ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
№ 27/210
14.04.09
ЗЗа позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕП Транско»
до
третя особа
Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра»
Товариство з обмеженою відповідальністю «РГК Адамант»
про
стягнення 329 000, 77 грн.
Суддя Дідиченко М.А.
Секретар Приходько Є.П.
Представники сторін:
Від позивача:
Зінченко О.В. -представник за довіреністю б/н від 28.11.2008 року;
Шемяткін М.О. -представник за довіреністю б/н від 18.03.2009 року;
Від відповідача:
Від третьої особи:
Коваленко О.Д. -представник за довіреністю б/н від 12.02.2009 року
не з'явились
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕП Транско»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра»про стягнення 171 186, 04 грн. основного боргу, штрафу у сумі 157 491, 12 грн. та 3% річних у розмірі 323, 61 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.03.2009 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 14.04.2009 року. Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «РГК Адамант».
У судовому засіданні 14.04.2009 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 14.04.2009 року надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не є стороною договору банківського рахунку від 29.03.2005 року, а тому між позивачем та відповідачем не існує цивільних прав та обов'язків.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕП Транско»та Товариством з обмеженою відповідальністю «РГК Адамант»було укладено договір доручення № 2912-Д/08 від 29.12.2008 року (надалі - Договір).
Згідно п. 2.2 Договору Товариство з обмеженою відповідальністю «РГК Адамант»зобов'язується здійснити 100% передплату вартості експедирування, яка складається з вартості платежів, додаткових станційних зборів. митних зборів, витрат на проходження фіто санітарних, сертифікаційних та інших процедур по оформленню вантажу, винагороди «Повіреного».
Для здійснення передплати передбаченої п. 2.2 Договору між позивачем та третьою особою було укладено Додаткову угоду № 1 до договору доручення № 2912-Д/08 від 29.12.2008 року та виставлено позивачем рахунок-фактура № СФ-0000017 від 08.01.2009 року на загальну суму 171 186, 04 грн.
Враховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 198 ГК України всі розрахунки між юридичними особами здійснюються шляхом безготівкового переказу через установи банків, третя особа на виконання своїх господарських зобов'язань перед позивачем доручило ВАТ КБ «Надра»перерахувати з розрахункового рахунку ТОВ «РГК Адамант»на користь ТОВ «ТЕП Транско»грошові кошти в сумі 171 186, 04 грн.
На виконання даного платежу до установи відповідача було подане платіжне доручення № 1 від 13.01.2009 р. на загальну суму 85 000, 00 грн. та платіжне доручення № 2 від 13.01.2009 р. на загальну суду 86 186, 04 грн.
Згідно п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Тобто, відповідач повинен був перерахувати грошові кошти в сумі 171 186, 04 грн. згідно платіжних доручень № 1 та № 2 від 13.01.2009 р. того ж дня, але за твердженням позивача відповідач цього не зробив.
Як встановлено судом, вимоги позивача ґрунтуються на тому, що відповідач не виконав платіжні доручення іншої (третьої) особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «РГК «Адамант»від 13.01.2009 року на суму, відповідно, 85 000, 00 гри. та 86 186, 04 грн., на позивача.
Між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «РГК «Адамант»був укладений договір банківського рахунку від 29.03.2005 року, за яким відповідач зобов'язувався відкрити останньому поточного рахунка, здійснювати рохрахунково-касове обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю «РГК «Адамант»за допомогою платіжних інструментів відповідно до укладеного Договору та вимог законодавства України (п.1.1. договору). Таким чином, від дня укладення договору банківського рахунку від 29.03.2005 року між його сторонами виникли взаємні цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач не є стороною договору банківського рахунку, а тому між позивачем та відповідачем не існує цивільних прав та обов'язків, відповідач не має перед позивачем зобов'язання в силу статей 509, 510 ЦК України щодо здійснення його розрахунково-касового обслуговування.
Посилання ж позивача на п.п. 8.1., 8.3. ст. 8 та п. п. 32.4., 32.8. ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" не приймаються судом до уваги, оскільки зазначені положення не встановлюють можливості особи, яка є отримувачем коштів, обслуговування якої здійснює інший банк, аніж банк відправника коштів, звертатися до банку відправника коштів із позовом щодо виконання договору банківського рахунку, стороною якого він не є.
Крім того, позивач посилається на те, що згідно п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ, а тому має право вимагати від банка сплати збитків.
Так дійсно, отримувач має право на відшкодування збитків у разі порушення строків виконання документа на переказ, проте як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом, позивач просить суд не стягнути збитки за порушення строків переказу коштів, а стягнути кошти, які не були одержані відповідачем згідно платіжного доручення № 1 від 13.01.2009 року та платіжного доручення № 2 від 13.01.20098 року.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у сумі 157 491, 12 грн. та 3% річних у розмірі 323, 61 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Враховуючи те, що судом встановлено, що відповідачем не було порушено зобов'язання, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу у сумі 157 491, 12 грн. та 3% річних у розмірі 323, 61 грн.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при відмові в позові покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 509, 510 ЦК України, ст.ст. 33, 49, 75, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя
Дідиченко М.А.
Дата підписання 27.04.2009 року