01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
28.04.2009 № 40/192
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів: Кошіля В.В.
Шапрана В.В.
при секретарі Цецарському А.О.
За участю представників:
від позивача - РепетькоО.Г.;
від відповідача - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного науково-виробничого підприємства "Термохолод"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2009
у справі № 40/192 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Державного науково-виробничого підприємства "Термохолод"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Октопус Девелопмент груп"
про визнання угоди недійсною
Державне науково-виробниче підприємство ”Термохолод” звернулося з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ”Октопус Девелопмент” про визнання договорів № 1/1 від 24.06.1992, № 2/2 від 17.12.19993 та № 3/3 від 27.12.1993 недійсними відповідності до ст. 48 ЦК УРСР.
Також позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог в який просив визнати недійсним договір б/н від 19.11.1996 про припинення спільної діяльності між Київським спеціальним конструкторсько-технологічним бюро ”Дніпро” та Товариства з обмеженою відповідальністю ”Октопус Девелопмент” в обґрунтування заявленої вимоги позивач посилався на ст. 49 ЦК УРСР.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2008 в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне науково-виробниче підприємство ”Термохолод” (позивач) звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Позивач вважає, що рішення прийняте судом першої інстанції з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, повноважних представників у судове засідання не направив, про причини неявки представників, суд належним чином не був повідомлений.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, апеляційний господарський суд, вважає можливим розглянути справу за наявними матеріалами справи, за відсутністю належних представників відповідача, яких було повідомлено про місце та час слухання справи належним чином.
Апеляційний господарський суд у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд прийшов до наступного.
Позивач стверджує, що являється правонаступником Київського спеціалізованого конструкторського бюро ”Дніпро”. Відповідно до наказу Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 05.05.1993 № 260, виступало правонаступником всіх прав і обов'язків Київського науково-дослідного технологічного інституту.
Враховуючи зазначене позивач вважає, що набув відповідні права та обов'язки, в порядку правонаступництва і щодо договору № 1/1 від 24.06.1992 та похідних до цього договору угод № 2/2 від 17.12.1993, № 3/3 від 27.12.1993 та без номера від 19.11.1996, укладених між Київським науково-дослідним технологічним інститутом, Київським спеціальним конструкторсько-технологічним бюро ”Дніпро” та ТОВ ”Октопус девелопмент груп”. Так, позивач вважає що укладаючи зазначені вище договори сторони вдалися до протиправних дій щодо купівлі-продажу та передачі у власність приватним особам державного майна призводить до порушення майнових інтересів держави та державних підприємств.
Позивач посилається на те, що договір від 19.11.1996 про припинення спільної діяльності, яким сторони розірвали договір № 1/1 від 24.06.1992 про спільну діяльність є протизаконним. Так, позивач зазначає, що з огляду на правові наслідки та порядок укладення зазначених угод вони порушують його права. Згідно зазначених угод Київський спеціальний конструкторсько-технологічне бюро ”Дніпро” відмовилося від своєї долі та не буде претендувати на частину власності об'єкта, а також піднімати питання про спільну експлуатацію цієї будівлі або володіння об'єктом.
Після уточнення позовних вимог позивач просив визнати недійсним договір б/н від 19.11.1996 про припинення спільної діяльності між Київським спеціальним конструкторсько-технологічним бюро ”Дніпро” та ТОВ ”Октопус девелопмет груп”. Так за наданими поясненнями, позивач вважає, що припинення відбулося без будь-яких на це правових підстав та з метою завідомо суперечною інтересам держави та державного підприємства Київського спеціального конструкторсько-технологічного бюро ”Дніпро” та позивача як правонаступника. При цьому, позивач вважає що зазначений договір суперечить умовам самого договору про спільну діяльність з огляду на відмову від частки та відмову від права подальшої спільної експлуатації чи володіння об'єктом. Окрім цього, позивач звертає увагу суду на прострочення відповідачем грошового зобов'язання передбаченого ст. 4 договору № 1/1 від 24.06.1992. В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилається зокрема на ст. 49 ЦК УРСР (угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства).
Також позивач посилається на висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 11.11.2008 щодо відтиску печатки у додатку № 1 від 26.07.1992 до договору № 1/1 від 24.06.1992. Позивач стверджує про наявність протиправних дій посадових осіб, а саме: фальсифікацій та підміни додатку до основного договору, яким суттєво змінили умови договору № 1/1 від 24.06.1992 про спільну діяльність. На думку Позивача, такими діями готувалася правова підстава для того щоб розірвати зазначений договір.
На момент укладення та виконання спірного договору був чинним Цивільний кодекс Української РСР (далі - ЦК УРСР) 1963 року.
Згідно п. 4 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України 2003 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Таким чином, до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення ЦК УРСР 1963 року.
Статтею 49 ЦК УРСР встановлено, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Згідно з ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи можуть звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорених прав та інтересів.
Згідно ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, а також іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Підставою недійсності договору б/н від 19.11.1996 позивач вважає суперечність інтересам держави та державного підприємства зокрема, оскільки наслідком його укладення є позбавлення сторони права на об'єкт нерухомості та його подальшого використання у своїй діяльності. Окрім цього, позивач стверджує що дана угода суперечить умовам договору про спільну діяльність № 1/1 від 24.06.1992.
Відповідно до ст. 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво-або багатосторонніми (договори).
Отже, за результатом укладеного договору про спільну діяльність № 1/1 від 24.06.1992 виникли правовідносини сторін, що мають наслідком двосторонні зобов'язання як співучасників будівництва інженерно-лабораторного корпуса, загальною площею 8000 м2 та супутніх споруд (об'єкт будівництва). Зокрема сторони погодили подальшу, спільну, експлуатацію об'єкта, який буде розташований по вул. Кустанайській 13 м. Київ відповідно до ст. 1 договору.
Київський науково-дослідний інститут, правонаступником якого являється позивач, зобов'язався, серед іншого, компенсувати протягом року і двох місяців після завершення будівництва об'єкта відшкодувати відповідачу затрати понесені на будівництво його долі, з урахуванням коефіцієнта інфляції, а також плату за оренду земельної ділянки пропорційно своїй долі.
Таким чином, укладаючи договір б/н від 19.11.1996 про припинення спільної діяльності сторони, сторони фактично припинили правовідносини за договором про спільну діяльність та відмовились від майнових вимог. В тому числі, в частині зобов'язань позивача перед відповідачем, зазначених у розділі третьому договору № 1/1 від 24.06.1992.
Виходячи з вище наведених вище пунктів договору право сторін на визначені попередньо долі наступає лише за умови завершення будівництва. При цьому, беручи до уваги норму п. б ст. 5 договору про спільну діяльність частка відповідача переходить до нього лише за умови виконання зобов'язань передбачених п. б ст. 3 (відшкодування відповідачеві витрат). У іншому випадку частка позивача зараховується на користь відповідача в рахунок погашення боргу.
Відповідно до п. б ст. 4 договору, за умовами договору про спільну діяльність, фінансування будівельних робіт проводилось за кошти відповідача.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням суті правовідносин за договором № 1/1 від 24.06.1992 та договором від 19.11.1996, наведені позивачем доводи не доводять суперечності положень спірного договору б/н від 19.11.1996 умовам договору № 1/1 від 24.06.1992 та додаткам до нього.
Відносно висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 11.11.2008, щодо відтиску печатки у додатку № 1 від 26.07.1992 до договору № 1/1 від 24.06.1992 позивач не довів вплив чи безпосередній зв'язок зазначених у висновку обставин на недійсність договору б/н від 19.11.1996 у розуміння ст.ст. 32, 36 ГПК України.
Додаток № 1 від 26.07.1992 до договору № 1/1 від 24.06.1992 не визнаний судом недійсним та з урахуванням наведеного вище не є доказом на підтвердження обґрунтованості заявлених позивачем вимог.
На підставі викладеного, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги Державного науково-виробничого підприємства ”Термохолод” та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2009 - відсутні.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Державного науково-виробничого підприємства ”Термохолод” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2009 - без змін.
Матеріали справи № 40/192 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Моторний О.А.
Судді Кошіль В.В.
Шапран В.В.