16 квітня 2009 р.
№ 16/19
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Грейц К.В.,
суддів:
Бакуліної С.В.,
Глос О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги
Товариства з обмеженою відповідальністю (далі -ТОВ) Комерційний банк “АРМА”
на ухвалу
від 03.02.2009 року
у справі
господарського суду
№ 16/19
Закарпатської області
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “Старвуд Закарпатя”
до
ТОВ Комерційний банк “АРМА”
про
визнання недійсними іпотечного договору та
договорів застави обладнання; зобов'язання
усунути перешкоди в здійсненні права власності
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача:
Ракущинець А.А. (довіреність № 275 від 02.04.2009р.);
Маркусь М.І. (довіреність № 276 від 02.04.2009р.)
від відповідача:
Маленко Н.В. (довіреність № 163 від 17.03.2009р.)
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області (суддя Васильковський О.В.) від 03.02.2009 року, задоволено частково заяву ТОВ “Старвуд Закарпаття” про забезпечення позову; накладено арешт на майновий комплекс, розташований за адресою: Виноградівський район, смт.Вилок, вул. Центральна (Крупська), 19 в цілому та майновий комплекс розташований за адресою: смт.Вилок, вул. Центральна (Крупська), 56, в цілому, що належать на праві власності ТОВ “Старвуд Закарпаття”, які передані в іпотеку відповідно до іпотечного договору за реєстром №301 від 17.01.2008 року ТОВ Комерційний банк “АРМА”; накладено арешт на обладнання, що належить ТОВ “Старвуд Закарпаття”, яке передане у заставу відповідно до договору застави обладнання № 306 від 17.01.2008 року та договору застави обладнання №17/01-259-1 від 23.10.2008 року, укладених між ТОВ “Старвуд Закарпаття” та ТОВ Комерційний банк “АРМА”; в решті заяви про забезпечення позову відмовлено.
В касаційній скарзі ТОВ Комерційний банк “АРМА” просить повністю скасувати ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 03.02.2009 року по справі № 16/19, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.66, 67 ГПК України.
У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представників позивача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Предметом спору в даній справі є вимога ТОВ “Старвуд Закарпаття” до ТОВ “КБ ”Арма” про визнання недійсним іпотечного договору про передачу в іпотеку майнових комплексів позивача, визнання недійсними договорів про передачу в заставу обладнання, належного останньому, з підстав вчинення їх особою без належного обсягу повноважень; зобов'язання усунути перешкоди в здійсненні права власності шляхом вжиття заходів до зняття заборони відчуження.
Згідно з приписами статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Оскільки забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд має право для вжиття заходів до забезпечення позову, визначених ст.67 ГПК України. Одним з таких заходів є накладення арешту на майно, що належать відповідачеві.
Враховуючи, що вжиття заходів щодо забезпечення позову є правом суду, і, при цьому, закон не містить точного переліку господарських спорів або обставин, за яких вживаються заходи до забезпечення позову, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що суд припустився процесуальних порушень в частині здійснення дій по забезпеченню позову ТОВ “Старвуд Закарпаття”.
В касаційній скарзі відповідач вказує на невірне застосування судом абзацу першого частини першої статті 67 ГПК України, яка передбачає забезпечення позову накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві, проте, судом накладено арешт на майно, що належить на праві власності позивачу.
Касаційна інстанція відмічає, що приписи наведеної норми передбачають в якості способу забезпечення позову накладення арешту на майно, що належить відповідачеві, але без зазначення про належність майна відповідачу саме на праві власності.
Так, враховуючи наявність у відповідача певного обсягу прав (інших, ніж право власності) щодо майна, яке є предметом спірних договорів, господарський суд правомірно вмотивовував свою позицію посиланням на положення Законів України “Про іпотеку” (ст.38), “Про заставу” (ст.20), відповідно до яких іпотекодержатель наділений правом на продаж предмета іпотеки, а заставодержатель правом на звернення стягнення на предмет застави.
Реалізація відповідачем права розпорядження майном позивача у передбачений законом спосіб може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду щодо задоволення вимог позивача про визнання недійсними спірних угод, внаслідок чого у позивача відновлюється право володіння, користування і розпорядження предметом спірних угод без обмежень законом або договором; звернення стягнення на предмет застави та реалізація предмету іпотеки фактично позбавить позивача права власності на майно, яке (право власності) він просить відновити шляхом усунення перешкод у його здійсненні. Отже, невжиття заходів до забезпечення позову може негативно вплинути на майновий стан позивача.
Колегія суддів вважає дії суду щодо накладення арешту на майно, яке є власністю позивача, правомірними, враховуючи позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 07.02.2006 року у справі №2/221, відповідно до якої суд має право накладати арешт на майно, яке є предметом спірної угоди, оскільки такий спосіб забезпечення позову передбачає заборону особам, в яких майно перебуває, відчужувати його. Така позиція кореспондує позиції місцевого суду щодо накладення арешту на майно, яке є предметом спірних угод, і яке належить відповідачу на праві звернення стягнення на нього або на праві його продажу.
Таким чином, з метою уникнення значних негативних майнових наслідків для сторін, касаційна інстанція вважає за необхідне погодитися із необхідністю вжиття заходів забезпечення позову з врахуванням їх адекватності, а також враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Закарпатської області.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.ст. 11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-
Касаційну скаргу ТОВ Комерційний банк “АРМА” на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 03.02.2009 року у справі № 16/19 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 03.02.2009 року у справі № 16/19 -без змін.
Головуючий-суддя
К.Грейц
С.Бакуліна
О.Глос