"05" травня 2009 р. Справа № 15/104/09
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Ржепецький В.О.,
при секретарі Сербіні К.Л.,
з участю представників сторін:
Від позивача: представник не з'явився.
Від відповідача: Кузовлєва С.М. довіреність № 6 від 03.03.2009р.
Кузовлєв Ю.Г. довіреність № 6 від 03.03.2009р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 15/104/09
За позовом: Державного підприємства “Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні”, 04086, м. Київ, вул. Петропавловська, 40, код ЄДРПОУ 13685287;
До відповідача: південного державного виробничого впроваджувального центру нетрадиційних джерел енергії “Бояр”, 54017, м. Миколаїв, пр. Леніна, 67, код ЄДРПОУ 13867456
про: стягнення коштів у сумі 23 125 грн. 75 коп., -
Про день, час і місце розгляду справи всі учасники процесу були належним чином повідомлені, але позивач в судове засідання не з'явився та не скористався своїм правом на участь в розгляді справи, вимоги ухвали суду від 02.02.09 р. не виконав.
Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
Державним підприємством “Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні” (надалі-позивач) пред'явлено позов до Південного державного виробничого впроваджувального центру нетрадиційних джерел енергії “Бояр” (надалі-відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 23 125 грн. 75 коп.
Ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї документами, суд встановив, що позивач без поважних причин пропустив строк звернення до суду для стягнення заборгованості, що відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, є підставою для відмови у позові.
Так, відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у межах строку позовної давності; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Договір № 157/1, за яким підприємство відповідача одержало позику для погашення заборгованості із виплати заробітної плати, було укладено між позивачем та відповідачем 01 листопада 2004 року.
Фактично позику відповідачу було надано 27 грудня 2004 року та 25 січня 2005 року. При цьому, кошти не надходили на розрахунковий рахунок відповідача, а направлялись згідно з цільовим призначенням для погашення заборгованості із заробітної плати працівникам за 2003 рік та сплату відповідних податків.
Згідно з п. 6.1 та п. 6.2 договору № 157/1 та графіком погашення позики відповідач (позичальник) зобов'язався погашати рівними частинами - по 1 118,92 грн. щомісячно з 31 січня і по 31 грудня 2005 року. Строк погашення позики сторонами не продовжувався.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Виходячи з умов договору № 157/1 та графіку погашення позики, позивачеві починаючи з кожного останнього числа поточного місяця протягом дванадцяти місяців 2005 року було достеменно відомо про те, що відповідач не сплатив передбачені договором суми заборгованості, тобто відомо про порушення свого права на повернення щомісячної частини позики у сумі 1 118,92 грн.
Однак позовна заява Державного підприємства “Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні” вих.№12 від 21.01.2009 року надійшла до господарського суду Миколаївської області лише 26 січня 2009 року, тобто зі сплином трьохрічного строку позовної давності.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень.
Позивачем не надано доказів дотримання строку позовної давності або доказів зупинення чи переривання її перебігу.
Таким чином, в задоволенні позову слід відмовити, судові витрати віднести на позивача.
На підставі вищенаведеного, керуючись ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, ст.ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
В задоволенні позову відмовити.
Суддя В.О.Ржепецький