03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
апеляційне провадження Головуючий у І інстанції - Величко Т.О.
№ 22-ц/796/3126/2013 року Головуючий у ІІ інстанції - Білич І.М.
18 квітня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Кулікової С.В., Рейнарт І.М.
при секретарі: Кононенко В.А., Іванова Ф.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування та визнання права власності на спадкове майно
зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом.
Позивач ОСОБА_1 у жовтні 2011 року звернулася до суду із вищевказаним позовом. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 12 лютого 1992 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4. У ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1, яку останній за життя не оформив. У подальшому вона зареєструвала спірну квартиру в БТІ, тому вважала, що квартира набута під час перебування у шлюбі є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач по справі (донька ОСОБА_4 від першого шлюбу), не брала участі у догляді за хворим батьком. Тому в силу ч.2 ст.1224, ст. 1261 ЦК України вона просила усунути від права на спадкування за заповітом від 06.11.1998 року після смерті ОСОБА_4 - ОСОБА_3. Визнати за нею право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 - 1/2 частину спірної квартири.
ОСОБА_3 звертаючись до суду з зустрічним позовом про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом. Та зазначала, що їй стало відомо про заповіт у 2009 році. Вона проживає за межами України та приблизно двічі на рік приїздить до України провідати батька та свою матір. Весь час вона була у гарних стосунках із своїм батьком, який також підтримував дружні стосункі зі своєю першою дружиною її матірю, зустрічався із ними, відзначав із ними сімейні свята, привітав листівками. ОСОБА_3 зазначала, що відповідачка ОСОБА_1 приховала факт, що її батька з 05.01.2010 року по 28.01.2010 року було госпіталізовано. При цьому зазначала, що не погоджується із твердженнями ОСОБА_1, що вона своїми діями прискорила смерть батька та заважала йому скаласти інший заповіт. Тому просила задовольнити заявлений зустрічний позов відмовивши у задоволенні вимог позивача ОСОБА_1
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні заявлених вимог про усунення від права на спадкування та визнання права власності на спадкове майно.
Зустрічний позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3, понесені судові витрати у розмірі 3 096 гривень.
Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу де ставила питання про скасування рішення суду та постановлення нового про задоволення її позовних вимог та відмови у задоволенні зустрічного позову. Вказуючи при цьому, що судом було порушено норми матеріального права, оскільки посилання суду на ст. 24 КпІІІС УРСР є недоречними, так як до існуючих правовідносин має застосовуватись положення ст. 22 УРСР. ЗУ «Про власність» (ст. 15) та ЦК України (ст.ст.101, 102), у редакції, що діяла на той час .
За якими: член житлового кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, житлово-будівельного кооперативу, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Моментом же набуття права власності є відповідний документ, який виданий 07 жовтня 1997 року і є єдиним належним підтвердженням у особи її права власності на майно. Тому право власності на спірну квартиру є набутим саме в 1997 році, що підтверджується свідоцтвом про право власності, а отже і майном набутим за час шлюбу.
Крім іншого апелянт зазначає, що судом першої інстанції не обґрунтовано підстави задоволення зустрічного позову, що є порушенням п. 3 ст. 215 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом при розгляді справи було встановлено, ОСОБА_4, помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
06.11.1998 року ОСОБА_4, склав заповіт згідно якого належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_3
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.04.2011 року, встановлено юридичний факт, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, одна і та сама особа.
Між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 12.03.1992 року було зареєстровано шлюб.
У спірній квартирі подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не проживали, квартиру здавали у оренду.
Відмовляючи позивачу у задоволенні вимог про усунення від права на спадкування, суд першої інстанції виходив з положень ст. 1224 ЦК України та зазначав, що не мають право на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяти збільшенню їхньої частки у спадщині. А так як іще за свого життя ОСОБА_4 склав заповіт на користь своєї доньки ( відповідача по справі), майже до своєї смерті працював та виходячи з того, що позивач не надала до суду доказів на підтвердження перешкоджання ОСОБА_3 скласти інший заповіт, внести до нього зміни або скасувати його, що сприяло до збільшення частки у її власності, то вважав такі вимоги не доведеними та такими що не підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про визнання за нею права власності на Ѕ частину спірної квартири в порядку вимог за правилами ст. 1261 ЦК України ( як спадкоємець першої черги ( подружжя) який пережив спадкодавця ) суд першої інстанції виходив з того, що згідно доказів що маються в матеріалах справи позивач мала б право при наявності заповіту на обов'язкову частку у спадщині в порядку вимог ст. 1241 ЦК України. А так як сама позивач таких вимог не висувала то з урахуванням положень ст.10 ЦПК України суд вважав за необхідне відмовити у задоволення позовних вимог.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги та визнаючи право власності на спірну квартиру, суд виходив з заповіту та доведеності факту наявності волі спадкодавця щодо розпорядження своїм майном , а саме спірною квартирою саме на користь своєї доньки ОСОБА_3.
Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна виходячи з наступного.
У відповідності до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 у 1985 році повністю сплатив пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1. На час сплати ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі не перебували. Шлюб між ними було зареєстровано 12.03.1992 році.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про те, що спірна квартира була лише власністю ОСОБА_4 з урахуванням положень ст. 24 КпШС України ( що діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами), а не спільною власністю подружжя ґрунтується на нормах законодавства та матеріалах справи.
Посилання апелянта на те, що моментом набуття права власності є відповідний документ, який виданий 07 жовтня 1997 року і є єдиним належним підтвердженням у особи її права власності на майно. Тому право власності на спірну квартиру є набутим саме в 1997 році, що підтверджується свідоцтвом про право власності, а отже і майном набутим за час шлюбу, є помилковим.
Отримання спадкодавцем свідоцтва про право власності на спірну квартиру в 1997 році, а також реєстрація права власності на дану квартиру в органах БТІ в 2012 році не змінює часу виникнення права власності на спірну квартиру, яке виникло з моменту сплати паєнагромадження.
У той же час колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що після смерті спадкодавця як ОСОБА_1 так і ОСОБА_3 у визначений законом строк звернулися до нотаріальної контори по місцю відкриття спадщини після померлого ОСОБА_4 з заявами про прийняття спадщини. А отже виявили бажання отримати спадщину за законом.
За відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що спірна квартира на момент смерті спадкодавця належала на праві сумісної власності подружжю ОСОБА_4 та ОСОБА_1, суд першої інстанції вказував на відсутність підстав для задоволення вимог останньої про визнання за нею права власності в порядку спадкування на Ѕ частину спірної квартири як дружини спадкодавця, а також відсутності заявлення нею інших підстав щодо спадкування.
Однак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що звертаючись до суду позивач ОСОБА_1 висувала вимоги щодо спадкування за законом. І це в свою чергу не виключає і спадкування в порядку вимог ст. 1241 ЦК України, за якою непрацездатні вдова ( вдівець) спадкують незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала кожному з них у разі спадкування за законом ( обов'язкова частка).
Заперечення ОСОБА_3 проти отримання позивачем обов'язкової частки з підстав того, що заповітом охоплюється лише частина спадкового майна яка є меншою ніж все спадкове майно на яке позивачем подана заява до нотаріальної контори, не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи. Так як із матеріалів спадкової справи вбачається, що ОСОБА_3 має бажання отримати лише спадкове майно визначене заповітом. Мається заява що свідчить про заявлення нею вимог щодо спадкування іншого майна яке не охоплено заповітом.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог позивача щодо визнання за нею права власності в порядку спадкування підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нового рішення за правилами ст. 309 ЦПК України. За яким ОСОБА_1 має право на спадкування в порядку вимог ст. 1241 ЦК України - обов'язкової частки у спадщині, а ОСОБА_3 - за заповітом.
В іншій частині рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального права на підставі доказів наданих сторонами під час розгляду справи і підстав для його скасування нема.
Керуючись ст.ст. 303, 304 ,305, 307, 309, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року скасувати в частині відмови у задоволенні заявлених вимог про визнання права власності та постановити у цій частині нове рішення, за яким:
Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування у вигляді обов'язкової частки після смерті ОСОБА_4, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
Зустрічні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом від 6 листопада 1998 року після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
В іншій частині постановлене рішення залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення. Може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді :