21 листопада 2013 р.Справа № 2-а-434/11/1527
Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Сувертак Інна Володимирівна
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Суворовського районного суду м.Одеси від 01 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та, зобов'язання вчинити певні дії, -
10.12.2010р. ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси із позовом до ГУ ПФУ в Одеській області про визнання протиправними дійй відповідача щодо відмови в перерахунку щомісячного підвищення до пенсії як учаснику бойових дійц з 01.01.2000 року та зобов'язання перерахувати раніше призначену пенсію на 150% за період з 01.01.2000р. по 30.06.2006р., а також з 01.07.2006р. по 31.12.2010р. та в подальшому у розмірі не менше ніж 538,50 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що він являється пенсіонером Міністерства Оборони України та учасником бойових дій і, відповідно до діючого законодавства має право на підвищення пенсії для учасників бойових дій у розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком. Однак, відповідачем вказана надбавка виплачується в значно меншому розмірі ніж це передбачено ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.25 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».
Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 31.01.2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 01.01.2000 р. по 16.05.2010 р. - залишено без розгляду з підстав пропуску встановленого законом строку для звернення до суду.
Вказана ухвала суду 1-ї інстанції сторонами в апеляційному порядку не оскаржувалася.
Постановою Суворовського районного суду м.Одеси від 01 березня 2011 року в задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 19.04.2011р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 01.03.2011 року, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - майор запасу ОСОБА_1 є пенсіонером Міністерства Оборони України та учасником бойових дій, т.б. має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1.
18.11.2009 року позивач звернувся до ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою з проханням провести йому перерахунок пенсії з урахуванням 150% надбавки за участь в бойових діях, однак, листом заступника ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області від 04.12.2009р. вих.№2630/К-11 позивачеві було відмовлено у здійсненні такого перерахунку пенсії за минулий час.
Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правильно проводив нарахування та виплату позивачеві підвищення до пенсії.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції і вважає його обґрунтованим та заснованим на законі, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо правового статусу ветеранів війни, у тому числі питання щодо надання їм пільг, переваг та соціальних гарантій, визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і реалізуються шляхом встановлення Урядом України розмірів мінімальної пенсії за віком.
Згідно ч.2 ст.4 названого Закону, до ветеранів війни належать і учасники бойових дій.
Відповідно до ч.4 ст.12 Закону (в редакції до 05 жовтня 2005 року) позивач, як учасник бойових дій, дійсно мав право на підвищення до пенсії в розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Відповідно до ст.17 зазначеного Закону, мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.
Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.
На підставі ч.3 ст.46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого мала обраховуватися надбавка позивачу до пенсії, як учаснику бойових дій, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Так, відповідно до ч.1 ст.28 названого Закону, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Будь-якими іншими чинними законодавчими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку щодо не взяття до уваги положень ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення до пенсії.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч.4 ст.9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачеві в період до 01 липня 2006 року підлягали застосуванню положення ч.3 ст.46 Конституції України, ч.4 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції до 05.10.2005р.), ст.17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» і ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужували обсяг встановлених законом прав.
Оскільки позивачу підвищення до пенсії визначається виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, яка, в свою чергу, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачу повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Із врахуванням викладеного, судова колегія вважає, що позивач, як учасник бойових дій, дійсно мав право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком до 01 січня 2006 року, оскільки з 01.01.2006р. законодавством України було встановлено нові (більш високі) розміри прожиткового мінімуму на осіб, які втратили працездатність, вимоги по яким в позовній заяві фактично не заявлено.
Отже, за таких обставин, висновки суду першої інстанції про залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 за період з 01.01.2000р. по 16.05.2010р. та відмову в задоволенні іншої частини позовних вимог є правильним та обгрунтованим.
До такого висновку судова колегія приходить з підстав того, що після 01 липня 2006р. (і по теперішній час) набрали чинності положення Закону України від 05.10.2005р. №2939- IV, якими були внесені зміни до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині підвищення до пенсії, як учасникам бойових дій у розмірі 25 % прожиткового мінімуму.
При цьому, ще слід зазначити, що дані норми Закону є діючими, а тому відповідач, розраховуючи позивачу розмір пенсії після 01.07.2006р. діяв в межах наданих йому повноважень та відповідно до закону.
До того ж, судова колегія звертає увагу ще й на те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст.183-2,195,197,199,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Суворовського районного суду м.Одеси від 01 березня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
В.О. Скрипченко