91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
05.05.09 Справа № 6/65.
За позовом
Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго», м. Луганськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алеф», м. Луганськ
про стягнення 13 979 грн. 43 коп.
Суддя Василенко Т.А.
за участю представників сторін:
від позивача - Гонцул І.О., дов. № 3д від 09.01.09;
від відповідача -Петриненко А.В. (директор), Петриненко О.В., дов. від 05.03.09;
Обставини справи: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 13 979 грн. 43 коп., в тому числі: борг за постачання теплової енергії в сумі 10 787 грн. 73 коп., інфляційні у сумі 2 252 грн. 65 коп., 3% річних у сумі 406 грн. 97 коп. та пеня у сумі 532 грн. 08 коп.
Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, за яким останній за яким проти позовних вимог заперечує з підстав викладених у відзиві та просить суд відмовити позивачу у задоволені позовних вимог та зупинити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Позивач проти доводів відповідача заперечив та надав відповідні пояснення.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши представників сторін ,суд
30.07.03 між ЛМК «Теплокомуненерго»(позивач у справі) та ТОВ «Алеф»(відповідач у справі) був підписаний договір на постачання теплової енергії № 373, за умовами якого позивач -«Постачальник»бере на себе зобов'язання подавати на об'єкти відповідача -«Споживача»теплову енергію, а останній зобов'язується оплачувати отриману теплову енергію по встановленим тарифам (цінам) в терміни, передбачені цим договором.
За розрахунком позивача, за період лютий -квітень 2006 р., жовтень -грудень 2006 р., січень -квітень 2007 р., жовтень - грудень 2007 року, січень -квітень 2008 року, серпень -грудень 2008 року за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 10 787 грн. 73 коп., яку позивач просить стягнути на свою користь. Окрім основного боргу позивачем до стягнення заявлені інфляційні у сумі 2 252 грн. 65 коп., 3% річних у сумі 406 грн. 97 коп. та пеня у сумі 532 грн. 08 коп.
Відповідач з позовними вимоги не погодився з підстав, наведених у відзиві.
Оцінивши матеріали справи та доводи сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Разом з цим, відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як було вказано вище, між сторонами у справі 30.07.03 підписано договір № 373, за умовами якого позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію в потрібних йому обсягах, а останній зобов'язується сплачувати отриману теплову енергію по встановленим тарифам (цінам) в терміни, передбачені цим договором.
Так, пунктом 3.2.9 договору сторони узгодили, що відповідач повинен оплачувати рахунки за отриману теплову енергію в 10-ти денний строк з дня їх отримання.
Також, розділом 6 договору визначено, що розрахунки за використану теплову енергію проводяться у відповідності затверджених тарифів, на підставі виставлених позивачем рахунків, які направляються поштою або вручаються під підпис. Оплата за поставлену теплову енергію здійснюється відповідачем не пізніше10 числа наступного місяця за звітним.
Тобто, наведені вище положення договору у своєї сукупності дають право вважати, що перш за все позивач повинен направляти відповідачу рахунки на оплату, а останній їх оплачувати в 10-ти денний строк з дня отримання, але не пізніше 10 числа наступного місяця за розрахунковим.
За доводами позивача, останній умови договору виконував належним чином та направляв відповідачу відповідні рахунки, але відповідач заперечує проти факту отримання рахунків за визначений вище період.
Так, при огляді рахунків, які додані до позовної заяви вбачається, що вони сформовані 03.02.09, але представник позивача повідомив, що всі рахунки складаються в одному екземплярі та направляються споживачу. Копії рахунків потім розпечатуються і завіряються печатками підприємства (арк. справи 30-51).
За договором № 373 сторони визначили, що адресою споживача є - м. Луганськ, вул. Советська, 75, каб.505. Згідно додатку до договору був визначений обсяг теплової енергії та її вартість.
В той же час, на першому аркуші договору зазначено: вул. Дзержинського, 1а кв. 15,16,25.(арк. справи12)
Разом з цим, позивачем до суду надані акти на включення та виключення опалення за період 2006 -2008 роки за адресами ТОВ «Алеф»вул. Дзержинського, д.1 «а»кв. 15, 16,25. В рахунках же на оплату за лютий -квітень 2006 р. адреса відповідача визначена як вул. Советська, б. 75, кв.505. Але в рахунках, починаючи з жовтня 2006 зазначена адреса відповідача вул. Дзержинського, б. 1а, кв.15.
Із матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, відповідачем тепло споживалося саме за адресою м. Луганськ, вул. Дзержинського, б.1а, кв.15,16,25.
Як підтверджується довідкою з ЄДР юридичною адресою відповідача є -м. Луганськ, вул. Дзержинського, б1 а, кв. 15.
Водночас з цим, позивачем до справи додані реєстри розноски рахунків споживачам та реєстри простої відправляємої кореспонденції (арк. справи 52-72, 119-121) де адреса відповідача визначена як вул. Дзержинського, б. 1а.
Відповідач заперечує проти отримання рахунків на оплату.
В той же час, зазначені вище документи позивача, а саме -реєстри не можуть бути належним доказом відправлення відповідачу рахунків на оплату оскільки складені позивачем в односторонньому порядку та не завірені і не підтверджені органами поштового зв'язку.
Також слід зазначити, що відповідач частково оплачував надані послуги з теплопостачання, але як свідчать виписки з банківського рахунку позивача, ТОВ «Алеф»при оплаті не посилався на рахунки, а лише зазначав за який період проводиться оплата. За поясненнями представника відповідача товариство власно розраховувало вартість спожитої теплової енергії і на підставі цього проводило оплату.
Як вбачається із тексту договору саме на позивача покладений обов'язок направлення відповідачу рахунків і лише в разі їх отримання у відповідача виникає обов'язок оплатити спожиту теплову енергію.
Відповідно до норми ст.19 Основного Закону держави -Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
В силу статей 42, 43, 33 ГПК України правосуддя в господарських сулах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на вказані положення позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач -спростувати доводи позивача. Тобто, виходячи з наведених приписів, згідно з принципом змагальності саме позивач мав надати суду певні докази належного виконання ним умов договору та порушення зобов'язань відповідачем. У разі ж надання позивачем відповідних доказів та невизнання певних обставин відповідачем, на останнього покладається обов'язок їх спростування.
Так, позивач зобов'язаний довести суду що належним чином направляв відповідачу рахунки на оплату або інші документи (вимоги, претензії) та повідомляв останнього про зміну тарифів, що позивачем зроблено не було,
На підставі викладеного у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача.
На підстав викладеного, ст.19 Конституції України, керуючись ст.ст. 44,49,82,84,85 ГПК України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його
підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Дата підписання рішення -06.05.2009.
Суддя Т.А.Василенко
Помічник судді Т.В.Шкуть