№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11063/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Горкава В.Ю.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
28 листопада 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Рейнарт І.М., Кулікової С.В.
при секретарі: Іванову Ф.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 серпня 2012 року в справі за позовом заступника прокурора м. Києва Гоголя В.В. в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Позивач в особі заступника прокурора м. Києва на підставі ст.36-1 ЗУ «Про прокуратуру» та ст.45 ЦПК України в інтересах держави в особі Міністерства фінансів звернувся до суду з вищевказаним позовом, та із урахуванням поданих уточнень просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами у сумі 18 389 669,79 гривень виходячи із того, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредитних коштів.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києві від 28 серпня 2012 року позов було задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК», заборгованість за кредитними договорами №28.3/С-023.05.2 від 15 квітня 2005 року та №28.4/СК- 108.06.2 від 27.12.2006 року в розмірі 18 389 699,79 гривень. Стягнуто з ОСОБА_3, в дохід держави 1 820 гривень судових витрат.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 3 липня 2013 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погодившись з заочним рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу де ставив питання про скасування заочного рішення та постановлення нового про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи свої вимоги порушенням норм матеріального та процесуального права.
Представники позивача не визнали подану апеляційну скаргу, заперечували проти її задоволення.
Представник апелянта підтримав подану апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом при розгляді справи було встановлено, що 15.04.2005 року між ВАТ «РОДОВІД БАНК», найменування змінено на ПАТ «РОДОВІД БАНК» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №28.3/С-023.05.2 з подальшими змінами та доповненнями, згідно з умовами якого позивач відкрив відповідачу відновлювальні кредитні лінії на споживчі цілі в розмірі 250 000доларів США, 15.12.2006 року - в розмірі 460 000доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи з 15% річних, з кінцевим терміном погашення кредиту та процентів до 15.04.2008 року.
23.08.2007 року між сторонами укладено договір №3 про внесення змін до зазначеного вище договору, згідно з умовами якого позивач відкрив відповідачу відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі в розмірі 860 000 доларів США.
15.04.2008 року сторонами було внесено зміни до зазначеного вище договору, шляхом укладення договору № 4, згідно з умовами якого позивач відкрив відповідачу відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі в розмірі 644 000доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи з 16% річних, з кінцевим терміном погашення кредиту та процентів до 15.04.2009 року.
27.12.2006 року між сторонами було укладено кредитний договір №28.4/СК- 108.06.2, згідно з умовами якого позивач відкрив відповідачу відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 850 000 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи з 15% річних, з кінцевим терміном погашення кредиту та процентів до 27.12.2009 року. У подальшому, 23.04.2008 року між тими ж сторонами укладеного договір про внесення змін до вказаного договору, згідно з умовами якого, процентна ставка за цим договором була встановлена в розмірі 17% річних.
При зверненні до суду із позовом позивач вказував, що відповідач не виконував належним чином взяті на себе за кредитними договорами зобов'язання, допустивши заборгованість, яка станом на 12.01.2012 року за кредитним договором №28.3/С-023.05.2 становила 890 342,48 доларів США, та складалася з: суми заборгованості за кредитом; заборгованості за процентами, нарахованої пені у відповідності до п.4.5 кредитного договору, згідно п.1.3 договору; 3% річних від простроченої суми ; та за кредитним договором №28.4/СК-108.06.2 в розмірі 1 411 300,84 доларів США, яка складалася з: суми заборгованості за кредитом, заборгованості за процентами, нарахованої у відповідності до п.4.5. кредитного договору пені, 3% річних від простроченої суми. А відтак загальна заборгованість за вказаними договорами склала 2 301 643,32 долари США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 12.01.2012 року склала - 18 389 669,79 гривень.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з вимог ст. 525 ЦК України, та зазначав, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору. А тому, з урахуванням вимог ст. 1054 ЦК України, позичальник повинен повернути кредит та сплатити визначені умовами договору додаткові витрати.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Звертаючись зі скаргою апелянт зазначав, що розрахунок заборгованості за кредитною угодою, наданий позивачем, не відповідає дійсності. Борг по тілу кредиту, по відсоткам вказаний позивачем помилково, без врахування сум фактично наданого кредиту та сум кредиту і процентів, які особисто сплачені відповідачем. Суми кредиту та процентів, що розраховані позивачем не підтверджені розрахунками (у вигляді відповідної формули) і не відповідають умовам кредитного договору. До позовної заяви доданий лише розрахунок заборгованості, в якому зазначені лише періоди та суми нарахованих штрафних санкцій без відповідних розрахунків. Відсутній розрахунок суми процентів, нарахованих за користування кредитом, а саме періоди нарахування процентів, відсутній розрахунок суми штрафних санкцій, а вказана лише остаточна сума пені без зазначення, який саме механізм розрахунку був застосований під час визначення суми боргу по штрафних санкціях.
При цьому, розрахунок який був наданий до апеляційного суду, апелянт вважав таким, що відповідає матеріалам справи, графікам повернення коштів а також положенням, які викладені в правовій позиції по справи № 6 -116 цс 13 суду касаційної інстанції.
Колегія суддів вважає зазначені вище доводи такими що не підлягають задоволенню виходячи з того, що по справі постановлено заочне судове рішення ( за результатами розгляду справи у суді першої інстанції ), а у відповідності до положень ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
При цьому слід також зазначити, що за час розгляду справи у суді першої інстанції ( протягом двох років ) відповідачем не було надано доказів на спростування розрахунків, які були надані позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог. Також таких доказів не було надано і при подачі апеляційної скарги. При цьому сама скарга також не містила в собі посилань на докази, які не були надані до суду першої інстанції з поважних причин, що б давало суду апеляційної інстанції право на їх дослідження в силу положень ч. 2 ст. 303 ЦПК.
Також апелянтом вказувалося на те, що банк безпідставно ставив питання про стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором та 3% річних за прострочення виконання умов кредитного договору, тобто така вимога на думку апелянта свідчать про дворазове притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Зазначені доводи апеляційної скарги не грунтуються на нормах діючого законодавства та положеннях ст. 625 ЦК України. При цьому слід також зазначити, що розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій за невиконання кредитних зобов'язань відповідачем не перевищував розмір збитків, а відтак у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для застосування до існуючих між сторонами правовідносин положень ч. 3 ст. 551 ЦК України.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 серпня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Судді: