ЦК України.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними, тому у їх задоволенні слід відмовити.
Зважаючи на наведене, керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя В.Д.Фролов