Апеляційний суд міста Києва
Справа №22-14575 Головуючий у 1-й інстанції Сіромашенко Н.В.
Доповідач Волошина В.М.
03 грудня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.
при секретарі Круглик В.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про стягнення боргу.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на свою користь 415 460 грн. 80 коп., в тому числі основний борг за розпискою в сумі 407 643 грн., індекс інфляції за весь час прострочення - 815 грн.28 коп., три відсотки річних - 7002 грн. 52 коп., а також просила стягнути моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 27 січня 2012 року вона передала у борг відповідачу грошові кошти у сумі 51 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 407 643 грн. 00 коп., а відповідачка зобов'язалася повернути таку ж суму грошових коштів до 01 січня 2013 року, про що остання залишила їй розписку, але борг не був повернутий, а тому вона звернулась до суду за захистом свого порушеного права.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду позивачка ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, та таким, що постановлено судом з грубими порушеннями норм матеріального та процесуального права, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. А тому, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Беручись за з'ясування джерел походження коштів позивачки та застосовуючи до спірних правовідносин положення ст.ст. 719 ч.5, 220, 236 ч.І ЦК України, суд першої інстанції на порушення вимог ст.ст. 4, 11, 213, 214 ЦПК України, вийшовши за межі заявлених вимог не врахував, що вказані грошові кошти передавалися позивачці її батьком для навчання та проживання в США, в зв'язку з чим вони в розумінні ст. 199 СК України мають правовий статус матеріальної допомоги наданої батьком дитини яка після досягнення повноліття бажає продовжити своє навчання в США до досягнення нею 23 років, а не правовий статус дарунку як помилково вважав суд першої інстанції, з огляду на що застосував до спірних правовідносин положення ЦК України, які не підлягають застосуванню. Крім того вказувала, що суд безпідставно відмовив в позові і про відшкодування моральної шкоди.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
У відповідності до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за договором позики (розписка) суд першої інстанції виходив з того, що сторона позивача не довела ті обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.
З такими висновками суду слід погодитись, оскільки суд дійшов їх з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та вимог матеріального закону ( ст.ст. 220, 236, ч.5 ст. 719 ЦК України).
Як вбачається з розписки від 27 січня 2012 року, яка була подана позивачкою як доказ на підтвердження вимог про стягнення боргу, відповідачка ОСОБА_2 взяла в борг у своєї доньки ОСОБА_1 ( яка на час написання розписки була неповнолітньою і між якими існують довірливі, дбайливі та доброзичливі стосунки) гроші в сумі 51 тисяча доларів США, які передані ОСОБА_1 в дар на навчання та проживання в США, раніше. При цьому ОСОБА_2 зобов'язалася повернути гроші в строк до 01 січня 2013 року. Так як борг не був повернутий, вона звернулась до суду за захистом свого порушеного права.
Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки сторони в розумінні ст. 58 ЦПК України не надали суду доказів про те, що позивачка отримала в дар 51 тис.доларів США раніше (договір дарування відсутній), як і не вказав про наявність такого договору представник позивачки - її батько. До того ж, при стосунках, які існують між сторонами, вони подали до суду текст мирової угоди підписаний обома сторонами, яка не була визнана судом, із якої вбачається, що сторони прийшли до згоди, що відповідачка в рахунок погашення боргу згодна передати позивачці 2/3 власності квартири, тоді як в своїх поясненнях в апеляційному суді із пояснень відповідачки встановлено, що вона має непогашені кредитні зобов'язання.
За таких обставин, доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спростовують.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги є не суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права які призвели або могли призвести до неправильного вирішення цього спору.
Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що підстав до його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: