79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
14.04.09 Справа № 6/105
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Якімець Г.Г.
Зварич О.В.
розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перкос», м.Хуст
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2009р.
у справі № 6/105
за позовом Хустського технічного коледжу Товариства сприяння обороні України, м.Хуст
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Перкос», м.Хуст
про повернення нафтопродуктів в обсязі 29166л бензину А-76 та 19630л дизельного палива
За участю представників:
позивача: Яськів М.М., Товтин В.В.
відповідача: Перец В.В.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2009р. у справі № 6/105 задоволено позов Хустського технічного коледжу Товариства сприяння обороні України, м.Хуст та зобов'язано ТзОВ «Перкос»передати позивачу 29166 літрів бензину марки А-76 і 19630 літрів дизельного палива, стягнуто з ТзОВ «Прекос»на користь позивача 1528,89 грн. на відшкодування судових витрат, в т.ч. 1410,89 грн. на відшкодування витрат на оплату державного мита та 118 грн. на відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.936, 949, 953 Цивільного кодексу України та того, що на неодноразові вимоги позивача відповідач не виконав обов'язку, який випливає із укладеного між сторонами договору схову, щодо повернення переданих йому на зберігання нафтопродуктів.
Скаржник, відповідач у справі, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав неповного з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Зокрема скаржник покликається на те, що фактично відносини сторін зі зберігання нафтопродуктів виникли з договору від 05.06.1998р., всі наступні підписані сторонами договори були укладені щодо нафтопродуктів, переданих по первісному договору від 05.06.1998р. Стверджує про виникнення за позивачем на підставі ст.946 Цивільного кодексу України обов'язку внесення плати за весь фактичний час зберігання нафтопродуктів та вважає, що до уваги слід брати зміст зобов'язань сторін за договором від 05.06.1998р., в тому числі обов'язок позивача здійснювати щомісячно відрахування 1,5% від переданих на зберігання нафтопродуктів. У апеляційній скарзі відповідач наводить розрахунки, згідно з якими визначає кількість нафтопродуктів, що з 05.06.1998р. до 31.12.2008р., підлягали передачі як плата за зберігання. За даними таких розрахунків відповідач стверджує, що він не повинен взагалі здійснювати повернення нафтопродуктів позивачу. Покликається на те, що позивачем - поклажодавцем вимога про повернення переданих на зберігання нафтопродуктів не надсилалась, а позивачем належних доказів про це не подано.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та представники позивача в судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Розглянувши доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, заперечення позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Спір між сторонами виник з приводу неповернення Товариством з обмеженою відповідальністю «Перкос»Хустському технічному коледжу ТСО України на вимогу останнього нафтопродуктів - 29186 літрів бензину марки А-76 та 19630 літрів дизельного палива. Вказана вимога позивача виникла на підставі укладеного сторонами договору схову № 5 від 05.07.2004р., згідно з яким відповідачу передано на оплатне зберігання за приймально-здавальним актом від 05.07.2004р. нафтопродукти, а саме 29186 літрів бензину А-76, 19630 літрів дизпалива; обумовлено, строк зберігання до одного року, а строк дії договору встановлено у 12 місяців. Як вбачається з матеріалів справи, передачу на зберігання нафтопродуктів на підставі договору схову № 5 від 05.07.2004р. проведено згідно з приймально-здавальним актом, підписаним представниками сторін та скріпленим круглими печатками.
Відповідач в заперечення вимог позивача стверджує, що правовідносини щодо зберігання нафтопродуктів насправді виникли на підставі укладеного між сторонами договору схову від 05.06.1998р., за яким позивачем передано на оплатне зберігання відповідачу на невизначений строк 22713л дизельного палива та 41556л бензину А-76; однак він (відповідач) виконав свої зобов'язання за договором від 05.06.1998р. і повернув позивачу нафтопродукти; всі наступні договори схову укладались щодо нафтопродуктів, переданих по первісному договору.
Однак наведеними доводами відповідач лише підтверджує факт існування між сторонами триваючих договірних правовідносин схову. Документальних доказів повернення нафтопродуктів, в тому числі 29186 літрів бензину А-76, 19630 літрів дизпалива, які є предметом позову, відповідач суду не подав.
Заперечення відповідача, мотивовані посиланням на зобов'язання позивача здійснювати згідно з умовами договору від 05.06.1998р. плату за послуги із зберігання нафтопродуктів шляхом щомісячного відрахування 1,5% від зберігаємої кількості нафтопродуктів, не приймаються до уваги, оскільки не стосуються предмету і підстави заявленого у даній справі позову, суть якого складають обставини невиконання зобов'язань за договором схову № 5 від 05.07.2004р.
Відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України суд при вирішенні спору по суті не вправі виходити за межі позовних вимог, за винятком випадків передбачених п.2 ст.83 ГПК України.
Таким чином, не можуть бути предметом судового розгляду і оцінки у даній справі відносини сторін, що виникли з договору від 05.06.1998р. та наступних щорічно укладених договорів (т.1, а.с. 24-41,84).
Доводи відповідача про недійсність всіх укладених після договору 05.06.1998р. договорів, в тому числі договору схову № 5 від 05.07.2004р., який є підставою позову, є безпідставними, оскільки наявність передбачених законом підстав недійсності спірного договору не доведено та не обґрунтовано. Договір № 5 від 05.07.2004р. укладено сторонами із дотриманням встановлених ст.203 Цивільного кодексу України загальних вимог, що є необхідним для чинності правочину.
Крім того, з наведеного відповідачем в апеляційній скарзі розрахунку кількості нафтопродуктів, що з 05.06.1998р. до 31.12.2008р. підлягали передачі як плата за зберігання, випливає, що відповідач взагалі не повинен повертати позивачу нафтопродуктів, які останнім були передані на зберігання, що суперечить умовам укладених сторонами договорів, нормам ст.ст.936, 949, 953 Цивільного кодексу України та суті правовідносин схову.
Відповідно до п.1 ст.936 Цивільного кодексу України (чинного на час укладення договору № 5 від 05.07.2004р.) за договором зберігання одна 1 сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажедавцеві у схоронності. Нормами п.1 ст.938 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок зберігача зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання, а у відповідності зі ст.949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажедавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Окрім того, ст.953 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок зберігача на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо її строк зберігання не закінчився.
Матеріали справи містять докази про те, що позивач як під час дії договору, так і після закінчення строку договору № 5 від 05.07.2004р., звертався до відповідача з вимогою про повернення переданих на зберігання нафтопродуктів згідно з надісланими листами №210 від 15.10.2004р., №248 від 10.12.2004р., №18 від 01.02.2005 р., №65 від 06.04.2005р., №76 від 28.04.2005р., №84 від 18.05.2005р., №28 від 20.07.2006р. (т.2, а.с. 16-26, 66-79). Однак, на неодноразові вимоги позивача відповідач обов'язку щодо повернення переданих йому на зберігання нафтопродуктів - бензину А-76 в кількості 29186 літрів, дизпалива в кількості 19630 літрів, не виконав. Доказів на підтвердження повернення усієї кількості або частини прийнятих на зберігання нафтопродуктів відповідач не подав, а отже, тим самим не спростував обставини, на які посилається позивач, як на підстави своїх вимог.
Таким чином, вимоги позивача, як такі, що підтверджені належними доказами, обґрунтовані відповідно до вимог ст.ст.936, 949, 953 Цивільного кодексу України та не спростовані відповідачем у встановленому порядку, судом першої інстанції задоволені правомірно.
Відтак, виходячи з того, що судом першої інстанції всебічно, об'єктивно та повно з'ясовано обставини справи, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні відповідають дійсним обставинам справи та узгоджуються з нормами діючого законодавства України, враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову не спростовано, а обставин, які відповідно до ст.104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, в порядку ст.ст.33, 34 ГПК України скаржником не доведено, апеляційний господарський суд вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Тому керуючись ст.ст.99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд-
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2009р. у справі № 6/105 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перкос», м.Хуст - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Якімець Г.Г.
Суддя Зварич О.В.