АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
26 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді Слюсар Т.А.
суддів: Котули Л.Г., Шкоріної О.І.
при секретарі: Круглик В.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 серпня 2013 року
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментам, пені, втрати від інфляції та трьох процентів річних.
Колегія суддів, -
У червні 2013 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментам, пені, втрати від інфляції та трьох процентів річних.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що відповідач не сплачує аліменти на утримання дитини, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на квітень 2013 року становить 75 341 грн. 37 коп., й просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь пеню від несплачених аліментів в сумі 351 467 грн. 19 коп., інфляційні витрати в сумі 924 грн. 83 коп., та три проценти річних, в сумі 2 772 грн. 87 коп.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 серпня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши представників позивача, які підтримали апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, постановою Дніпровського районного суду м.Києва від 06 вересня 2004р. стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ј частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 14 липня 2004р. і до його повноліття.
Відповідно до долученої до справи копії свідоцтва про шлюб, виданого 15 серпня 2008р., ОСОБА_2, уклавши шлюб з ОСОБА_5, обрав собі прізвище ОСОБА_2 /а.с.40/.
Встановлено, що постановою державного виконавця ВДВС Деснянського УЮ Коваленко П.І. №6-933/13 від 29 вересня 2004 року відкрито виконавче провадження на примусове виконання постанови Деснянського районного суду м. Києва від 06 вересня 2004р. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ј частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 14 липня 2004 року і до його повноліття. /а.с.129-133/
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах, складеного державним виконавцем Гречан М.В. ВДВС Деснянського РУЮ в м. Києві від 12 квітня 2013 року, заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 становить 75 341 грн. 37 коп. /а.с.8/
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог районний суд, виходив з того, що рішення районного суду про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі ј частини з усіх його доходів, у зв'язку з поданою ним апеляційною скаргою, не набрало законної сили, а тому й відсутні правові підстави до стягнення грошових коштів за прострочення виконання вказаного рішення.
Між тим, з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Визнаючи доведеним наявність підстав до відмови у позові, суд першої інстанції керувався положеннями ч.1 ст.223 ЦПК України, у відповідності до вимог якої рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Зі справи убачається, що клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження та апеляційну скаргу на судове рішення про стягнення з ОСОБА_2 аліментів, дійсно подано до Дніпровського районного суду м. Києва 13 серпня 2013р. /а.с.38/.
Між тим, районний суд залишив поза увагою ту обставину, що судове рішення про стягнення з відповідача аліментів набрало законної сили 06 вересня 2004р. /а.с.6/, а факт подачі апеляційної скарги, за спливом майже 9 років після його ухвалення - 13 серпня 2013р., у відсутність рішення суду про поновлення строку апеляційного оскарження та відкриття апеляційного провадження, підстав для висновків про його не чинність станом на 15 серпня 2013р., не давало.
Суд першої інстанції залишив поза увагою та не дав належної оцінки тій обставині, що рішення про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ухвалено 06 вересня 2004р. й перебувало на виконанні у ВДВС Деснянського РУЮ в м.Києві з 29 вересня 2004р., а згідно долученого до справи розрахунку заборгованості по аліментах, боржником з моменту відкриття виконавчого провадження не вчинено жодних дій на виконання обов'язку матеріального утримання неповнолітньої дитини.
Окрім цього, районний суд, в порушення вимог ст.ст.213, 214 ЦПК України, не розглянув заявлений по справі спір, що є неприпустимим.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції, як постановлене з порушенням норм процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи, підлягає скасуванню, а по справі слід ухвалити нове рішення.
З долученого до справи розрахунку заборгованості по аліментах, складеного державним виконавцем ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві 12 квітня 2013р., убачається, що ОСОБА_2 має заборгованість по сплаті аліментів на користь ОСОБА_1, яка станом на 12 квітня 2013р. складає суму 75341грн.37коп./а.с.7,8/.
Відповідно до положень ч.1 ст.196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Згідно керівних роз'яснень, що містяться в п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року передбачена ст.196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
Звертаючись у суд з позовом про стягнення пені, в сумі 351 467грн.19коп., позивачка просить визнати доведеним наявність вини ОСОБА_2 у сплаті аліментів й обов'язку боржника по сплаті пені, починаючи з 01 січня 2012р.
Між тим, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про обізнаність відповідача про його обов'язок по сплаті аліментів на утримання неповнолітнього сина раніше, ніж 15 лютого 2012р.
Як убачається зі змісту заяви ОСОБА_2 від 15 лютого 2012р., адресованої начальнику ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві, що міститься в матеріалах виконавчого провадження та копія якої долучена до справи, відповідач був ознайомлений з рішенням суду про стягнення з нього аліментів на утримання дитини, 15 лютого 2012 року. /а.с.116/.
Інші належні та допустимі докази про обізнаність боржника з судовим рішенням про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_1 до 15 лютого 2012р., до справи не долучено.
Окрім того, у відповідності до розрахунку державного виконавця, який долучений до матеріалів справи, посадовою особою державної виконавчої служби заборгованість відповідача по сплаті аліментів визначена по 12 квітня 2013 року, що є перешкодою до стягнення пені за період з 13 квітня 2013р. по 31 травня 2013р. /а.с.8/.
За таких обставин, підстав до покладення на боржника відповідальності за прострочення сплати аліментів за період з 01 січня 2012р. до 15 лютого 2012р., а також з 13 квітня 2013р. по 31 травня 2013р. як просить ОСОБА_1, не має.
У відповідності до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього кодексу.
Отже, матеріалами справи доведено наявність підстав до стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки пені за прострочення сплати аліментів, починаючи з 15 лютого 2012 року по 12 квітня 2013 року.
Загальна сума заборгованості відповідача по аліментах станом на 12 квітня 2013р. становить 75 341 грн. 37 коп.
Долучений до справи розрахунок пені за період з 15 лютого 2012р. й по 12 квітня 2013р. узгоджується з вимогами закону й відповідає фактичним обставинам справи та становить суму 286 583 грн. 59 коп. /а.с.5/.
/ 269 057, 07 з 01 березня 2012р. по 01квітня 2013р. + 8 403грн.46коп. за 15 днів лютого 2012р. та + 9123грн.06коп. за 12 днів квітня 2013р./
Відповідно до положень ч.9 ст.7 СК України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Разом з тим, визначаючи суму пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2, колегія суддів керується вимогами ч.9 ст.7, ч.2 ст.196 СК України, п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року, а також враховує конкретні обставини справи, в тому числі й загальну суму заборгованості - 75 341 грн. 37 коп., а також час, з якого безспірно доведено вину боржника у несплаті аліментів.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір пені за прострочення сплати аліментів, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 286 583 грн. 59 коп. до 50 000 грн.
Окрім цього, з відповідача в доход держави підлягає стягненню судовий збір, у сумі 500грн.
Вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь інфляційних втрат та трьох процентів річних не ґрунтуються на законі, остільки дія положень ч.2 ст.625 ЦК України не розповсюджується на відносини, які склалися між сторонами та врегульовані Сімейним кодексом України.
За таких обставин, заявлений по справі позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313 - 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 серпня 2013 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів, в сумі 50 000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 в доход держави судовий збір в сумі 500 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа № 754/9796/13
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/13084/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Грегуль О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.