Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"21" квітня 2009 р. Справа № 15/450-08
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Такмаков Ю.В., судді Барбашова С.В. , Плужник О.В.
при секретарі Черкашиній І.В.
за участю представників сторін:
позивача - Сай Л.В. (дов. № б/н від 08.01.2009р.)
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Діброва", с. Тимченки, Зміївський район, Харківська область (вх. № 246 Х/З) на рішення господарського суду Харківської області від 09.01.09 по справі № 15/450-08
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МКМ Схід", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Діброва", с. Тимченки, Зміївський район, Харківська область
про стягнення 152 297,62 грн., -
встановила:
У грудні 2008 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "МКМ Схід", м. Харків (далі - ТОВ "МКМ Схід") звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Діброва", с. Тимченки, Зміївський район, Харківська область (далі - ТОВ "АФ"Діброва"), в якій з урахуванням уточнень просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за паливно-мастильні матеріали за договором поставки № 06-07 від 01.10.2007 року в розмірі 56169,48 грн., річні в сумі 79277,29 грн., штраф в сумі 16850,85 грн. та суму судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Рішенням господарського суду Харківської області від 09.01.2009р. по справі № 15/450-08 (суддя Лаврова Л.С.) позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з ТОВ "Агрофірма "Діброва" на користь ТОВ "МКМ Схід" суму основного боргу в розмірі 56169,48 грн., 3% річних в сумі 188,77 грн., штраф в сумі 16850,85 грн., державне мито в сумі 732,09 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 3 % річних в сумі 79088,52 грн. відмовлено.
Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає прийняте рішення необґрунтованим, прийняти при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу та доповненнях до нього вважає доводи скаржника необґрунтованими та безпідставними, а тому просить у задоволенні апеляційної скарги відповідачу на рішення господарського суду Харківської обл. від 09.01.2009р. у справі № 15/450-08 відмовити, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Діброва»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МКМ СХІД»основний борг у сумі 43869,49 грн., з урахуванням проведеної відповідачем оплати після прийняття оскарженого рішення в сумі 7300,00 грн., а також стягнути з відповідача річні у сумі 79277,29 грн., штраф у сумі 16850,85 грн. та суму судових витрат по справі.
Представник позивача у судове засідання 21.04.2009р. не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення за № 5230407, в якому зазначено про отримання ухвали суду уповноваженою особою відповідача 02.04.2009р. (в матеріалах справи). Причини неявки представника позивача ні відповідачу ні суду апеляційної інстанції не відомі.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. сторони були попереджені, що у разі нез'явлення їх представників у судове засідання, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін.
Стаття 75 Господарського процесуального кодексу України надає право суду розглянути справу за відсутністю сторони, належним чином повідомленої про час і місце розгляду справи, за наявними в справі матеріалами.
Колегія суддів перевірила матеріали справи та вважає, що оскільки явку представників сторін в судове засідання не визнано обов'язковою, позицію Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Діброва" викладено в апеляційній скарзі, заявник апеляційної скарги не був позбавлений права надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази в обґрунтування вимог апеляційної скарги та мав на це достатньо часу, і відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи 21.04.2009р., свого представника для участі в даному судовому засіданні не направив, тому колегія суддів приходить до висновку, що у матеріалах справи достатньо документів для розгляду апеляційної скарги по суті без участі представника відповідача.
Заслухавши уповноваженого представника позивача, який підтримав свою позицію у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.
Приймаючи оскаржене рішення господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за якими з'ясував, що 01 жовтня 2007 року між позивачем - ТОВ "МКМ Схід" та відповідачем - ТОВ "Агрофірма "Діброва" укладено договір поставки за № 06-07 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити партіями, а відповідач в свою чергу прийняв на себе зобов'язання прийняти та оплатити паливно-мастильні матеріали.
Згідно з пунктом 1.2. Договору ціна, асортимент, кількість кожної партії товару узгоджується сторонами в додаткових угодах до договору.
Відповідно до пункту 1.3. Договору доказом факту поставки є оформлені належним чином видаткові документи (товарно - транспортні накладні і (або) видаткові накладні, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей).
Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом, відповідно до додаткових угод до Договору позивач відвантажив відповідачеві паливно-мастильні матеріали на загальну суму 82822,52 грн., що підтверджується накладною № 10/08-09 від 08.10.2008р. та довіреністю № 10/1 від 08.10.2008р.
Пунктом 4.1. Договору сторони обумовили, що відповідач зобов'язується здійснювати оплату вартості кожної партії товару на поточний рахунок постачальника в день поставки, однак господарський суд визначив, що наявними у справі матеріалами підтверджується проведення розрахунків відповідачем за поставлений товар лише на суму 32000,00 грн.
Згідно з додатковою угодою від 29.10.2008 року позивач та відповідач змінили ціну на дизельне пальне. Строк виконання зобов'язання згідно цієї додаткової угоди встановлений до 08.11.2008 року.
Даючи правову оцінку цим обставинам суд першої інстанції відзначив, що згідно із документами, що містяться у справі, заборгованість відповідача станом на 08.10.2008 року становить 56169,48 грн.
В силу приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні, встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, а відповідно до статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності суд першої інстанції встановив, що станом на момент розгляду справи відповідач суму боргу у розмірі 56169,48 грн. позивачеві не сплатив та жодних доказів, які б спростували суму заявленого боргу чи підтверджували б сплату заборгованості, не представив, а тому визначився, що позовні вимоги в цій частині є законними обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до загальних засад відповідальності учасників господарських відносин, позивач та відповідач у пункті 7.2. Договору передбачили відповідальність за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань, шляхом застосування до правопорушника неустойки у вигляді сплати штрафу, зокрема при простроченні оплати понад 10 днів сума штрафу становить 5%, при простроченні 20 днів -10%, при простроченні 30 днів - 15%, при простроченні до 60 днів - 30 % від суми боргу.
Господарський суд перевіривши правильність нарахування позивачем штрафу в розмірі 16850,85 грн. за несвоєчасну оплату відповідачем вартості отриманого товару, дійшов висновку, що вимога позивача в цій частині також підлягає задоволенню, оскільки є законною та обґрунтованою.
Згідно з пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 7.3. Договору сторони дійшли згоди збільшити розмір річних та визначили, що він повинен складати два відсотки від суми боргу за кожний день прострочення платежу, що є обрахованими за кожен день прострочення відсотками річних.
З урахуванням вказаної норми та пункту 7.3. Договору, позивач нарахував відповідачеві річні за неналежне виконання зобов'язань по оплаті отриманого товару в сумі 79277,29 грн. Однак, під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню лише частково на суму 188,77 грн., оскільки за своєю правовою природою вони не є неустойкою і їх нарахування суперечить чинному законодавству України.
Відповідно до статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Враховуючи вказане, господарський суд визначився, що пункт 7.3. Договору в частині обрахування річних в розмірі 2% за кожний день прострочення платежу є таким, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства та статті 625 Цивільного кодексу України, а тому дійшов висновку, що Договір в цій частині є недійсним.
З урахуванням положень, запроваджених статтею 43 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів, колегія суддів вважає, що вищевикладені висновки суду попередньої інстанції повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення -немає.
В силу статей 4-2, 4-3, 4-7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Колегія суддів вважає, що господарським судом у повному обсязі використано свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі.
Так, предметом даного позову є вимога позивача щодо виконання відповідачем зобов'язання, яке виникло в силу договору № 06-07 від 01.10.2007р., в частині оплати вартості отриманої продукції за накладною № 10/08-09 від 08.10.2008р., а підставою позову - невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати її вартості у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
В силу приписів цієї норми, спірний Договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним, та за своєю правовою природою є договором поставки з елементами купівлі-продажу.
Колегія суддів апеляційного господарського суду бере до уваги, що відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Аналогічне положення міститься у статті 526 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
У відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частинами 1-3 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції правомірно встановлено факт отримання відповідачем продукції за спірним Договором, про що свідчить накладна № 10/08-09 від 08.10.2008р. на суму 85822,52 грн. та довіреність № 10/1 від 08.10.2008р., надані позивачем в обґрунтування його вимог. Проте відповідач в порушення умов Договору провів розрахунки з позивачем лише частково, сплативши 32000,00 грн., а тому заборгованість відповідача станом на 08.10.2008 року становила 56169,48 грн.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що на виконання умов договору поставки № 06-07 від 01.10.2007 року позивачем було відвантажено паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 82822,52 грн. При цьому, скаржник вказує, що відповідач за отриманий товар розрахувався лише частково на суму 32000,00 грн., проте такий висновок господарського суду він вважає таким, що не відповідає дійсності. Так, відповідачем в рахунок заборгованості за Договором поставки № 06-07 від 01.10.2007 року були здійснені платежі на загальну суму 124020,60 грн., про що свідчать платіжні доручення № 1263 від 07.10.2008р. на суму 74000,00 грн., № 1268 від 09.10.2008р. на суму 32000,00 грн., № 1311 від 24.11.2008р. на суму 10720,60 грн., № 1359 від 18.12.2008р. на суму 5000,00 грн., № 1384 від 09.01.2009р. на суму 2300,00 грн., належним чином завірені копії яких додані ним до апеляційної скарги. З цих обставин відповідач вважає, що у позивача відсутнє право вимагати сплати на користь позивача основного боргу 56169,48 грн., річних в сумі 188,77 грн. та штрафу в сумі 16850,85 грн. за спірним Договором, але господарський суд в порушення норм чинного законодавства, не дав цим обставинам належної юридичної оцінки.
Проте, вказані посилання заявника апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки суперечать наявним у справі документам та нормам чинного законодавства, а правовий аналіз матеріалів справи свідчить, що господарський суд вирішив справу по суті з дотриманням всіх норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
В процесі повторного перегляду справи і прийнятого у ній господарським судом рішення колегією суддів з'ясовано, що позивачем в межах дії договору № 06-07 від 01.10.2007р. в період з 21.07.2008р. по 25.11.2008р. поставлено відповідачу продукцію загальною вартістю 642678,00 грн., що підтверджується наданими позивачем в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України суду апеляційної інстанції належним чином завіреними копіями додаткових угод, рахунків-фактур та накладних, однак відповідачем в порушення взятих на себе зобов'язань на момент розгляду справи у суді першої інстанції оплачено вартість отриманої продукції лише на суму 586508,52 грн. При цьому, передана відповідачу на виконання умов Договору №06-07 від 01.10.2007р. по накладній №10/08-09 від 08.10.2008р. продукція на загальну суму 85822,52 грн., залишена останнім неоплаченою в сумі 56169,48 грн., вимога про стягнення якої і є предметом даного господарського спору.
Із матеріалів справи також випливає, що платежі, на які посилається відповідач у своїй апеляційній скарзі зараховувались позивачем в рахунок погашення заборгованості у хронологічному порядку згідно з пунктом 7.7. спірного Договору, а тому враховуючи внесені додатковою угодою від 29.10.2008р. до даного Договору зміни щодо ціни відвантаженої, але неоплаченої вартості продукції, сума заборгованості відповідача за накладною № 10/08-09 від 08.10.2008р. станом на день розгляду справи складала 56169,48 грн.
Крім того, в спростування заперечень заявника апеляційної скарги про відсутність у нього заборгованості перед позивачем, колегія суддів зазначає, що після прийняття господарським судом оскарженого рішення, відповідач своїми діями щодо часткової оплати вартості отриманої ним продукції за спірним Договором і накладною № 10/08-09 в сумі 7300,00 грн. підтвердив наявність своїх зобов'язань перед позивачем, а тому повинен здійснити її оплату у повному обсязі. Вказане підтверджується наданими позивачем до відзиву на апеляційну скаргу належним чином завіреними копіями виписок з виписки банку та відповідними платіжними документами на суму проведеної відповідачем 09.01.2009р. та 30.01.2009р. оплати продукції в розмірі 7300,00 грн., які колегія суддів приймає до уваги.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як свідчать матеріали справи, відповідач ні в процесі з'ясування господарським судом обставин справи ні в процесі розгляду справи по суті суму боргу у розмірі 56169,48 грн. позивачеві не сплатив та жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б сплату заборгованості, не представив, а тому колегія суддів вважає, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати вартості поставленої позивачем продукції за спірним Договором, а тому повинен нести відповідальність у вигляді сплати нарахованого позивачем штрафу в розмірі 16850,85 грн. та 3% річних в розмірі 188,77 грн.
Колегія суддів також вважає необхідним зазначити, що згідно з частиною 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи.
Ухвалами апеляційного господарського суду від 03.03.2009р. та 24.03.2009р. відповідача було зобов'язано направити компетентного представника до позивача для проведення звірки розрахунків, узгодивши між собою порядок і дату її проведення, а двосторонній акт звірки зобов'язано надати суду апеляційної інстанції.
Однак відповідач вимоги вказаної ухвали не виконав, уповноваженого представника для проведення звірки до позивача не направив та від проведення звірки взаєморозрахунків ухилився. Доказів відмови позивача від проведення такої звірки відповідачем не надано.
Крім того, відповідач не скористався і наданим йому процесуальним правом захисту своїх інтересів при розгляді справи в апеляційному господарському суді та жодних доказів на підтвердження поважності причин відсутності його представника у засіданнях суду апеляційної інстанції при розгляді справи не представив. Не надані відповідачем і неодноразово витребувані судом додаткові документи на підтвердження його позиції, що є, на погляд колегії суддів, проявом неповаги до суду та одним з елементів зловживання відповідачем своїм правом.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При цьому, згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищезазначені вимоги чинного законодавства колегія суддів вважає, що господарський суд у своєму рішенні дійшов вірного висновку про правомірність вимог позивача, оскільки факт порушення відповідачем умов спірного Договору та вимог чинного законодавства доведений позивачем належним чином та у повному обсязі.
Однак відповідач в обґрунтування своїх заперечень та викладених в апеляційній скарзі доводів, не надав як суду першої так і апеляційної інстанції належних доказів які б підтверджували реальну і правову обґрунтованість для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань та несплату вартості отриманої від позивача продукції у повному обсязі за спірним Договором, адже згідно зі статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Разом з цим, вимоги позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про стягнення з відповідача на його користь річних в сумі 79277,29 грн., не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки заявлені позивачем в неналежному порядку, їх форма і зміст не відповідають загальним вимогам та не оплачені державним митом у розмірі, встановленому законом.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Харківської області від 09.01.2009р. по справі № 15/450-08 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи відповідача, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.
На підставі викладеного та керуючись статтями 525, 526, частиною 1 статті 530, частиною 1 статті 612, пунктом 2 статті 625, статтею 629, частинами 1-3 статті 692, статтею 712 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 174, статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 4-2, 4-3, 4-7, 33, 34, 36, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
постановила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Діброва", с. Тимченки, Зміївський район, Харківська область залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 09.01.2009р. по справі № 15/450-08 залишити без змін.
Головуючий суддя Такмаков Ю.В.
Судді Барбашова С.В.
Плужник О.В.