Справа: № 2а-15131/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.
Іменем України
19 листопада 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Гусак О.О. Стадніка О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Джил» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Джил» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002982250/32 від 23.10.2012, -
В листопаді 2012 року ТОВ «Джил» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002982250/32 від 23.10.2012.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, який з'явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 17.09.2012 по 28.09.2012 співробітниками Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Джил» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.06.2012 валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.06.2012.
В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем положень п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податкове зобов'язання за серпень 2011 року в сумі 6 574,48 грн.; п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за липень 2010 року на суму 3 584,46 грн., за грудень 2010 року на суму 200 000,0 грн., за липень 2011 року на суму 99 000,0 грн., травень 2011 року на суму 1 605,66 грн., за квітень 2012 року на суму 1 869,68 грн., за червень 2012 року на суму 1 045,0 грн. Також встановлено зменшення від'ємного значення по податку на додану вартість на загальну суму 3 205,32 грн.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 12.10.2012 № 4950/2205/33936792 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002982250/12763 від 23.10.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 391 690,68 грн. (за основним платежем 313 679,28 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 78 018,4 грн.).
За результатом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення скарги позивача залишено без задоволення.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 (далі по тексту - ПК України).
Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Згідно з п. п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Таким чином, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару, платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар, призначений для використання у своїй господарській діяльності.
Однак, позивачем надано суду копії податкових накладних від 19.07.2010 № 190704 ТОВ «Фортексбуд» на суму ПДВ 3 584,46 грн. (а.с.67), від 28.12.2010 № 21 від ТОВ «Градострой» на суму ПДВ 41 666,67 грн., від 29.12.2010 № 22 від ТОВ «Градострой», від 10.05.2011 № 10/005 від ВАТ «Чернігівбуд», від 28.07.2011 № 1 від ТОВ «Градострой» на суму ПДВ 99 000,0 грн. (а.с.68-71).
Відповідно до п. 44. 6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці 2 п. 44.7 цієї статті платник податків не подає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Враховуючи, що позивачем не було надано до перевірки документи на підтвердження реальності спірних договорів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості висновків оскаржуваного акту перевірки щодо порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за липень 2010 року на суму 3 584,46 грн., за грудень 2010 року на суму 200 000,0 грн., за липень 2011 року на суму 99 000,0 грн., травень 2011 року на суму 1 605,66 грн., за квітень 2012 року на суму 1 869,68 грн., за червень 2012 року на суму 1 045,0 грн.
Крім цього, як встановлено судом першої інстанції, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість сплачені на користь ТОВ «ХЛ Студіо».
Згідно Акту перевірки, порушення податкового законодавства з боку ТОВ «Джил» обґрунтовується відповідачем нікчемністю господарських договорів, укладених між позивачем та ТОВ «ХЛ Студіо», оскільки, фактично придбання товарів (послуг) ТОВ «Джил» у ТОВ «ХЛ Студіо» не здійснювалось, а здійснювалось лише оформлення операцій.
Відповідно до положень п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, податкові накладні, розрахунки-фактури, платіжні доручення, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, оскільки містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.
Згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦКУ).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Однак, позивачем не надано жодного доказу виконання спірних договорів укладених з ТОВ «ХЛ Студіо». Таким чином, угоди укладені між ТОВ «Джил» та ТОВ «ХЛ Студіо» є нікчемними, а право ТОВ «Джил» на податковий кредит з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих на придбання послуг, придбання товарів не виникає.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тобто, на відповідача як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, так як він заперечує проти задоволення позовних вимог.
Таким чином, висновки податкового органу щодо порушення ТОВ «Джил» положень п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України є правомірними, а позовні вимоги ТОВ «Джил» - безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Джил» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2012 року - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 листопада 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків
Повний текст ухвали складено та підписано - 21.11.2013
Головуючий суддя Борисюк Л.П.
Судді: Петрик І.Й.
Собків Я.М.