83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
12.05.09 р. Справа № 19/84пд
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Дучал Н.М.
При секретарі Шикуті О.В.
За участю представників сторін:
від позивача: Левченко І.О, за довіреністю
від відповідача: Рянська Н.В., за довіреністю
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “SDS”, м. Донецьк
до відповідача Промінвестбанку, м. Київ
про визнання Кредитного Договору № 3-1/2006 від 01.03.2006 р. із сторонами Товариство з обмеженою відповідальністю “Шпон” та Закрите акціонерне товариство “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, недійсним
В судовому засіданні 22.04.2009 р. оголошувалася перерва до 12.05.2009 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Шпон”, м. Донецьк звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Промінвестбанку, м. Київ про визнання Кредитного Договору № 3-1/2006 від 01.03.2006 р. із сторонами Товариство з обмеженою відповідальністю “Шпон” та Закрите акціонерне товариство “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, недійсним.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що положення п. 4.2.4 кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 3-1/2006 від 01.03.2006 р., не відповідають законодавству в частині заборони позичальнику здійснювати реорганізацію без попередньої письмової згоди Банку. Наполягає, що в кредитному договорі Промінвестбанк протиправно звужує права позивача. Обґрунтовуючи свою позицію послався на ст.ст. 40, 45, 56, 57, 59 Господарського кодексу України, п. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України.
Відповідач, Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство), проти позову заперечив, про що виклав у відзиві, з наступних підстав.
На думку Відповідача, Позивачем не зазначено та недоведено яким чином невідповідність п. 4.2.4 Кредитного договору пункту 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, впливає на дійсність кредитного договору в цілому. Зазначив, що позивач та відповідач домовились про всі істотні умови кредитного договору, що підтверджується погодженим текстом договору, підписаним та скріпленим печатками сторонами, що відповідає вимогам законодавства стосовно його форми ( ст. 1055 Цивільного кодексу України).
Вважає, що пунктом 4.2.4 кредитного договору Позичальник (Позивач) зобов'язався (тобто свідомо прийняв на себе обов'язок) до повного повернення кредиту та/або сплати відсотків за надання кредиту, та/або сплати відсотків за неправомірне користування кредитом, та/або сплати неустойки не змінювати організаційно-правовий статус підприємства, не вносити зміни до установчих документів, не здійснювати реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) чи ліквідацію. Будь-яких заперечень, щодо недійсності зазначеного пункту до моменту укладення Кредитного договору, у момент його укладення, а також після його укладення до моменту звернення з позовною заявою до суду, Позивачем не висловлювалося.
У позовній заяві Позивач вказав, що, по-перше, відповідно до ГК України порядок реорганізації підприємства визначається виключно законодавством та установчими документами підприємства, при цьому не вказавши, яким чином п. 4.2.4 змінює цей порядок, по-друге, реорганізація здійснюється тільки за рішенням власників, засновників чи суду, при цьому не вказавши, яким чином Відповідач наділяється п. 4.2.4 правом, наданим зборам засновників або суду щодо прийняття відповідних рішень, по-третє, рішення про реорганізацію повинно відповідати вимогам антимонопольно-конкурентного законодавства, при цьому не вказавши, яким саме вимогам не відповідає п.4.2.4.
Вважає, що Позивачем не зазначено, яким чином права щодо реорганізації підприємства у порівнянні з діючим законодавством України звужені Відповідачем, враховуючи той факт, що Позивач свідомо прийняв на себе зазначений у п. 4.2.4. обов'язок.
Відповідач наголошує на тому, що п. 4.2.4 Кредитного договору будь-яким чином не змінює порядок реорганізації підприємства, встановлений діючим законодавством та/або установчими документами Позивача, не надає Відповідачу право, щодо прийняття рішення про реорганізацію Позивача, не суперечить вимогам антимонопольно-конкурентного законодавства, а також не звужує права Позивача, щодо реорганізації підприємства, у порівнянні із діючим законодавством України.
Таким чином, Відповідач аж ні як не обмежував Позивача у його правах щодо проведення реорганізації підприємства. Позивач свідомо та добровільно прийняв на себе обов'язок не здійснювати дії, спрямовані на реорганізацію підприємства доти, доки не виконає прийняті на себе грошові зобов'язання, передбачені Кредитним договором.
У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст.4-2 Господарського процесуального кодексу України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України - судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши в засіданні пояснення представників сторін, Господарським судом,
01.03.2006 р. між Акціонерним комерційним промислово - інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі керуючого філією «Пролетарське відділення Промінвестбанку в м. Донецьку» (Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Шпон” (Позивач, позичальник) був укладений кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 3-1/2006 від 01.03.2006 р. (надалі - Договір), у відповідності до умов якого Банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії, у сумі, яка не може перевищувати 2 700 000,00 грн., на умовах, передбачених цим договором.
Як передбачено п.2.2. Договору, дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 15.02.2009 р.
Кредит надається із наступним цільовим призначенням: покриття витрат по організації виробництва столярних виробів, придбання основних засобів, здійснення розрахунків з постачальниками за матеріали, товари, роботи, послуги (п. 2.3. Договору).
Розділом 4 Договору визначені права та обов'язки сторін. Згідно п. 4.2.4. договору позичальник зобов'язався: до повного повернення кредиту та/або сплати відсотків за надання кредиту та/або сплати плати за кредит, та/або сплати відсотків за неправомірне користування кредитом, та/або сплати неустойки, зокрема :
- не змінювати організаційно-правовий статус підприємства, не вносити зміни до установчих документів, не здійснювати реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) чи ліквідацію, не ініціювати процес визнання Позичальника банкрутом без попередньої письмової згоди на це Банку.
Як передбачено п.п. 6.1, 6.5 Договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та діє до повного повернення Позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі відсотків за користування ним та повного виконання Позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього Договору.
Всі зміни та доповнення до цього Договору вносяться за згодою сторін у письмовій формі та є невід'ємними частинами цього Договору (п. 6.6 Договору).
З огляду на матеріали справи та приписи чинного законодавства, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 Цивільного кодексу України).
Заявляючи позов про визнання недійсним кредитного договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( ст. 204 Цивільного кодексу України).
Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст.205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою ( ст. 207 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( ст.1055 Цивільного кодексу України).
Сторони не заперечують, що кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 3-1/2006 від 01.03.2006 р. підписаний повноважними особами сторін.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України).
Сторони погодили текст та дійшли згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, підписали та приступили до виконання взятих на себе зобов'язань відповідно до умов договору.
Від по від но до п. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ви мо га про ви знан ня ос по рю ва но го пра во чи ну не дійс ним на підставах, встановлених законом мо же бу ти пред'явлена од ні єю зі сто рін договору, пра ва якої вже бу ли по ру ше ні на мо мент звер нен ня до су ду.
Частиною 1 ст. 59 Господарського кодексу України передбачено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду.
Умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання мають міститися в установчих документах (статуті) суб'єкта господарювання( ст. 57 Господарського кодексу України).
В жодному законодавчому акті відсутня заборона суб”єкту господарювання приймати на себе зобов”язання не здійснювати реорганізацію до моменту виконання будь-якого зобов”язання, що прийнято суб”єктом господарювання перед своїм кредитором.
Відповідно до п. 4.2.4 кредитного Договору, позичальник ( позивач) зобов'язався: до повного повернення кредиту та/або сплати відсотків за надання кредиту та/або сплати плати за кредит, та/або сплати відсотків за неправомірне користування кредитом, та/або сплати неустойки, зокрема :не здійснювати реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) чи ліквідацію без попередньої письмової згоди на це Банку.
Положеннями статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Серед таких вимог є, зокрема, і вимога щодо змісту правочину, який не може суперечити актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.
Позивач не зазначив, яким саме актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства суперечить зміст п. 4.2.4 кредитного договору, в частині зобов”язань, які прийняв на себе позичальник, до повного повернення кредиту та/або сплати відсотків за надання кредиту та/або сплати плати за кредит, та/або сплати відсотків за неправомірне користування кредитом, та/або сплати неустойки, не здійснювати реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) чи ліквідацію без попередньої письмової згоди на це Банку.
Позивач не довів факту порушення своїх прав, включенням до кредитного договору п. 4.2.4. в заявленій частині, та не зазначив, яким чином включення до договору цього пункту, тягне недійсність всього кредитного договору.
Позивачем не наведено і підстав, встановлених законом, для визнання недійсним кредитного договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 3-1/2006 від 01.03.2006 р., як це вимагається ст. 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 Цивільного кодексу України).
Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про визнання недійсним кредитного договору № 3-1/2006 від 01.03.2006 р., укладеного між ТОВ “Шпон” та Акціонерним комерційним промислово - інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), не підлягають задоволенню.
Судові витрати, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 49, 77, 82 - 85 Господарського процесуального Кодексу України, Господарський суд, -
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “Шпон”, м. Донецьк у задоволенні позову до Промінвестбанку, м. Київ про визнання недійсним кредитного договору № 3-1/2006 від 01.03.2006 р. із сторонами Товариство з обмеженою відповідальністю “Шпон” та Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк ( закрите акціонерне товариство).
Текст рішення оголошено в судовому засіданні 12.05.2009 р.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя Дучал Н.М.
Надруковано 3 екземпляри:
1 - позивачу;
1 - відповідачу;
1 - усправу.