83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
30.04.09 р. Справа № 2/25
Суддя господарського суду Донецької області Мартюхіна Н.О.
при секретарі судового засідання Трубачевій А.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека Біокон” м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека Здравиця” м. Донецьк
про стягнення заборгованості в сумі 7563,31грн.
За участю
представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Аптека Біокон” м. Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека Здравиця” м. Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 7563,31грн. з яких 6486,99грн. - сума основного боргу, 33,55грн.- 3% річних; 233,53грн. - індекс інфляції, 134,24грн. - проценти за користування чужими коштами та витрати понесені для відновлення порушеного права в розмірі 675,00грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору поставки товару № 0432/06 від 21.08.2006р., накладні, довіреності.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, у зв'язку з не доведенням позивачем суми боргу у вказаному розмірі за спірними накладними.
Процесуальний строк розгляду справи було продовжено за розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області до 03.05.2009р.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд ВСТАНОВИВ:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Аптека Здравиця” (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Аптека Біокон” (Постачальник) був укладений договір поставки товару № 0432/06 від 21.08.06р. з протоколом розбіжностей, який був підписаний фактично 05.09.06р.
За цим договором Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність (повне господарське володіння), лікарські засоби та вироби медичного призначення, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору.
Пунктом 2.1. договору визначено, що ціна та загальна вартість товару, який поставляється Покупцю, вказана у видаткових накладних на кожну поставку, які є невід'ємною частиною договору.
Згідно до п. 3.1. договору платежі за поставлений товар проводяться покупцем в терміни зазначені у видатковій накладній.
Відповідно до п. 3.2. договору оплата за отриманий товар здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, згідно способу оплати вказаного у п. 3.1. договору не пізніше строку визначеному у накладних.
Пунктом 4.1. договору визначено, що перехід права власності відбувається в момент отримання товару покупцем, або уповноваженою ним особою, від Постачальника. Датою отримання Товару у власність вважається дата прийому його Покупцем згідно товарної накладної.
Розділом 5 договору “Термін дії договору” встановлено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і в будь якому випадку діє до виконання сторонами взаємних зобов'язань в проведення взаємних розрахунків. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір, даний договір вважається пролонгованим на наступний рік.
Доказів припинення або зміни умов договору сторонами до матеріалів справи не надано, у зв'язку з чим вказаний договір суд вважає діючим на час постачання товару за спірними видатковими накладними.
На підтвердження виконання умов договору позивачем до матеріалів справи надані видаткові накладні, зокрема:
- накладна № 2554011 від 07.10.2008р. на суму 185,29грн., з терміном оплати до 27.10.2008р.;
- накладна № 2562831 від 20.10.2008р. на суму 939,45грн., з терміном оплати до 09.11.2008р.;
- накладна № 2565142 від 22.10.2008р. на суму 176,03грн., з терміном оплати до 11.11.2008р.;
- накладна № 2562947 від 20.10.2008р. на суму 173,40грн., з терміном оплати до 19.11.2008р.;
- накладна № 2562732 від 20.10.2008р. на суму 1813,46грн., з терміном оплати до 19.11.2008р.;
- накладна № 2562948 від 20.10.2008р. на суму 65,20грн., з терміном оплати до 19.11.2008р.;
- накладна № 2562932 від 20.10.2008р. на суму 2197,07грн., з терміном оплати до 19.11.2008р.;
- накладна № 2562919 від 20.10.2008р. на суму 1044,61грн., з терміном оплати до 19.11.2008р.
Факт отримання відповідачем товару підтверджується довіреністю виданою на Петрову Наталію Степанівну серії НБІ № 903742 від 01.10.2008р., що додана до матеріалів справи.
Клопотанням від 24.02.09р. позивачем були надані суду оригінали договору та видаткових накладних, які були досліджені судом.
Всього за спірними накладними було поставлено товар на загальну суму 6594,51 грн.
У зв'язку з частковою оплатою спірних накладних позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 6486,99 грн.
Проте, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Із позиції позивача, викладеної у позовній заяві та у письмових клопотаннях та поясненнях позивача, наданих під час розгляду справи, вбачається що накладна № 2554011 від 07.10.2008р. на суму 185,29 грн. була частково оплачена відповідачем, у зв'язку з цим, залишок боргу по цій накладній складає 77,77 грн. Інші суми за вищевказаними видатковими накладними позивач вважає несплаченими, внаслідок чого сума заборгованості за даними позивача складає 6486,99 грн., яка є сумою позовних вимог.
Проте, в своїх запереченнях відповідач посилається на ті обставини, що позивачем при визначенні суми боргу не було враховано оплату грошовими коштами 07.11.08р. в сумі 1854,71 грн. та 10.10.08р. повернення товару на суму 55,12 грн.
Дослідивши зазначені первинні документи, що надані відповідачем в обґрунтування зменшення заборгованості відповідача перед позивачем, суд встановив, що згідно виписки банку, платіжним дорученням № 161 від 07.11.08р. відповідачем було сплачено на користь позивача суму 1854,71 грн. з призначенням платежу - оплата за медикаменти згідно накладної № 2562831 від 21.10.08р. в т.ч. ПДВ 309,12 грн. Тобто, відповідачем було повністю оплачено накладну 2562831 від 20.10.2008р. в сумі 939,45 грн.
Позивач посилається на те, що цей платіж було ним враховано в погашення боргів, що виникли за попередніми первинними документами. Проте, така позиція позивача не приймається судом до уваги, оскільки відповідачем, сплачуючи суму 1854,71 грн., було чітко визначене призначення платежу за спірною накладною, тому суд виходить з того, що сума 939,45 грн. по накладній № 2562831 від 20.10.2008р. є повністю погашеною.
Що стосується решти суми оплати в розмірі 915,26 грн., що перевищує суму, яка вказана у видатковій накладній, то відповідачем правомірно було враховано цей залишок в оплату існуючої спірної заборгованості, оскільки позивачем, у тому числі й на вимогу суду, не надано належних доказів наявності інших боргів за відповідачем, які б мали бути оплачені за рахунок цього залишку. До того ж, позивачем заявлені позовні вимоги саме за вище встановленими видатковими накладними та спір розглядається в межах заявлених підстав позову, які позивачем згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду справи не змінювалися.
Крім того, в рахунок часткового погашення заборгованості судом врахована сума 55,12 грн. за накладною № 1640 від 10.10.08р., що підтверджує повернення товару.
З урахуванням викладеного та наявних в матеріалах справи документів, судом встановлено, що за спірними накладними відповідач розрахувався в сумі 1909,83 грн., з огляду на вказане на час слухання справи за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 4577,16 грн.
Відповідач доказів погашення суми боргу в розмірі 4577,16 грн. до матеріалів справи не надав, тому суд вважає, що свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати грошових коштів всупереч вищевказаним нормам Цивільного та Господарського кодексу України, умовам Договору відповідач не виконав в сумі 4577,16 грн., у зв'язку з чим вимоги про стягнення заборгованості в сумі 4577,16 грн. підлягають задоволенню.
Крім того позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 27.10.2008р. по 19.01.2009р. в розмірі 33,55грн. та індекс інфляції в розмірі 134,24грн. за період з 27.10.2008р. по 19.01.2009р. на підставі ст. 625 ЦК України.
Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення 3% річних за прострочку виконання грошових зобов'язань та індексу інфляції підлягають частковому задоволенню оскільки судом встановлено, що сума боргу за спірними накладними складає 4577,16грн.
Таким чином розмір 3% річних за період з 27.10.2008р. по 19.01.2009р. складає 23,91грн., індекс інфляції за листопад - грудень 2008р. складає 172,11грн. та вимоги позивача підлягають задоволенню у вказаних сумах.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 134,24грн. процентів за користування чужими коштами за період з 27.10.2008р. по 19.01.2009р., то суд виходить з наступного.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно п. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розміру та порядку, визначених законом або договором.
У контекстного аналізу статті 536 Цивільного кодексу України вбачається, що проценти у розумінні цієї статті є платою, яку отримує кредитор від боржника за користування своїми коштами. Також проценти можуть застосовуватись за іншими зобов'язаннями у разі прострочення платежу. Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Частиною 3 ст. 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Встановлені названою статтею проценті також є санкцією за прострочення виконання грошового зобов'язання, тому вони не можуть застосовуватися паралельно з застосуванням процентів, встановлених ст. 625 ЦК України.
Посилання, позивача на те, що в разі не зазначення розмір процентів в договорі, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ відповідно до ст. 231 ГК України судом до уваги не приймається, у зв'язку з наступним.
Стаття 625 ЦК України встановлює проценти, які є заходом відповідальності, що передбачає особливі підстави виникнення права на їх стягнення, все ж вони підлягають оплаті лише тоді, коди іншій розмір процентів не встановлений законом або договором. Тому застосування процентів відповідно до ст. 536 ЦК України виключає застосування процентів, передбачених ст. 625 ЦК України.
З огляду на викладене, враховуючи той факт, що договором між сторонами не передбачений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, а також, що за прострочку виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано на відповідача 3% річних, які задоволені судом, то вимоги, щодо стягнення 134,24грн. процентів за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягають.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати понесені у зв'язку із захистом та відновленням порушеного права в розмірі 675грн. то суд виходить з наступного.
02.01.2009р. між ТОВ “Аптека Біокон” (Замовник) та ПП “Юридична фірма “Евіденс” (Виконавець)укладений договір про надання юридичних послуг, що полягають у виконанні роботи по поверненню суми заборгованості та відшкодуванню збитків, завданих порушенням зобов'язань ТОВ “Аптека Здравиця”.
Витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Суду надане платіжне доручення № 2 від 09.01.2009р. на суму 675грн.
Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
До матеріалів справи не надано документів на підтвердження того, що послуги пов'язані із захистом та відновленням порушеного підготовки надавалися адвокатом.
Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.
Щодо посилання позивача на п. 7.1. договору поставки товару згідно до якого винна сторона відшкодовує усі витрати пов'язані з юридичним забезпеченням повернення заборгованості чи відновлення будь-якого порушеного права то вони судом до уваги не приймаються у зв'язку з не доведенням понесення витрат саме за цим позовом та спірною заборгованістю.
Крім того судом враховується, що працівники ПП “Юридична фірма “Евіденс” не брали участь у судових засіданнях по розгляду даної справи, процесуальні документи позивача готувались, підписувались та подавались представником Татарчук О.Л. доказів того, що вона є працівником ПП “Юридична фірма “Евіденс” матеріали справи не містять, доказів про виконання безпосередньо адвокатом юридичних послуг за договором не надано, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог про стягнення витрат, пов'язаних із захистом та відновленням порушеного права.
Щодо вимог позивача про забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту на грошові суми ТОВ “Аптека Здравиця” та заборони здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом сум у розмірі позовних та заборони відповідачу вчиняти будь-які дії, пов'язані з відчуженням належного майна, то суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення через, зокрема, зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна тощо на момент виконання рішення. Інших підстав для застосування заходів забезпечення позову, закон не передбачає.
Як видно із матеріалів справи, позивачем не надано жодного доказу на доведення та обґрунтування утруднення чи неможливості виконання рішення господарського суду. У зв'язку з цим, такі вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно зі ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Оскільки відповідачем до теперішнього часу, виконані позивачем зобов'язання не оплачені, то суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу в порядку, що передбачений ст.49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, ст. ст. 22, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 75, ст. ст. 82 - 85 ГПК України, господарський суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека Біокон” м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека Здравиця” м. Донецьк про стягнення заборгованості в розмірі 7563,31грн. задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека Здравиця” (83114, м. Донецьк, пр-т. Панфілова, 15, р/р 26005959968716 у філії ПУМБ у м. донецьку, МФО 335537, ЄДРПОУ 13527536) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека Біокон” (02098, м. Київ, вул.. Березняківська, 29, р/р 260040234800 в АБ “Брокбізнесбанк” м. Київ, МФО 300249, ЄДРПОУ 30263519) заборгованість в розмірі 4577,16грн., 3% річних в розмірі 23.91грн., індекс інфляції в розмірі 172,11грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 64,37грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 74,47грн.
В задоволенні решти вимог, - відмовити.
Рішення суду набуває законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Рішення суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дні прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дні набрання рішенням законної сили.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя