ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
13.04.2009 р.
Справа № 46/25
За позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “Колос”
До
Дочірнього підприємства “Гарантія-Маркет”
Про
стягнення 2 841,81 грн.
Суддя Шабунін С.В.
Представники:
Від позивача
Зінченко М.О.-представник за довіреністю від 27.01.2009 р.
Від відповідача
Лисенко А.М.-представник за довіреністю від 04.02.2009 р.
У лютому 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Колос” заявило до Дочірнього підприємства “Гарантія-Маркет” позовні вимоги про стягнення 2 132,69 грн. заборгованості за поставлені товари відповідно до договору від 20.12.2007 р. № 22, 125,83 грн. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції, 41,10 грн. 3 % річних з простроченої суми, 328,92 грн. пені та 213,27 грн. штрафу.
Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2009 р. № 46/25, яку призначено до розгляду на 16.03.2009 р.
16.03.2009 р. та 30.03.2009 р. розгляд справи № 46/25 відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України для витребування від сторін доказів та додаткових документів по справі, необхідних для вирішення заявленого спору.
В ході розгляду спору по суті представник позивача підтримала заявлені вимоги та просила позов задовольнити. Як слідує з позовної заяви та пояснень представника позивача позов мотивований неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставлених йому господарських товарів відповідно до видаткових накладних від 18.04.2008 р. та 23.04.2008 р. на умовах договору поставки від 20.12.2007 р. № 22. На підтвердження заявлених вимог позивачем надано договір з додатками, видаткові накладні, генеральну довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, акт звірки, розрахунок ціни позову, витяг з особового рахунку, письмову вимогу про сплату боргу.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову, визнавши заявлені вимоги в сумі 264,94 грн., вважаючи, що на суму 1 867,97 грн. відповідач надав позивачеві інформаційно-консультаційні та маркетингові послуги відповідно до умов договору № 22 від 20.12.2007 р. і на цю суму сторонами проведено залік взаємних грошових вимог. Письмових нормативно-обґрунтованих заперечень та доказів на їх підтвердження відповідачем до матеріалів справи не подано.
30.03.2009 р. та 13.04.2009 р. представник відповідача заявляв клопотання про витребування від позивача оригіналів видаткових накладних, що вказані у двосторонньому акті звірки розрахунків між сторонами. Ухвалою від 30.03.2009 р. клопотання відповідача було задоволено. На виконання ухвали від 30.09.2009 р. позивачем подано до суду письмові пояснення з обґрунтуванням відсутності необхідності надання до матеріалів справи витребуваних документів. Згідно з поясненнями позивача та відповідно до позовної заяви, вимоги про стягнення боргу мотивовані невиконанням відповідачем зобов'язань за видатковими накладними, копії яких подані разом з позовною заявою.
13.04.2009 р. судом відмовлено відповідачеві у задоволенні повторного клопотання про витребування видаткових накладних з мотивів того, що матеріали справи містять накладні, позовні вимоги за якими становлять предмет спору, а також тому, що відповідач, як контрагент позивача також має відповідні документи (п. 3.6 договору від 20.12.207 р. № 22) і міг їх надати суду самостійно, а натомість повторно заявляє аналогічне клопотання. Також, суд враховує, що відповідачем достовірно не визначено обставини, які можуть підтвердити ці докази, що не відповідає ч. 3 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
20.12.2007 р. між Лубенською філією Дочірнього підприємства “Гарантія-Маркет” в якості покупця та Товариством з обмеженою відповідальністю “Колос” в якості постачальника укладено договір № 22, за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язався в порядку та на умовах, визначених даним договором поставляти товар, а покупець (відповідач в особі його філії) -приймати товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними у накладній.
Враховуючи, що відповідно до діючого законодавства філія підприємства не може наділятися правами юридичної особи, слід вважати, що позивачем правомірно заявлено позовні вимоги до Дочірнього підприємства “Гарантія-Маркет”.
Згідно зі ст. 1 вказаної угоди поставка товару здійснюється з метою оптово-роздрібної реалізації покупцем через мережу магазинів “Фуршет”. При цьому, постачальник зобов'язався приймати участь в заходах по стимулюванню збуту його товарів і випуску рекламно-інформаційних матеріалів, а покупець -оплатно надавати постачальникові інформаційно-консультаційні та маркетингові послуги щодо товару та виконувати ряд дій по його просуванню на ринок.
Виходячи з положень п. 3.6 договору від 20.12.2007 р. при поставці партії товару постачальник, серед іншого, передає покупцеві накладні, в яких повинні бути зазначені кількість відвантаженого товару, одиниця виміру, ціна за одиницю без ПДВ, вартість з ПДВ, загальна вартість з ПДВ.
У п. 5.1 договору сторони встановили, що перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця та підписання накладної.
Оплата за товар, згідно з п. 7.4 договору здійснюється в національній валюті України в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника через п'ятнадцять днів з моменту приймання-передачі товару та підписання накладної про його прийняття.
Відповідно до п. 7.5 договору покупець має право затримати розрахунки з постачальником у випадку ненадання/надання неналежно оформленої супровідної документації -до моменту надання в повному обсязі належно оформленої супровідної документації та при несвоєчасній оплаті за послуги, передбачені додатком № 3 до даної угоди.
Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Аналіз умов договору № 22 від 20.12.2007 р. дає право стверджувати, що укладений правочин в межах відносин позивача (постачальника) та відповідача (покупця) являє собою договір поставки, оскільки за його умовами відповідач зобов'язався приймати у власність та оплачувати належний позивачеві товар партіями у вказаному в договорі місці. Також, слід зауважити, що умови вказаної угоди містять положення, що регулюються законодавчими нормами про договір про надання послуг. Так, відповідно до додатку № 3 до договору від 20.12.2007 р. № 22 покупець зобов'язався надавати постачальнику інформаційно-консультаційні та маркетингові послуги стосовно товару, поставленого в мережу магазинів “Фуршет” та виконувати ряд певних дій по просуванню товару на ринок, а постачальник зобов'язався прийняти такі послуги та оплатити їх з розрахунку 4 % від загальної суми проданого та оплаченого покупцем товару за поточний місяць.
За твердженнями позивача в рамках договору від 20.12.2007 р. відповідачу протягом тривалого строку поставлялися товари, оплата вартості яких відбувалася у безготівковому порядку без вказівки на номер і дату накладної при перерахуванні грошових коштів. Кошти, що надходили від відповідача зараховувалися позивачем в рахунок оплати поставлених товарів в хронологічному порядку від дати кожної поставки. Позивач стверджує, що відповідач не оплатив вартість товару, поставленого за двома накладними від 23.04.2008 р. та накладною за 18.04.2008 р. на загальну суму 2 438,89 грн. і його борг, з врахуванням часткової сплати платіжним дорученням № 12859 від 14.05.2008 р., становить 2 132,69 грн. Вказану суму заборгованості за нараховані на неї інфляційні збитки, 3 % річних пеню і штраф позивач просить стягнути з відповідача.
Дані твердження позивача про поставку відповідачеві та передачу йому у власність товарів на суму 2 438,83 грн. підтверджуються матеріалами справи, де містяться копії видаткових накладних № OST-009758 від 18.04.2008 р. на суму 784,32 грн., № OST-009986 від 23.04.2008 р. на суму 432,96 грн. та № OST-009987 від 23.04.2008 р. на суму 1 221,55 грн. з відтисками штампу та підписом уповноваженої особи відповідача, генеральної довіреності, виданої для пред'явлення позивачу.
Відповідач заперечує проти задоволення позову на заявлену до стягнення суму боргу, вважаючи що його заборгованість складає 264,94 грн., оскільки стверджує, що на суму 1 867,97 грн. між сторонами проведено залік взаємних грошових вимог, а дана сума (1 867,97 грн.) становить вартість інформаційно-консультаційних послуг, що надавалися позивачеві згідно з додатком № 3 до договору від 20.12.2007 р. № 22.
Виходячи з норм ст. 601 Цивільного кодексу України для зарахування зустрічних однорідних вимог достатньою є заява однієї з сторін зобов'язання. Відповідач не надав суду заяви, з якої можливо встановити факт проведення сторонами такого зарахування та доказів її надсилання позивачеві.
Згідно з додатком № 3 до договору № 22 від 20.12.2007 р. відповідач зобов'язався щомісячно надавати позивачеві акти приймання-передачі наданих інформаційно-консультаційних послуг, а позивач -своєчасно здійснювати їх оплату (п. 4.1.8, п. 5.4 додатку № 3).
Відповідно до п. 5.5 та п. 6.2 додатку № 3 позивач повинен розглянути наданий відповідачем акт приймання-передачі послуг протягом п'яти днів з моменту його отримання. Якщо ж протягом цього строку позивач не підписує акт та не надає своїх зауважень, послуги вважаються прийнятими та такими, що відповідають умовам договору.
Посилаючись на те, що борг Дочірнього підприємства “Гарантія-Маркет” перед Товариством з обмеженою відповідальністю “Колос” складає 264,94 грн., так як на суму в розмірі 1 867,97 грн. позивачеві були надані інформаційно-консультаційні послуги, відповідач не надає доказів на підтвердження своїх заперечень (актів приймання-передачі послуг, доказів їх вручення чи надсилання позивачеві), хоча такий обов'язок був покладений на нього ухвалою про порушення провадження у справі та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не надано суду жодних доказів припинення грошових зобов'язань перед позивачем шляхом зарахування або ж належного виконання.
Слід зауважити, що суд критично ставиться до тверджень представника відповідача, висловлених 13.04.2009 р. в судовому засіданні з приводу того, що спір між сторонами виник щодо зменшення сум дебіторської та кредиторської заборгованості по акту звірки розрахунків, оскільки згідно з позовною заявою та поясненнями представника позивача спірним є стан розрахунків між сторонами за поставлений товар відповідно до накладних від 18.04.2008 р. та 23.04.2008 р. При цьому, відповідачем не надано жодного первісного бухгалтерського чи розрахункового документу на підтвердження стану розрахунків, тоді як акт звірки до первісних бухгалтерських документів не належить.
Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1-2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Отже, судом встановлено, що в рамках договору № 22 від 20.12.2007 р. відповідач за окремо визначеними накладними прийняв товар вартістю 2 438,83 грн., але повністю не оплатив його, чим порушив умови договору та чинне законодавство.
25.10.2008 р. позивач надіслав відповідачеві лист № 128 від 24.10.2008 р. з вимогою погасити борг в сумі 2 132,69 грн. та перерахувати штраф, пеню, 3 % річних та інфляційну складову боргу. Відповіді на вказаний лист до матеріалів справи не надано. Також, позивачем надсилався відповідачеві акти звірки розрахунків, що залишилися без відповіді та належного реагування з боку відповідача. Після порушення провадження у справі та на вимогу суду відповідач підписав акт звірки розрахунків з позивачем з розбіжностями на невизнану суму боргу, але доказів виконання зобов'язань на суму 1 867,97 грн. суду не надав.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, наведені норми чинного законодавства та умови угоди сторін, позовні вимоги про стягнення основного боргу видаються обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в сумі, заявленій позивачем до стягнення.
Крім суми основного боргу, позивач також просить стягнути з відповідача 125,83 грн. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції, 41,10 грн. 3 % річних з простроченої суми, 328,92 грн. пені та 213,27 грн. штрафу.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями, в ст. 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 8.6 договору від 20.12.2007 р. сторони встановили, що в разі несвоєчасного розрахунку за отриманий товар покупець сплачує за кожен день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який стягується пеня від суми простроченого платежу. При цьому, за прострочення оплати за отриманий товар більше ніж на п'ятнадцять календарних днів, покупець додатково, крім пені, сплачує постачальникові штраф в розмірі 10 % від суми простроченого платежу.
Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приймаючи до уваги положення договору від 20.12.2007 р. та додатків до нього, а також норми діючого законодавства, позовні вимоги в частині стягнення штрафу є такими, що заявлені правомірно та підлягають задоволенню в межах розрахунку, проведеного позивачем, що перевірений судом та приймається як належний.
Вимоги позивача про стягнення інфляційної складової боргу та 3 % річних і пені також ґрунтуються на нормах законодавства, але не можуть бути задоволені судом оскільки не підтверджені належними доказами та обґрунтованим розрахунком. Так, виходячи з розрахунку позивача, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних відбувається без достовірного підтвердження всіх проведених відповідачем оплат, у зв'язку з чим у суду відсутні можливості самостійно провести уточнений розрахунок.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, законодавство, на підставі якого подається позов.
Поданий позивачем розрахунок пені, 3 % річних та інфляційної складової боргу, що заявлені до стягнення не можна вважати обґрунтованим.
Зважаючи на встановлені судом обставини справи позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а судові витрати -перерахуванню відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Гарантія-Маркет” (03062, м. Київ, пр.-т Перемоги, 94/1, ідентифікаційний код 32254181) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Колос” (36034, м. Полтава, вул. Половки, ідентифікаційний код 13960606) 2 132 (дві тисячі сто тридцять дві) грн. 69 коп. боргу, 213 (двісті тринадцять) грн. 27 коп. штрафу, 84 (вісімдесят чотири) грн. 20 коп. державного мита та 97 (дев'яносто сім) грн. 41 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя С.В. Шабунін
Справа № 46/25
13.04.09